Однією зі специфічних рис дії закону нерівномірності економічного розвитку є те, що боротьба за зовнішні ринки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталу тощо — важливий фактор посилення нерівномірності розвитку капіталістичних, слаборозвинутих, а також окремих країн колишньої соціалістичної системи господарства. Новими суперечливими сторонами економічних законів, що діють на міжнародному рівні, є національне та інтернаціональне: національні потреби, інтереси й цінності, з одного боку, та інтернаціональні (загальнолюдські) потреби й цінності— з іншого. Від їх взаємодії, узгодженості, взаємопроникнення залежить реалізація законів на інтернаціональному рівні. Важливо, щоб національні інтереси не приносилися при цьому в жертву інтернаціональним. Для цього необхідно за допомогою певного комплексу міжнародних регулюючих механізмів домагатися пристосування національних господарств до вимог дії законів на інтернаціональному рівні.
1. У світі нема жодної країни-автаркії. Навіть найбільш розвинені країни вимушені приймати участь у міжнародному співробітництві задля забезпечення високого рівня ефективності власної національної економіки.
Відомо, що міжнародне співробітництво базується в першу чергу на МПП, як і інших факторів виробництва. Отже дослідження МПП, його суті, факторів розвитку, особливостей в сучасних умовах, форм прояву тощо, є необхідною передумовою глибокого вивчення сутності МЕВ.
МПП – є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні. Здійснюється МПП в процесі суспільного розвитку. МПП є об’єктивним явищем. Первісні прояви його мали місце ще у стародавні часи (Китай виробляв шовк, Єгипет – папірус, Ліван – кедр, Фінікія спеціалізувалася на транзитній торгівлі). Сформованого вигляду МПП набув за умов машинної індустрії. В цей час утверджувалось підприємництво.
Аналіз сутності МПП здійснила класична політекономія. А. Сміт першим поставив питання про найефективніший міжнародний поділ праці між окремими країнами у зв’язку з початком промислового перевороту в Англії. Його теорія отримала у літературі назву “Теорія абсолютних переваг”. Він писав: “Якщо яка-небудь чужа країна може постачати нам будь-який товар за більш дешеву ціну, ніж ми самі у змозі виготовляти його, набагато краще купувати його у неї, на певну частину продукції нашої власної промислової праці, що застосовується у тій галузі, в якій ми маємо певну перевагу”. Модель Сміта не врахувала можливість отримання економічної вигоди для тих країн, які не мають абсолютних переваг у витратах виробництва. Д. Рікардо обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва. Його теорія отримала назву “теорія порівняльних витрат”.
МПП являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Наприклад: в Аргентині та Австралії розвинуто тваринництво, у Японії – виробництво електронної техніки.
Розрізняють три послідовні форми МПП: загальну, часткову та одиничну.
Загальна означає поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок та ін.).
Часткова форма МПП передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції (приміром, виготовлення літаків, тракторів тощо).
Одинична форма МПП – це спеціалізація різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, або на технологічних стадіях виробництва.
Раніше МПП ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, грунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо).
Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, що базується на різниці в наявності капіталу, праці, підприємницьких здібностей, знань.
Саме вони сьогодні й визначають “обличчя” спеціалізації певної країни.
Україна має можливості розвивати виробництво літаків, танків, бронетранспортерів, турбін та іншої складної продукції.
Сьогодні участь кожної країни у МПП - передумова її нормального виробництва.
У сучасному світі автаркія, або “закрите” суспільство приречене на загибель або вимушене трансформуватися. У зв’язку з цим зростає значення вивчення іноземних мов. Міжнародне співробітництво неможливе без удосконалення знань іноземних мов. Кожен український чиновник повинен знати як мінімум одну іноземну мову.
Інтегрування національних економік у МПП виявляється у переході від торгово-економічних форм співробітництва до глибоких взаємовідносин у науці, техніці та виробництві на основі кооперації та спеціалізації. Інтернаціоналізація виробництва розпочалась з міжгалузевої міжнародної спеціалізації. Продовжувалася вона завдяки внутрішньогалузевої предметної, подетальної та технологічної спеціалізації.
Одночасно відбувалася інтернаціоналізація науки.
