- слабкий розвиток промисловості та сфери послуг;
- низька інформаційна забезпеченість населення;
- несумісність сучасних технологій з традиційними технологіями, стереотипами мислення і поведінки.
Найменш розвинуті країни - Афганістан, Бангладеш, Чад, Непал, Нігер і деякі інші з ВВП на душу населення нижче 770 доларів США на рік.
Вони мають спільні риси:
- перевага традиційних укладів;
- домінування другорядних і допоміжних виробництв зі слабкою матеріально-технічною базою ;
- низька сприятливість до інновацій;
- нездатність вирішувати соціальні проблеми, зокрема край низька тривалість життя велика смертність від стихійних лих.
1. МЕВ – сукупність виробничих відносин на міжнародному рівні, яка формується трьома головними чинниками:
- розвиток продуктивних сил і світової інфраструктури;
- національні виробничі відносини кожної країни;
- неекономічні особливості, насамперед, політичні моменти.
Визначають чотири рівні прояву МЕВ:
- мікрорівень, пов’язаний зі зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) окремих економічних суб’єктів;
- метарівень як сукупність міжрегіональних зв’язків;
- мезорівень, тобто комплекс міжгалузевих відносин;
- макрорівень як система міждержавних відносин.
Відрізняють два аспекти аналізу МЕВ:
- кількісний, що описується системою статистичних показників;
- якісний, що має вираз у специфіці існування кожного суб’єкта.
Розвиток МЕВ спирається на розв’язання суперечностей, зокрема, таких головних:
- між національними й міжнародними інтересами;
- між інтеграцією країн і нерівномірністю їх розвитку, наприклад, курс України на вступ до ЄС обмежений суттєвою невідповідністю так званим Копенгагенським критеріям;
- між зростанням потреб і забезпеченістю країн власними виробничими ресурсами, наприклад, висока залежність української промисловості від імпорту енергоносіїв з Росії;
- між позитивними й негативними чинниками світового ринку, наприклад, світові ціни, з одного боку, є орієнтиром для національних, з іншого боку, коливання світових цін можуть дестабілізувати стан рівноваги в країні;
- між посиленням різноманіття відносин і поглибленням прірви в соціально-економічному розвитку країн “Півночі” та “Півдня”.
2. Відзначимо основні типи МЕВ:
- традиційні, пов’язані з міжнародною торгівлею кінцевими товарами;
- перехідні до стратегічних як обмін чинниками виробництва, зокрема, міграція робочої сили та капіталу, науково-технічне співробітництво;
- стратегічні як комплекс постійних спеціалізованих і коопераційних заходів у внурішньофірмових відносинах ТНК;
- синтезовані як особливості регіональної інтеграції країн;
- специфічні, які поєднують економічні й неекономічні моменти, наприклад, міжнародний туризм, спортивні, культурні та рекреаційні контакти.
Підкреслимо головні форми МЕВ:
- торгівля кінцевими товарами, зокрема, послугами;
- рух чинників виробництва (капіталу, робочої сили, природних ресурсів, інформації, технологій);
- спільна виробнича, торговельна, науково-технічна та інша діяльність;
- валютно-фінансові й кредитні відносини;
- міжнародна економічна інтеграція;
- членство в міжнародних організаціях;
- спільні зусилля з розв’язання глобальних проблем людства.
3. Виборовши незалежність і вступивши до деяких міжнародних економічних організацій, Україна повинна вирішити наступні проблеми:
1) потенційний вступ до ЄС;
2) поширення зв’язків з країнами СНД, насамперед, членами Єдиного економічного простору – Росією, Казахстаном, Білорусією;
3) визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності української економіки;
4) вступ до СОТ;
5) зміни в законодавстві з метою його потенційної відповідності до вимог ЄС і СОТ;
6) щорічна гармонізація 500 національних стандартів з міжнародними стандартами;
7) удосконалення структури експорту, збільшення частки високотехнологічної продукції;
8) розширення експортної інфраструктури українських підприємств за кордоном;
9) подальша диверсифікація економічних відносин, насамперед, в енергетичному секторі (використання нафтогону “Одеса-Броди”).
Тема 4. ЕВОЛЮЦІЙНІ ПЕРІОДИ ФОРМУВАННЯ МЕВ
1. Зародження та розвиток світової економіки розпочалися з ХV – XVI ст., цьому сприяли великі географічні відкриття, формування світової колоніальної системи, “революція цін”, зародження світового капіталістичного ринку, мануфактура.
Наступним етапом, який відбувався у XVII – першій половині XIX ст., було формування світового капіталістичного ринку, розвиток міжнародного поділу праці (промисловий переворот, буржуазні революції, перехід від мануфактурної до фабричної системи виробництва), розвиток світової торгівлі як головної форми МЕВ.
