Країни-експортери робочої сили у своїй еміграційній політиці переслідують власні цілі:
- скорочення безробіття;
- забезпечення країни конвертованою валютою;
- отримання емігрантами за кордоном сучасної освіти, високотехнологічного виробничого досвіду;
- професійне зростання;
- досвід міжнародного співробітництва;
- збагачення національної культури за рахунок засвоєння надбань інших культур;
- підвищення життєвого рівня мігрантів та їх родин, що залишаються на батьківщині.
За роки незалежності в Україні значно активізувалися міграційні процеси.
За різними підрахунками зараз за кордоном перебуває 6-7 млн. співвітчизників.
Причини відомі:
- безробіття (особливо приховане);
- низька заробітна плата;
- зменшення зайнятості в наукомістких галузях економіки;
- недостатня підтримка державою малого та середнього бізнесу.
За таких умов в Україні її громадяни вимушені шукати роботу за кордоном. Серед країн-імпортерів робочої сили з України виділяють Польщу – 18,7%, Чехію – 16,9%, Італію – 8,5%. Загалом в Західній Європі перебуває зараз понад 40% українських мігрантів. Зростає потік їх у США, Канаду, країни Близького Сходу. Серед українських мігрантів 50% мають вищу освіту, 30% з професійно-технічною освітою, 18,6 %мають повну середню освіту. В 90-ті роки минуло століття Україна втратила майже 20% свого інтелектуального потенціалу. “Відплив мозків” з України здійснюється переважно у США., Канаду, Велику Британію та Росію. Наслідки цього явища дуже загрозливі: це й втрата конкурентоздатності національної економіки, це й в перспективі, можливе банкрутство цілих галузей, які визначають економічну безпеку країни.
Тема 14. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА І МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ
1. Міжнародні економічні відносини неможливі без грошових відносин між державами. Це зумовлено передусім інтернаціоналізацією господарських зв’язків. Валютні відносини супроводжують торгівлю, вивіз капіталу, науково-технічне співробітництво, міграцію робочої сили, туризм, культурні зв’язки, кредитування, надання економічної допомоги.
Суб’єктами валютних відносин бувають: підприємства, банки та інші організації, юридичні особи, держави. Здійснюються валютні відносини завдяки валютній системі.
Валюта (англ. currency, італ. Valuta) перекладається як ціна, вартість, тобто грошова одиниця, що використовується для вимірювання вартості товарів.
Валютою називають:
- національну грошову одиницю (гривня);
- грошові знаки іноземних держав;
- міжнародні облікові грошові одиниці, наприклад, СДР – спеціальні права запозичення, які використовує МВФ у своїх розрахунках.
Міжнародна валютна система (МВС) – це сукупність валютно–грошових і кредитних відносин, що сформувалися між країнами та закріплені у міждержавних договорах і державно-правових нормах.
Конвертованість валюти означає її здатність обмінюватися на валюти інших держав за певними валютним курсом. На валютному ринку використовують два курси.
Курс продавця – це курс, за яким продається іноземна валюта за національну.
Курс покупця – це курс, за яким купується іноземна валюта за національну.
Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею.
За рахунок маржі банк покриває видатки по валютних операціях і формує прибуток.
За рівнем конвертованості валют (тобто їхньої здатності обмінюватися на іноземну валюту) розрізнюють:
1. Вільно конвертовані валюти; обмін їх здійснюється без обмежень. Такий статус мають валюти більшості промислово розвинених країн світу. Він закріплений юридично в зобов’язаннях перед МВФ.
2. Частково конвертовані валюти; для них зберігаються певні валютні обмеження
3. Неконвертовані валюти. Для них існують валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів.
Розрізняють міжнародну торгову та міжнародну резервну валюту.
Перша використовується як засіб здійснення експортних-імпортних операцій. Функцією міжнародної резервної валюти є створення державних валютних резервів для забезпечення стабільності національної валюти шляхом інтервенції на внутрішньому та міжнаціональному ринках. Резервними є валюти країн з могутнім фінансовим потенціалом. Ці країни мають розвинену і розгалужену по всьому світі банківську систему. Така валюта вільно обмінюється на будь-які товари у всіх куточках світу.
Сьогодні конвертованими вважаються понад 60-ти валют, а резервними – декілька: долар США, євро, японська ієна, англ. фунт стерлінгів, швейцарський франк… Водночас роль світових грошей повною мірою виконує сьогодні одна валюта – долар США.
Ступінь і характер конвертованості валюти безпосередньо пов’язані з системою державного регулювання економіки країни. Кожна країна здійснює власну певну валютну політику. Її метою є вплив на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом.
Валютна політика буває 2х видів: облікова (або дисконтна) та девізна.
