Розглянемо деякі з них:
· OAS – найстаріша міжнародна організація. Початок створення відбувався в 1890 р. Остаточно сформована в Буенос-Айресі (1967 р).
· OAU – наймолодша міжнародна організація; до неї входять майже всі африканські держави.
· LAS об’єднує 21 ісламську державу. Тут єдиними є релігія, мова і культура арабських країн.
· СНд створена у 1991 році.
Альянси – це союзні об’єднання, чиї військові і політичні орієнтири спрямовані на забезпечення безпеки від зовнішніх ворогів, наприклад, NATO (Організація Північноатлантичного договору), ANZUS (Організація з безпеки Австралії, Нової Зеландії, США).
NATO – найбільший і найорганізованіший сучасний воєнний союз. Після розпаду СРСР в альянсі з’явилися тенденції перетворення військового блоку на військово-політичну структуру.
3. До групи функціональних міжнародних організацій та регіональних фінансових інститутів входять установи, що об’єднані спільною економічною, соціальною і політичною метою. Наприклад, це BENELUX (Економічний союз Бенілюкс), EU (Європейський союз), EFTA (Європейська асоціація вільної торгівлі), Euratom (Європейське співробітництво з атомної енергії), OECD (Організація з економічного співробітництва і розвитку), LAJA (Інтеграційна асоціація країн Латинської Америки), CACM (Центральноамериканський спільний ринок), NAFTA (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі), WTO (Світова організація торгівлі), OPEC (Організація країн експортерів нафти), APEC (Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва) тощо.
До регіональних фінансових інститутів належать:
- Азіатський банк розвитку;
- Африканський банк розвитку;
- Міжамериканський банк розвитку;
- Ісламський банк розвитку та ін.
З 1958 р. на Європейському просторі працює Європейський інвестиційний банк.
У 1994 р. було створено Європейський валютний інститут, який підготовив перехід до євро. З квітня 1991 р. почалася діяльність ЄБРР – Європейський банк реконструкції і розвитку. Його завдання полягає у сприянні переходу до ринкових відносин кран Центральної та Східної Європи.
Особливе місце серед міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій займає Банк міжнародних розрахунків (BIS). BIS створено у 1930 р. Членами його є 29 центральних банків різних країн світу.
Акціонерами банку є, головним чином, промислово розвинуті держави.
BIS виконує роль довіреної особи або агента щодо здійснення міжнародних розрахунків.
До інших міжнародно-економічних організацій належать Паризький клуб країн-кредиторів та Лондонський клуб.
4. ГАТТ – Генеральна угода з тарифів та торгівлі – одна з важливих міжнародних економічних організацій. Відігравала важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в подоланні перепон для її розвитку, а також в лібералізації торгівлі.
Договір цей було підписано 23 країнами в 1947 р. Чинності він набрав у 1948 р. Припинила своє існування ця організація 31.XII.1995р. у зв’язку з затвердженням Світової торговельної організації (СОТ).
СОТ охоплює понад 95% обсягу світової торгівлі. Правовий механізм її базувався на таких принципах:
· недискримінація у торгівлі;
· надання усім договірним сторонам режиму найбільшого сприяння;
· використання переважно митних засобів захисту національного ринку; (тобто усунення імпортних квот та інших нетарифних обмежень);
· прогресивне значення митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;
· надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;
· розв’язання виниклих торговельних спорів шляхом переговорів;
· взаємність у наданні торговельно-політичних поступок.
На початку 1996 р. в ГАТТ налічувалося близько 130 країн. З 1 січня 1996 року ГАТТ замінила СОТ. Її членами-засновниками стали 82 країни.
Система угод СОТ, яка сформувалася після Уругвайського раунду, зараз складається з:
- багатосторонніх угод з торгівлі товарами, до яких відноситься ГАТТ 1994 р. та пов’язані з нею угоди;
- Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС);
- Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).
На відміну від ГАТТ СОТ не пов’язана з ООН. Компетенція СОТ поширюється на товарооборот, вартістю понад 5 трлн дол. Діяльність СОТ приносить світовій економіці додатковий доход щорічно близько 250 млрд. дол.
Тема 11. МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ВИРОБНИЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
1. Однобічне переміщення певної вартості за кордон держави характеризується як міжнародна інвестиційна діяльність.
