Однією з головних теоретичних проблем на сьогодні є те, що до цих пір ще не склалося єдиної думки відносно сталого розвитку, його яких-небудь відмітних ознак, проблем, які необхідно вирішувати. Слід зазначити, що до цих пір загальноприйнятого строгого визначення терміну «сталий розвиток» доки немає. В даний час існує більше 50 визначень цього терміну і їх кількість продовжує збільшуватися. Це зв'язано як із складністю даного поняття, що включає соціальні, економічні і екологічні аспекти розвитку людського суспільства, так і з неспівпаданням поглядів представників різних наукових, підприємницьких і політичних сфер. Як відзначає Щеулін А.С. [9], існує безліч трактувань, що базуються на фундаментальних принципах ноосферного розвитку, коеволюції суспільства і природи, балансу хаосу і порядку, формування зворотних зв'язків на основі вимірності процесів і т.д. По суті, в цій області йде процес руху наукової і суспільної думки, який завершиться чітким визначенням лише тоді, коли з'являться значимі результати практичної діяльності в цьому напрямі.
Категорія «сталий розвиток» використовується досить в широкому спектрі значень: «збалансований розвиток», «допустимий розвиток» (М.М. Моїсєев), «надійність», «міцність» (Л.Р. Срібний, А.Ю. Скопін), «стабілізація» (І.І. Ашмарін, Г.Одум, Е.Одум), «тривалий», «безперервний», «життєздатний» розвиток (І.В. Бестужев-Лада, Л.Л. Гончаренко, Г.С. Хозін), «коеволюція людини і біосфери» (В.Н. Барінов, В.В.Зверев, М.Л. Лебедева), що «забезпечує безперервний прогрес» (Л.Браун).
У розробку ідей і принципів стійкого розвитку зроблений ваговитий вклад і українськими ученими: Балацьким О.Ф., Бистряковим І.К., Борщевським п.п., Векліч О.О., Грінівом Л.С., Данілішиним Б.М., Добряком Д.С., Дорогунцовим С.І., Дяченко Я.Я., Ковалем Я.В., Лісецким А.С., Мельником Л.Г., Мішеніним Е.В., Міщенко В.С., Новаковським Л.Я., Паламарчуком О.М., Пілою В.І., Погребняком П.С., Позівайло Ю.М., Трегобчуком В.М., Туніцей Ю.Ю., Туркевічем І.В., Харічковим С.А., Хачатуровим В.С., Хвесиком М.А. і багатьма іншими.
Проведений аналіз категорії «сталий розвиток» дозволяє говорити про те, що дана категорія досить багатоваріантна і її основна характеристика полягає в тому, що всі розглянуті аспекти є взаємозв'язаними.
Також немає єдиного визнання в науковому середовищі доцільності і наукової обґрунтованості стійкого розвитку. Ряд вчених взагалі дотримується думки, що поняття «сталий розвиток» є одній з утопій людства, а, означає, воно може стати ідеальним виправданням наявності різних проблем економічного і соціального характеру і обмеженням перспективних управлінських рішень [10].
Проте, альтернативи стійкому (екостійкому) розвитку на сьогоднішній день немає. В даний час об'єктом наукових досліджень є досить широкий круг теоретико-методологічних питань стійкого (екологічно збалансованого, екосталого) розвитку людства і гармонізації взаємодії природи, суспільства і економіки. Проблема переходу до стійкого розвитку полягає в тому, що, з одного боку, є досить явні екологічні проблеми і сповна свідома проблема вичерпаності природних ресурсів, а, з іншого боку, навіть на теоретичному рівні відсутні явні способи вирішення цих проблем економічно доцільним способом. Спроби звести ситуацію до дилеми – природні ресурси або товарне виробництво, нічого не прояснюють.
На даний час основні принципи концепції сталого розвитку зводяться до збалансування масштабів господарської діяльності з можливостями природного середовища до самовідновлення, мінімізації вилучення з надр вичерпних ресурсів і їх втрат у процесі виробництва з метою забезпечення права майбутніх поколінь задовольнити свої потреби в таких же ресурсах, поліпшення рівня життя населення різних країн. Усе це повинно відбуватися на фоні зниження загального техногенного пресу на навколишнє середовище, захисту лісових масивів від винищування і штучного їх відновлення на деградованих територіях, збереження видової різноманітності тощо.
1.2 Огляд наукових праць з проблеми забезпечення сталого розвитку гірничодобувних підприємств
Необхідність і невідворотність переходу існуючих світових систем господарювання на принципи сталого розвитку зараз не викликає ніякого сумління [1, 6]. Це обумовлено, перш за все, тим, що існуюча індустріальна цивілізація заснована на інтенсивному використанні не поновлюваних мінерально-сировинних ресурсів [7]. Така форма життєдіяльності ставить під сумнів невід'ємне право всіх майбутніх поколінь мати такі ж можливості по доступу до ресурсів і соціального блага, яке ми маємо зараз. Під сумнів ставиться сама цінність соціального і науково-технічного прогресу, що розвернувся в минулому столітті [11].