Період із середини ХІХ до кінця ХХ ст. був вже третім етапом і характеризувався промисловою революцією; становленням масового виробництва; посиленням взаємозалежності економік усіх країн на основі міжнародного поділу праці; становленням і розвитком форм МЕВ (міжнародна міграція факторів виробництва, світова валютно-фінансова система); розвитком НТР, інтернаціоналізацією господарського життя, економічною інтеграцією, транснаціоналізацією світового господарства та наступними кризовими явищами в МЕ:
- 1910-30-і рр.. – Перша світова війна, соціалістична революція, світова економічна криза (“Велика депресія”), тенденції до автаркії;
- 1930-40-і рр.. – Друга світова війна, створення світової соціалістичної системи господарства (новий злам структури СГ), згортання світогосподарських зв’язків в поєднанні з їх частковим відновленням;
- 1950-60-і рр.. – розпад світової колоніальної системи;
- 1990-і рр.. - розпад світової соціалістичної системи і СРСР, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності країн.
Межа ХХ і ХХІ ст. - новий (сучасний) етап світового розвитку, пов’язаний з глобалізацією світової економіки і переходом ключових позицій в її розвитку до ТНК і ТНБ.
2. Розвиток процесу глобалізації супроводжується суперечливими наслідками.
З одного боку, розширюються можливості окремих країн щодо використання оптимального співвідношення різноманітних ресурсів. З іншого - загострюється конкурентна боротьба і поширюється прірва в рівні розвитку країн і регіонів.
Визначимо ключові суперечності глобалізаційного процесу.
1. Галузеві диспропорції, коли перевагу отримують обробна промисловість і сфера послуг з одночасною деградацією сільського господарства, вугільної промисловості та ін.
2.Територіальні диспропорції з поширенням розриву в економічному і соціальному розвитку країн і цілих регіонів.
3. Так звана “деіндустріалізація”, коли, з позитивного боку, зростає питома вага сфери послуг, енергозбереження та екологічності виробництва, а з негативного боку, спостерігається повернення до патріархальних, доіндустріальних форм виробництва внаслідок неконкурентоспроможності суб’єктів окремих країн.
2. Відрив фінансових потоків від реальних потреб розвитку виробництва, що веде до зростання кризи заборгованості, насамперед, країн, що розвиваються, при одночасному дефіциті необхідних інвестицій.
3. Зростання організованої злочинності, зокрема, світового тероризму, який спирається на транснаціональні ресурсні потоки. Крім того, виникають рухи протесту проти проявів глобалізації (заходи антиглобалістів).
4. Розвиток масової культури, що сприяє взаємозбагаченню культур, але одночасно здійснює шкоду національним мовам і культурним цінностям окремих країн і регіонів.
7. Традиційні євроатлантичні цінності не завжди відповідають уподобанням представників окремих країн, конфесій та етнічних груп, що провокує прояви націоналізму, ксенофобії, релігійного фундаменталізму.
Україна є учасником сучасних глобалізаційних процесів. Це полягає у наступних моментах:
- наявність дипломатичних і відповідно економічних відносин більш, ніж з 190 країнами світу;
- членство в багатьох міжнародних організаціях, насамперед, системи ООН, і намір вступити в СОТ і ЄС;
- зростання відкритості економіки, наприклад, цифра експортної квоти перевищила 50%;
- високі місця в міжнародній торгівлі озброєннями, аерокосмічною технікою, продукцією чорної металургії;
- як транзитна держава Україна забезпечує значні потоки товарів і послуг через власну територію; одночасно здійснюються заходи щодо диверсифікації, насамперед, енергетичних постачань (нафтогон “Одеса-Броди”);
- підвищується використання національними господарськими суб’єктами міжнародних телекомунікаційних мереж;
- поширюється участь у русі міжнародних інвестицій, на світових ринках цінних паперів;
- участь у багатьох міжнародних політичних, культурних, спортивних, гуманітарних подіях, що забезпечує прямий економічний ефект (надходження до бюджету, розширення бази оподаткування, залучення інвестицій у виробничі й соціальні проекти та ін.).
Головними ризиками економічної глобалізації для нашої держави є:
- суперечлива залежність від коливань світової ринкової кон’юнктури;
- небезпека неефективності підприємств, які не здатні конкурувати з іноземними постачальниками;
- економічні втрати від виконання статутних вимог деяких міжнародних організацій;
- небезпека міжнародного тероризму, нелегальної міграції, контрабанди заборонених товарів та інших наслідків лібералізації прикордонного і митного режимів;
- негативний вплив масової культури на національні культурні цінності;
- додаткові проблеми, пов’язані з глобальними проблемами людства.
Тема 5. СЕРЕДОВИЩЕ РОЗВИТКУ МЕВ
1. Кожний із суб’єктів МЕВ є відкритою системою. У зв’язку з цим їх діяльність залежить від зовнішнього світу. На діяльність суб’єктів МЕВ впливає багато факторів. Їх поділяють на два види: