Смекни!
smekni.com

Проблеми розміщення продуктивних сил в Карпатському економічному районі (стр. 2 из 7)

Для більш детального дослідження Карпатського економічного району, особливу увагу потрібно звернути на основні питання щодо розміщення продуктивних сил економічного району.

Економічне зростання та реалізація потенційних мож­ливостей будь-якої господарської системи значною мі­рою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфіки територі­альної організації продуктивних сил у практиці госпо­дарювання дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри еконо­міки та її основні макро- і мікроекономічні показники.

Необхідно відзначити принципову відмінність пред­мета і об'єкта вивчення курсу розміщення продукти­вних сил від інших, пов'язаних з ним дисциплін, а та­кож особливості сучасного трактування складу продук­тивних сил регіону та існуючих підходів до їх дослі­дження. Розміщення продуктивних сил як важлива га­лузь економічної науки вивчає специфічні, просторові закономірності організації територіальних господарсь­ких систем з метою їх раціоналізації, підвищення ефек­тивності господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже, предметом науки про розміщення продуктивних сил є виявлення законів, за­кономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації продуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення.

Сучасна економічна теорія трактує склад продуктив­них сил на розширеній основі, не обмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничій сфері. Відповідно до такого підходу до складу продуктивних сил відносять: предмети і засоби праці; робочу силу; природоресурсний потенціал; форми і методи організації праці та виробництва; науковий і соціально-культурний потенціал; інформацію. Взаємодія цих ком­понентів зумовлює певний рівень розвитку продуктивних сил та їхні специфічні риси.

Наука про розміщення продуктивних сил всебічно досліджує сучасні тенденції їхнього розвитку на рівні населеного пункту, адміністративного району, області, економічного району та краї­ни в цілому. Проблеми, що вивчає ця наука, виходять на міжрегі­ональний і глобальний рівні, їх комплексний аналіз дає змогу ви­явити структурні диспропорції в розміщенні продуктивних сил та резерви щодо раціонального використання природоресурсного, трудового і виробничого потенціалу, оцінити рівень збалансова­ності територіальної господарської системи за різними критерія­ми. Одержані результати виступають інформаційним підґрунтям наукового обґрунтування основних напрямів державної регіо­нальної економічної політики, а також конкретних заходів щодо структурної трансформації господарських комплексів, збережен­ня навколишнього природного середовища, зростання ефектив­ності господарювання. Тому об'єктом вивчення даної науки ви­ступають усі елементи просторової організації продуктивних сил — природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві ком­плекси, територіальні форми організації продуктивних сил та си­стеми господарювання, соціальна інфраструктура тощо.

Метою цієї науки є обгрунтування напрямів оптимізації роз­міщення продуктивних сил, підвищення економічної і соціальної ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку. Важливо підкреслити, що ця головна мета досягається на основі таких розробок: наукового обгрунтування стратегії і так­тики розвитку продуктивних сил на перспективу; встановлення економічно доцільного механізму регіональної економічної полі­тики; складання прогнозів територіального розвитку на найбли­жчу та віддалену перспективи; опрацювання нових проектів ре­структуризації територіально-виробничих комплексів; розробки кон­цепцій проектів, програм, рекомендацій, пропозицій, спрямова­них на досягнення збалансованого стану національної економіки, її галузей та територіально-виробничих комплексів, а також на формування ефективного механізму господарювання. Саме цим забезпечується велике прикладне значення наукових розробок з проблем розміщення продуктивних сил .

2. Передумови розвитку і розміщення продуктивних сил Карпатського економічного району:

2.1 Історичні

Район охоплює кілька історико-етнографічних земель - Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття, частину Західної Волині, що зумовило значне різноманіття історії господарського освоєння його території.

З 40-х років ХII ст. центром галицької землі став Галич, а з 70-х років ХШ ст. - Львів, які разом з Перемишлем (нині на території Польщі) та Звенигородом були найважливішими торговельно-ремісничими та релігійними центрами краю. Тут сформувався головний район постачання солі. Ще з ХІ-ХII ст. солеварні Дрогобиччини забезпечували сіллю населення Наддніпрянщини.