Зараз на різних рівнях розглядаються питання, пов'язані з необхідністю переходу на сталий розвиток як України в цілому, так і на рівні окремих регіонів, галузей і підприємств. При цьому треба враховувати, що, на думку авторів [12], Україна належить до групи країн з несприятливими передумовами переходу до стійкого розвитку.
Перспективи реалізації принципів стійкого розвитку в Україні не можна розглядати окремо від здійснюваних в країні ринкових реформ. Як сформулював Трегобчук В.М. [13], «основна мета стійкого розвитку України – забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості довкілля і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь шляхом побудови високоефективної економічної системи, яка стимулює екологічну стійкість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну спрямованість».
У основі концепції стійкого розвитку лежать ідеї динамічно-збалансованого розвитку тріади – економіка, природа, суспільство. Ці ж ідеї мають бути покладені і в основу концепції стійкого розвитку гірничодобувних підприємств. При цьому масштаб і характер заходів, що забезпечують необхідний динамізм і збалансованість визначаються стартовими умовами через показники і параметри, що характеризують поточний стан даної тріади.
Як показав аналіз наукових праць, можна виділити наступні взаємодоповнювані аспекти переходу діяльності гірничодобувних підприємств на принципи сталого розвитку:
- економічні – організація розширеного виробництва, економічне забезпечення науково-технічного прогресу на засадах екологізації виробництва і збереження природно-ресурсної бази;
- екологічні – природоохоронна діяльність, відтворення порушень навколишнього природного середовища або мінімізація техногенного впливу гірничої діяльності на довкілля, управління і прогнозування наслідками техногенної дії гірничодобувного виробництва на навколишнє природне середовище;
- соціальні – забезпечення умов для збереження здоров’я і безпеки населення, організація екологічного навчання персоналу, стимулювання робітників до збереження складових природного середовища;
- технологічні – організація постійного і ефективного пошуку нових оптимальних з точки зору як економіки, так і екології технічних і технологічних рішень, їх впровадження і функціонування.
Також динамічне інтегрування української гірничодобувної галузі в світову і, в першу чергу, європейську економіку передбачає необхідність використання загальноприйнятих в міжнародному співтоваристві показників діяльності підприємств, і по-перше, показників сталого розвитку.
Дослідження еколого-економічних процесів, що відбуваються на рівні безпосередньо гірничодобувного підприємства має ключове значення. Саме на цьому рівні управління необхідно глибоко розібратися, які можливості є у кожного господарюючого суб'єкта – гірничодобувного підприємства по підтримці сталого і ефективного розвитку економіки на різних рівнях. При цьому необхідно пам’ятати найголовніше – від вирішення підприємствами цих проблем залежить сталий розвиток економіки країни в цілому.
Науковий напрям, який вивчає сталий розвиток промислових підприємств, досить молодий. Проблемам сталого розвитку підприємств приділяли увагу наступні учені: Балацький О.Ф., Бистряков І.К., Богомолова І.П., Воронов А., Глаз’єв С., Дорогунцов С.И., Дяченко Я.Я., Коваль Я.В., Лисецький А.С., Лосєв В., Мельник Л.Г., Мишенин Е.В., Мищенко В.С., Паламарчук О.М., Петрищенко М.М., Пила В.И., Погребняк П.С., Позивайло Ю.М., Рубанов С., Трегобчук В.М., Харичков С.А., Хачатуров В.С., Хвесик М.А. та ін.
Більшість дослідників розглядають моделі сталого розвитку через систему описових характеристик. Достатньо уваги приділено проблемі оцінки сталого розвитку через систему вимірів сталого розвитку з допомогою відповідних індикаторів, що знайшли своє відображення у відповідних працях щодо міжнародного, національного, регіонального та локального рівнів, а також на рівні окремих суб’єктів природокористування – суб’єктів господарської діяльності [14, 15].
Аналіз проблеми сталого розвитку промислових підприємств показав, що дослідження в даній галузі ведуться досить інтенсивні, але увага дослідників зосереджена в основному на фінансових і економічних її аспектах. Хоча сталий розвиток підприємства – комплексна категорія, яка не може бути віддзеркаленням лише одній із сторін діяльності підприємства.
Слід розуміти, що сталий розвиток держави, суспільства формується за рахунок результатів діяльності окремих суб’єктів господарювання, в тому числі і з врахуванням галузевих особливостей розвитку. На думку В. Трегобчука [16] сталий розвиток – це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля.