Здійснюється класифікація регіонів і за такою ознакою, як рівень економічної чи соціальної безпеки. Внутрішньою загрозою соціальній безпеці регіонів є інтенсивне посилення майнового розшарування населення, зростання бідності та чисельності безробітних. Реальну загрозу економічній безпеці регіонів формують низька конкурентоспроможність продукції, високий рівень спрацювання основних виробничих фондів, незадовільна природоохоронна діяльність, зношеність комунікаційних систем тощо.
Типологія регіонів дає змогу чітко визначити прийнятні методи і форми регулятивного впливу на регіональний розвиток, а також диференціювати їх залежно від реальної соціально-економічної ситуації в регіоні.
Держава відіграє провідну роль у формуванні і реалізації регіональної економічної політики, оскільки є носієм загальнонаціональних інтересів. Вона визначає концептуальні основи та інституційні засади регіональної політики; здійснює її правове, наукове, організаційне забезпечення. Визначальною є роль держави в розробленні стратегічних напрямів цієї політики, визначенні її пріоритетів та ресурсів, необхідних для успішного здійсненням.
1.3 Цілі державної регіональної економічної політики
Формування і реалізація державної регіональної економічної політики ґрунтуються на чітко визначеній системі цілей як загального, так і специфічного характеру. Вони мають бути ранжовані за пріоритетністю вирішення та відповідати сучасному етапові розвитку національної економіки. Система економічних і соціальних цілей повинна враховувати інтереси різних верств населення, трудових колективів, підприємців, а також інтереси зацікавлених у їх здійсненні суб'єктів різних рівнів управління. Головна мета державної регіональної політики охоплює певні групи підцілей в економічній, соціальній та екологічній сферах. Особливого значення набуває система підцілей, зорієнтована на успішне здійснення економічної реформи, підтримку недержавного сектору економіки, формування конкурентного середовища. Надзвичайно актуальним є надання соціального спрямування регіональній політиці. У 117-й Конвенції МОП зазначається, що будь-яка політика повинна бути перш за все спрямована на досягнення добробуту і розвиток населення, а також його заохочення до соціального прогресу.
Співвідношення різних цілей перебувають у діалектичному взаємозв'язку: досягнення цілі нижчого порядку є одночасно засобом реалізації цілі вищого порядку. При цьому стратегічна ціль, в якій акумулюється головний напрям регіональної політики, визначає можливості досягнення всіх інших груп підцілей. Залежно від соціально-економічної ситуації в державі та регіонах цілі політики можуть змінюватися, відповідним чином реагуючи на нагальні проблеми та протиріччя регіонального розвитку.
У проекті Закону України «Про концепцію державної регіональної економічної політики» зазначається, що на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку головною метою державної регіональної економічної політики є збільшення національного багатства країни на основі ефективного використання природно-ресурсного, трудового і науково-технічного потенціалу регіонів, раціоналізації систем розселення та досягнення внутрішньорегіональної збалансованості. Ця мета може бути значно деталізована стосовно конкретних сфер суспільного розвитку.
Зокрема, в економічній сфері вона полягає у досягненні економічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень; створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні економічного районування країни.
У соціальній сфері головна мета державної регіональної економічної політики реалізується в конкретних заходах, націлених на стабілізацію рівня життя всіх верств населення з поступовим підвищенням рівня добробуту; запровадження єдиних соціальних стандартів та посилення всіх форм соціального захисту населення; забезпечення продуктивної зайнятості населення через ефективне регулювання регіональних ринків праці та міграційних процесів; сприяння покращанню демографічної ситуації з метою збільшення тривалості життя та забезпечення природного приросту населення в регіонах; формування раціональної системи розтелення на основі збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сіл та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст. Серед соціальних цілей державної регіональної економічної політики важливо виокремити ті, що пов'язані з формуванням середнього класу — основи соціальної організації суспільства.
В екологічній сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на запобігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків, впровадження механізму раціонального природокористування, збереження унікальних територій та природних об'єктів. Особливого значення набуває попередження кризових ситуацій у регіонах з надмірним техногенним навантаженням на навколишнє середовище. Необхідно пом'якшити негативні наслідки екологічних катастроф, зокрема Чорнобильської.