У ХVIII ст. найважливішими торговельно-економічними центрами регіону були Львів та Броди, причому з другої половини століття Львів почав втрачати значення найпершого на користь Бродів, які 1779 р отримали статус вільного міста і стали важливим транзитним пунктом міжнародної торгівлі. Серед промислів зростало значення лісопильного (особливо на Буковині та Закарпатті), паперового, винокурного, сукнового, а з кінця століття - виробництва горілки. Особливе значення мала наявність у Львові монетного двору. На розвитку солеваріння негативно відбилось встановлення австрійським урядом 1784 р. монополії на виробництво солі. Як наслідок, усі приватні солеварні було закрито. Найбільші ярмарки проводились у Бродах, Львові, Чернівцях, Мукачеві та Ужгороді.

У цілому впродовж XIX ст. землі району були відсталою зоною, в якій залишалось сільське та лісове господарство, де в кінці століття було за­йнято 75% населення - екстенсивне тваринництво (передусім вівчарство). Традиційно

розвиненими були солеварне (перші солеварні на парових машинах діяли у Калуші,

Косові та Стебнику) та лісопильне виробництва. Майже вся деревина вивози­лась за межі району, передусім на австрійські та угорські деревообробні заводи. Лісопереробку було представлено невеликою кількістю підпри­ємств сірникової та паперової промисловості, а також Східної Галичини та Північної Буковини, 85% на­селення Закарпаття. На рівнинній частині господар­ському відношенні окраїною Австро-Угорщини. Основою економіки розвивалося екстенсивне зем­леробство (передусім вирощування пшениці), у гірській кількома мебле­вими фабриками (зокрема "Мундус" в Ужгороді) та лісохімічними заво­дами (зокрема у Сваляві). З галузей харчової промисловості найрозвине­нішими були спиртогорілчана, тютюнова та борошномельна.

З середини XIX ст. на території Карпатського району набула розвитку паливна, передусім нафтова промисловість. А на початку XX ст. Бориславський нафтовий басейн за обсягами видобутку нафти посів одне з перших місць в Європі. Проте на місці перероблялась лише третя частина видобутої нафти, решта - на австрійських та угорських підприємствах, а також експортувалась до Німеччини (через низьке мито на ввезення нафти та високе - нафтопродуктів). Як супутня певний розвиток отримала озокеритова промисловість, але до кінця століття вона практично занепала через зменшення попиту та скорочення запасів. Невеликі буровугільні шахти діяли у Золочівському, Снятинському, Коломийському і Жовківському повітах.

Металургія та машинобудування, не отримали значного розвитку через низьку якість залізної руди та неконкурентоспроможність місцевих залізовиробів.

З середини XIX ст. розпочалося будівництво залізниць, зокрема, Пе­ремишль - Львів (1861 р., перша в Україні), Львів - Чернівці, Чоп - Ужгород, Львів - Бухарест, Стрий - Станіслав, Ярослав - Сокаль тощо.

У кінці 40-х - на початку 50-х років XX ст. на території Карпатського району спостерігався значний підйом у розвитку промисловості. Відкри­то потужні Долинське нафтове, Угерське, Більче-Волицьке, Рудківське газові родовища; збудовано нафтопереробний завод у Дрогобичі, магіст­ральний газопровід Дашава — Київ, Добротвірську ДРЕС; розпочато експлуатацію Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. На цей час припадає виникнення нової для району галузі - машинобудування (Львів, Станіслав, Мукачеве, Дрогобич, Коломия, Чернівці). Подальший розвиток отримали целюлозно-паперова та легка промисловість.

У 50-80-х роках на базі відкритих Роздольського та Яворівського ро­довищ сірки створено гірничохімічні комбінати, збудовано нові підпри­ємства хімічної промисловості (Калуш, Сокаль), Бурштинську ТЕС, ма­гістральний газопровід Уренгой – Помари – Ужгород. На початку 60-х років новим явищем у вітчизняній легкій промисловості стало створення у Львові виробничих об'єднань – фірм: взуттєвого "Прогрес" та шкіряного "Світанок".

2.2 Природні

Карпатський економічний район має вигідне економіко-географічне положення. Він межує з такими країнами Європи як Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою.

Водночас найрозвинутіші в економічному відношенні регіони України (Донбас, Придніпров'я, Столичний, Причорномор'я), Польщі (Краківщина, Верхня Сілезія, Варшава), Словаччини (Братислава) знаходяться на відстані близько 500 км від головного центру району - м.Львова. Це, в свою чергу, вимагає зводити до мінімуму далекі й нераціональні перевезення, розвивати внутрірайонне кооперування.

Досліджуваний район також має сприятливий природно-ресурсний потенціал.