Одна й та ж категорія визначається сьогодні фахівцями різними словами: рух, вивіз, переміщення або переливання, міграція капіталу. У кожному з наведених понять одна сутність: певна частина матеріальних або фінансових ресурсів вилучається з обігу однієї країни і включається у виробничий процес іншої.
Міжнародний рух капіталу є сьогодні визначальною ознакою функціонування світової економіки, її найважливішим елементом.
За джерелами походження міжнародні інвестиції бувають:
- державними (позички, гранти, допомога);
- приватними (капіталовкладення, торгові міжнародні кредити);
- наданими міжнародними організаціями;
- змішаними.
За характером використання розрізняють підприємницькі й позичкові міжнародні інвестиції. Перші забезпечують власників капіталу дивідендами, другі – процентами.
За терміном вкладень міжнародна інвестиційна діяльність може бути коротко (менше 1 року), середньо (1-5 років) і довготерміновою (понад 5 років).
За цілями організації МІД (міжнародної інвестиційної діяльності) розрізняють прямі іноземні (ПІІ), портфельні та “інші” інвестиції (до останніх за класифікацією МВФ відносять міжнародні позики і банківські депозити). Розглянемо особливості прямого і портфельного інвестування.
Таблиця 1. Відмінності між прямими і портфельними інвестиціями
| Ознаки | ПІІ | Портфельні інвестиції |
| Головна мета вивозу | Контроль іноземною фірмою | Отримання високих прибутків |
| Шляхи досягнення мети | Організація ведення виробництва за кордоном | Придбання зарубіжних цінних паперів |
| Методи досягнення мети | - повне володіння зарубіжною фірмою; - придбання контрольного пакету акцій. | Придбання такої кількості акцій, які не дають право контролю над фірмою |
| Форми доходу | Підприємницький прибуток, дивіденди | Проценти, дивіденди |
Специфічними формами іноземних капіталовкладень є лізинг, інжиніринг, франчайзинг і деякі інші.
Причини зростання вивозу капіталу в сучасних умовах:
1. НТП прискорює економічне зростання, що обумовлює підвищення попиту на капітал.
2. Міждержавний перелив (переміщення) капіталу стимулюється розвитком МЕІ (міжнародні економічні інтеграції).
3. У міжнародну інвестиційну діяльність включилися постсоціалістичні країни, що перейшли до ринкових відносин.
4. Посилення екологічного законодавства у розвинутих країнах обумовлює переміщення виробництва у країни, що розвиваються.
В останні роки міграція капіталів набула таких особливостей:
- зростає роль держави у вивозі капіталу (все частіше держави стають активними фінансовими експортерами);
- посилюється міграція приватного капіталу між промислово розвинутими країнами, (пов’язано це з структурними змінами в економіці, які відбуваються завдяки розвитку капітало– та наукомістких технологій);
- зростає частка прямих іноземних інвестицій (тобто таких капіталовкладень у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора над ними).
Цікава динаміка галузевої структури вивозу капіталу. До середини 50х років XX ст. капітал вкладався переважно в добувні галузі. З другої половини 50х до середини 60х років – в обробну промисловість і торгівлю.
З середини 60х рр.. – переважною сферою вкладання іноземного капіталу стали новітні технології й сфера послуг.
Міжнародне переміщення капіталу має суперечливі наслідки. Приміром, для країн-експортера позитивним є те, що розширюються ринки збуту, зростають надходження у вигляді прибутків.
Одночасно погіршується платіжний баланс країни (на початковому етапі), а також звужується ринок праці, адже виведений капітал створює нові робочі місця за кордоном.
Для країн-імпортера капіталу позитивними моментами є приплив валюти, зростання зайнятості, впровадження нових технологій, розвиток експортного виробництва, включення в інформаційний простір світового ринку.
У той же час підвищується ризик втрати контролю з боку держави над частиною національної економіки.
Головна причина вивозу капіталу – різниця в нормах прибутку в різних країнах. Потенційних інвесторів цікавить рівень процентної ставки у власній країні та за кордоном.
Міграція капіталу триває до моменту, коли норми прибутку в обох країнах зрівняються.
До інших причин міжнародної інвестиційної діяльності відносять:
- відмінності в обсязі отриманого прибутку;
- доступ до нових технологій;
- бажання перемогти конкурентів за кордоном, закріпитися на міжнародному ринку (для цього ідуть на збитковість закордонного виробництва).
2. Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.