Для України важливим і корисним є досвід Європейського Союзу щодо чіткого визначення пріоритетних цілей регіонального розвитку. Сьогодні ця мета двоєдина: з одного боку, це «підтягування» регіонів з низькими показниками соціально-економічного розвитку до розвинутих, а з другого — це пом'якшення чи ліквідація територіальних диспропорцій у межах країн Європейського Союзу.
За останні роки багато європейських країн змінили цілі регіональної політики. Якщо раніше вони зводилися лише до зменшення територіальних диспропорцій, то тепер велика увага приділяється саме забезпеченню конкурентоспроможності регіональної економіки, підвищенню продуктивності праці, зростанню інноваційної активності. При цьому зберігається актуальність такого завдання, як збереження міжрегіональної пропорційності та збалансованості. Зокрема, у Фінляндії основними цілями регіональної політики визнано досягнення збалансованого регіонального розвитку, створення робочих місць та незалежний розвиток кожного окремого регіону. Регіональна політика Швеції спрямована на те, щоб забезпечити приблизно однаковий рівень розвитку регіонів у економічному і соціальному плані.
1.4 Завдання державної регіональної економічної політики
На основі чіткого визначення головної мети державної регіональної економічної політики обґрунтовуються її основні завдання. Вони тісно пов'язані з конкретним етапом розвитку економіки і відповідають існуючому в країні нормативно-правовому простору. Визначені завдання конкретизуються залежно від рівня управління і деталізуються за періодом їх здійснення.
Серед пріоритетних завдань на тривалу перспективу державними органами управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України, у першу чергу промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною екологічною ситуацією (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні структурних трансформаційних процесів передбачається поліпшити екологічну ситуацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров'я, Прикарпаття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення.
На період до 2010 р. основні завдання державної регіональної економічної політики щодо удосконалення регіональної структури економіки полягають у вирішенні таких проблем: вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів та підвищення ефективності територіального поділу праці, раціоналізації розселення; досягнення стабілізації виробництва у кожному регіоні, оптимізація структури господарства на базі ефективного використання наявного природно-ресурсного, виробничо-технічного та трудового потенціалу; удосконалення спеціалізації сільського господарства відповідно до зональних ґрунтово-кліматичних умов; здійснення програм облаштування депортованих народів у південних областях; формування нових територіально-господарських утворень &№ вільних економічних зон.
Основним завданням регіональної політики у сфері соціального розвитку є забезпечення населення робочими місцями, зниження рівня безробіття та залучення працездатного населення до сфери продуктивної зайнятості. У першу чергу це стосується територій, де реально існує загроза поширення масового безробіття та незайнятості населення: вугільних, металургійних, гірничодобувних центрів Донбасу і Придніпров'я, трудонадлишкових територій Карпатського регіону, монофункціональних територій з нерозвинутою сферою прикладання праці. Необхідно стабілізувати сферу зайнятості населення у сільській місцевості.
Правомірною є постановка питання про орієнтацію працездатного населення на збільшення отримуваних доходів за рахунок власних зусиль і можливостей, що відповідає принципам ринкового господарювання. І в цьому плані важливо підвищити адаптаційні можливості працездатного населення через активну професійну перепідготовку. В Україні щорічно близько 15—18 % незайнятого населення проходить перепідготовку через центри зайнятості, в той час як у розвинутих країнах світу понад 70 % незайнятого населення проходять відповідну перепідготовку чи підвищують кваліфікацію.
Передбачається більш повно задовольнити попит населення на ринку праці, створити умови для запровадження ступеневої освіти та інтегрованих навчальних планів, вирівняти по можливості освітній потенціал різних регіонів, створивши потужні регіональні навчальні заклади. До 2010 р. передбачається функціонування 21,3 тис. загальноосвітніх навчальних закладів; створення у кожному обласному і районному центрі спеціалізованих навчальних закладів для обдарованої молоді.