Взагалі інтернаціоналізація виробництва є потужним чинником підвищення ефективності суспільного виробництва. Сьогодні процес інтернаціоналізації охоплює як речовий, так й особистий фактори виробництва.
Все більшого інтернаціонального характеру набуває підготовка кваліфікованих кадрів. Багато провідних вузів перетворилися на міжнародні центри з підготовки практичних і наукових спеціалістів.
Інтернаціоналізація господарського життя зароджується передусім у сфері виробництва. Інтернаціоналізація є переростання продуктивними силами меж національних кордонів деяких країн. Процес цей пов’язаний із зростанням масштабів виробництва. Останньому сприяє його концентрація й централізація, а також поглиблення суспільного поділу та кооперація праці. З часом внутрішній ринок насичується предметами споживання і засобами виробництва. Зазначена тенденція у наш час набула сталого характеру.
Розглянемо деякі приклади.
США в останні роки експортують п’яту частину своєї продукції авіаційної промисловості, електронно-обчислювальної техніки, наукових приладів і точної вимірювальної апаратури.
До 40% ВВП експортують такі країни як Бельгія, Нідерланди, Данія.
У світі сьогодні існую понад 40 тис. ТНК. Вони демонструють великий розмах зарубіжної діяльності. Приміром: “Дженерал Моторс” (США) має річний оборот 96 млрд. дол.. у 38 країнах світу ця компанія має 50 підприємств.
Нафтова корпорація “Ексон” (США) з річним оборотом 87 млрд. дол.. має за кордоном 4 тис. свердловин у 22 країнах; Британсько-нідерландська компанія “Роял датч Шелл” створила 275 зарубіжних філіалів.
Таким чином, ТНК становлять сьогодні головну ланку МПП та МЕВ. Наприклад, одна з них – всесвітньо відома “Тойота” – розмістила у 116 країнах світу 26 складальних і виробничих підприємств, має 6 збутових компаній і 116 фірм-розподілювачів.
У країнах, які широко використовують можливість брати участь у МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку.
Яскравим прикладам ом в цьому є розвиток Японії, Німеччини, а також “нових індустріальних країн” – Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку, або навіть спостерігається згортання виробництва.
2. МПП є результатом багатовікового розвитку продуктивних сил. Це результат поглиблення національного поділу праці та залучення в систему світового господарства нових національних виробництв. В решті решт саме цей процес обумовив інтернаціоналізацію виробництва в цілому.
Остання пройшла у своєму розвитку три стадії, або три великих етапи.
І етап: XVI – XVII ст.:
- переважає проста кооперація;
- завершується формування світового ринку;
- визрівають передумови для інтернаціоналізації виробництва.
II етап: XVIII – XIX і перша половина ХХ-го століття:
- складна кооперація праці, що відбувається за умов великого машинного виробництва фабрично-заводського, а не мануфактурного типу;
- відтворювальні зв’язки охоплюють як обмін, так й виробничу сферу;
- розвиваються науково-технічні зв’язки;
- поступова інтеграція науки і виробництва на міжнародному рівні відбувається внаслідок першого промислового перевороту ХVІІІ, другий промисловий переворот ХІХ ст., а потім НТР – середина ХХ ст.
ІІІ етап: друга половина ХХ ст. характеризується якісно новим рівнем інтернаціоналізації виробництва:
- міжнародна кооперація набуває комплексного характеру. Вона охоплює всі стадії та фази процесу відтворення. Інакше кажучи, формується міжнародна відтворювальна система із загальносвітовими пропорціями.
- транснаціоналізація стає одним з найважливіших чинників розвитку МЕВ.
Сьогодні МПП продовжує розвиток. Одночасно він набув певних сучасних особливостей:
1) У світовому господарстві поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Так, на перші припадає 25% населення і 80% світового сукупного продукту. Країни, що розвиваються є постачальниками сировини та споживачами готової продукції. Останнім часом деякі з них збільшують свою частку у внутрішньогалузевому обміну продукції обробної промисловості. При цьому провідне місце у такому обміні належить четвірці “драконів” – Гонконгу, Сінгапуру, Тайваню та Південній Кореї. Трошки відстають від них : Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та інші “нові індустріальні країни”.
2) Зараз в МПП переважає внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо по детальної та технологічної спеціалізації.