Регіони України істотно різняться за економічними можливостями наповнення місцевих бюджетів. За даними 2001 р., найвища сума надходжень доходів до місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення спостерігалася у м. Києві (1882,8 грн.), Київській області (591,5 грн.), АР Крим (556,1 грн.), найнижча — у Луганській області (371,6 грн.), Житомирській (372 грн.), Вінницькій області (356,9 грн.); переважна більшість територій держави мала показник значно менший за середній по Україні (505,2 грн.).
У державі постійно вдосконалюються фінансово-бюджетні відносини між центром і регіонами з тим, щоб зробити економічно самодостатніми низові адміністративно-територіальні одиниці Здійснюється реформування системи міжбюджетних взаємовідносин шляхом переведення місцевих бюджетів на власну дохідну базу. Ведеться розробка і запровадження державних мінімальних соціальних стандартів послуг, що фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів; системи трансфертів як головного інструменту організації взаємовідносин між бюджетами різних рівнів; єдиних стандартів рівня та якості життя на всій території України.
3.4 Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів
Будь-яка концепція являє собою цілісну систему поглядів, теоретичних положень, ідей, які відображають можливі напрями і шляхи вирішення тієї чи іншої нагальної проблеми. Формування концептуальних основ розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів не обмежується обґрунтуванням чинників, що впливають на вибір доцільних місць локалізації об'єктів, а передбачає врахування новітніх світових тенденцій технологічного, інноваційного, соціального розвитку. Особливістю концептуальних розробок щодо розміщення продуктивних сил є висока зорієнтованість на потреби практики.
В основу сучасної концепції розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку покладено нові парадигми регіону, просторової організації економіки та міжрегіональних взаємодій. Регіон розглядається не тільки як територіальна підсистема національної економіки, а й як самостійний суб'єкт власності та економічної діяльності, ринок збуту та певний соціум. Сьогодні регіони є активними суб'єктами процесу регіоналізації та глобалізації. Еволюція сучасних поглядів на місце регіону в економічному розвитку тісно пов'язана з новими поглядами на пріоритетність завдань суспільного розвитку, роль людини у цьому процесі, значення нематеріальної сфери для соціально-економічного прогресу.
Основою нової регіональної парадигми є визнання цілісності і рівноправності всіх складових єдиної регіональної системи: природно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Сучасний підхід до розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку вважає пріоритетним не природні і сировинні багатства, а потенціал економічної конкуренції території. Вважається, що регіони повинні самостійно визначати напрями власного соціально-економічного розвитку та фінансово забезпечувати їх реалізацію. У цьому плані важливе значення мають процеси інтеграції різних секторів регіональної економіки, об'єднання зусиль державних, громадських та бізнесових структур. Сучасний етап формування державної регіональної політики зорієнтований на ефективне використання внутрішнього потенціалу території та формування нової інституційної структури її реалізації саме на регіональному рівні. Необхідно зазначити, що сучасна концепція розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку не заперечує здобутки класичних теорій, а збагачує їх новими ідеями і поглядами відповідно до об'єктивних змін у суспільному розвитку.
Важливе місце відведено вирішенню проблеми регіонального інноваційного розвитку, зокрема формуванню так званих полюсів зростання, якими можуть виступати як провідні галузі з високими темпами зростання, так і конкретні території, що є джерелом економічного зростання і мають істотний вплив на інші території. Ці ідеї втілюються у створенні вільних економічних зон, технопарків і технополісів. При цьому сприятливі умови для інноваційного розвитку часто створюються у менш розвинутих регіонах у вигляді освітніх і наукових центрів.
Сучасна концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх сталого розвитку і передбачає: подолання існуючих диспропорцій у територіальній структурі національної економіки; максимальне використання переваг територіального поділу праці, особливостей природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів; удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних інтересів; активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових засадах в умовах різних форм власності; забезпечення умов для прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов для життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних ситуацій в окремих регіонах.