Перша спрямована на регулювання валютного курсу через зміну відсотку за кредит. Підвищення його сприяє припливу капіталів із країн, в яких такі ставки відсотку нижчі. Це підвищує курс національної валюти і поліпшує стан платіжного балансу країни. У разі зниження відсоткових ставок у країні відбувається відплив капіталу в інші країни і, відповідно, зниження курсу національної валюти.
Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти (девізу). За умов падіння курсу національної валюти Центральний банк здійснює продаж на грошовому ринку певних сум іноземної валюти. Це призводить до підвищення курсу національної валюти щодо іноземної. Навпаки, скуповування іноземної валюти зумовлює падіння курсу національної валюти.
Валютна інтервенція – особливий вид валютної політики.
Це пряме втручання держави (через центральний банк або державу скарбницю) в операції на валютному ринку. Мета такої політики – вплив на курс валюти своєї країни (чи іноземні) шляхом продажу (або купівлі) іноземної валюти (чи золота) з одночасним уведенням обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.
МВС має такі елементи:
• світовий грошовий товар;
• міжнародна ліквідність;
• валютний курс;
• валютні ринки;
• міжнародні валютно-фінансові організації.
Світовий грошовий товар – це загальновизнаний носій міжнародних валютно–грошових відносин. Історично це було золото. Пізніше кредитні гроші: векселі, банкноти, чеки та депозити. У 70 х роках XX ст. з’явилися спеціальні міжнародні й регіональні платіжні одиниці: СДР – спеціальні права запозичення, ЕКЮ, зараз євро.
Міжнародна ліквідність – це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках.
Валютний курс – це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Валютні курси бувають фіксованими (твердими) та плаваючими (гнучкими). Перші засновані на монетному паритеті (тобто ваговому вмісті золота у національній грошовій одиниці). Другі не пов’язані з монетним паритетом. Вони визначаються зіставленням паритетів купівельної сили валют. Тобто оцінюються в національних грошах вартості однойменного “кошика” товарів і послуг.
Першим з валютних ринків був ринок золота. На ньому метал продавався за офіційною ціною, яка була закріплена міжнародним договором. Наприклад, золото 583 проби містило 58,3% чистого золота, решта – інші домішки: срібло, мідь, тощо. Проби 1000 практично не буває!
З 1837 до 1934 р. р. тройська унція золота (31,1035г чистого золота) коштувала 20 дол. 67 центів; у 1944-1967 р.р. – 35$, у 1968 – 38$. Остання ціна (до серпня 1971 року) – 42,22 дол., після чого офіційні ціни на золото було ліквідовано. Тепер ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.
2. Тривалий час співвідношення валют між країнами визначалося взаємним паритетом дорогоцінних металів, станом платіжного балансу країн тощо.
До середини XIX століття функціонували локальні валютні системи з центрами в Амстердамі, Антверпені, Генуї, Венеції, Лондоні.
Перша міжнародна валютна система отримала назву “золотий стандарт”. Юридично оформлена ця глобальна валютна система була на Міжнародній конференції в Парижі у 1867 році і проіснувала до початку 20-х. рр. XX століття. Важливою ознакою Паризької системи “золотого стандарту” було визначення золота єдиною формою світових (міжнародних) грошей. Такі країни, як Велика Британія, Німеччина, Італія, Франція, Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія, Росія, Японія, США офіційно закріпили золотий зміст в одиниці національної валюти, а також зобов’язали центральні банки купувати і продавати національну валюту за золото. У зазначених країнах паперові банкноти вільно обмінювалися на золото до початку І світової війни. В умовах золотого стандарту англійський фунт стерлінгів вміщував 113, 0016 г. чистого золота. Американський долар був рівний 23,22 г. оскільки обидві валюти були прив’язані до золота, то один фунт дорівнював $ 4,87.
Така система функціонувала досить успішно. Але І світова війна зруйнувала “золотий вік” у розвитку міжнародної валютної системи.
Друга міжнародна валютна система, або система золотовалютного стандарту, виникла у 1922 році на Генуезькій міжнародній економічній конференції. І тому на відміну від першої МВС, яку називають Паризькою (1867), другу величають Генуезькою (1922). Суть її полягала у накопиченні державами для своїх зовнішньоекономічних розрахунків іноземних валют економічно найсильніших країн світу (передусім, США, Великої Британії, Франції).
Девізи – це платіжні засоби в іноземній валюти, що призначені для міжнародних розрахунків. Золотодевізний стандарт – офіційно встановлений фінансовий паритет валют до долару США. Останній був конвертований в золото по офіційному курсу. Країни, що приєдналися до золотовалютного стандарту зберігали свої авуари у Нью-Йорку і Лондоні.