У сучасних концептуальних підходах до розміщення продуктивних сил особлива увага приділяється інфраструктурним об'єктам, розвитку телекомунікаційних систем, реструктуризованих промислово-технологічних комплексів. При цьому враховується та обставина, що розміщення нових об'єктів нерідко здійснюється в умовах невизначеності, коливання ринкової кон'юнктури та дії чинників ризику.
Основні концептуальні положення щодо розміщення продуктивних сил реалізуються в таких розробках прикладного характеру, як схеми-прогнози та державні програми розвитку і розміщення продуктивних сил України, економічних районів і областей на перспективу. Вони необхідні для обґрунтування економічно доцільних напрямів розвитку продуктивних сил певних територій та розробки цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б дали змогу забезпечити ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної перебудови економіки країни та послідовному впровадженні ринкових відносин.
Формування і ствердження ринкових відносин вносять певні особливості у процес розміщення продуктивних сил та регіональний розвиток, до їх числа можна зарахувати такі:
• органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів у ході розміщення нових об'єктів за мінімального залучення зовнішніх ресурсів та максимального використання місцевих;
• формування та інтенсивний розвиток об'єктів ринкової інфраструктури та інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг, на яких спеціалізуються регіони;
• пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;
• орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого сектору економіки;
• розвиненість недержавного сектору економіки, зокрема підприємницьких структур.
Висновки
Сучасні форми стимулювання розвитку регіональної економіки спрямовані на формування конкурентного середовища, розвиток підприємництва, звуження сфери тіньової економіки. Сприяння розвитку конкуренції охоплює такі напрями діяльності, як регулювання процедури входження на ринок, реєстрації та ліцензування, забезпечення безпеки продукції. У цілому розвиток конкуренції на регіональних товарних ринках, враховуючи реальну ситуацію, передбачає удосконалення державного регулювання та контроль у сфері діяльності суб'єктів природних монополій, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства керівниками державних органів і органів місцевого самоврядування, обмеження можливостей поєднання функцій органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з господарськими функціями. У найближчій перспективі необхідно створити сприятливі умови для збільшення обсягів виробництва на тих підприємствах, які спроможні конкурувати на внутрішніх і зовнішніх ринках, де переважає продукція іноземного виробництва; запровадити обмеження на ввезення в Україну іноземних товарів у випадках, коли це загрожує конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. Особлива увага повинна приділятися, і це закріплено у програмних документах, створенню конкурентного середовища в електроенергетиці, нафтовій і вугільній галузях, будівництві, дорожньо-будівельному господарстві, агропромисловому комплексі.
Для надання нових стимулів регіональному розвиту необхідно вдосконалити податкову систему — забезпечити рівномірний розподіл податкових навантажень на суб'єктів регіонального господарювання. Важливим кроком у цьому напряму є введення єдиного податку для малих і середніх підприємств. Державна підтримки малого та середнього продукуючого підприємництва повинна забезпечити нагромадження необхідного капіталу саме в цьому секторі економіки, адже він є найбільш пристосованим до змін попиту та товарному ринку. Передбачається посилити фінансову підтримку інноваційних структур малого та середнього бізнесу у вигляді цільового державного фінансування на безвідсотковій основі. Завдяки гнучкості організації виробництва малі підприємства можуть швидко змінити асортимент продукції; організація їх діяльності не потребує значних капіталовкладень і загалом є сприятливою для зростання продуктивності праці. Для потреб малого і середнього бізнесу необхідно створити в регіонах розгалужену мережу спеціалізованих організацій — бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, які б дещо компенсували відсутність у підприємців необхідних фінансових і матеріальних ресурсів, допомогли реалізовувати інвестиційні проекти. Необхідно зазначити, що на найближчу перспективу одним з пріоритетів визнано розвиток підприємництва легкої та харчової промисловості. За існуючими програмними завданнями чисельність працюючих у сфері малого та середнього бізнесу повинна досягти не менше 50 % зайнятого населення до 2010 р.