У роки війни повноважними признавалися сесії Рад, на яких було присутніх 2/3 фактичного складу депутатів, тоді як по Конституції в мирний час для цього була потрібна присутність 2/3 вибраних депутатів. Зросла роль депутатів-жінок.
Природно, посилилося значення виконавчих органів Рад, ряд виняткових повноважень Рад здійснювався їх виконкомами. Так, виконкоми вищестоящих Рад могли без проведення додаткових виборів, поповнювати склад виконкомів нижчестоячих Рад представниками партійно-радянського активу. Така практика мала найбільш широке застосування на звільненій від ворога території при відновленні тут органів Радянської влади. Велику роль у відновленні Рад на звільненій від ворога території зіграли спеціальні партійно-радянські оперативні групи, що створюються для цієї мети. По суті практика виборів Рад була замінена системою призначень. Централізація державного управління, підвищення ролі виконавче-розпорядливих вузькоколегіальних радянських органів були в умовах Великої Вітчизняної війни певною мірою об'єктивно виправданими, оскільки витікали з необхідності концентрації керівництва всіма силами і ресурсами країни для розгрому ворога.
Під час війни значно посилилася інтеграція, злиття партійного і державного керівництва різних рівнів. Найважчі задачі військового часу, які не завжди можна було вирішити традиційними методами державного примушення, виконувалися часто комуністами як виконання партійного обов'язку і відповідальності за країну.
Природно, в діяльності Рад депутатів трудящих на перший план висунулася функція організації військового захисту Батьківщини. Органи влади проводили військові мобілізації, допомагали в створенні резервів, відправці на фронт поповнень, в матеріальному постачанні військ, займалися оборонним будівництвом, місцевою протиповітряною обороною. Вони у важкій військовій обстановці підтримували порядок і організованість, стежили за неухильним виконанням законів військового часу. Виконкоми Рад здійснювали і господарсько-організаторську функцію, беручи участь у військовій перебудові народного господарства. На них лежав і такий нелегкий обов'язок, як забезпечення у важкій обстановці війни необхідних умов життя і праці для населення областей, міст, сіл. Активність і відповідальність Рад повсюдно зростала. Зрозуміло, що коли ми говоримо про Ради військового часу, мова йде передусім про їх виконавчі органи.
У центрі Президія Верховної Ради СРСР продовжувала приймати найважливіші правові акти. До нихвідносяться укази про мобілізацію в Радянську Армію і про введення військового положення, акти про створення нових, в тому числі і надзвичайних, державних органів, про структуру Збройних Сил, про ратифікацію міжнародних договорів, пов'язаних з війною і її завершенням, про організацію нагородної справи.
Значно посилилася діяльність Ради Народних Комісарів СРСР. При цьому багато які найбільш важливі питання, особливо військово-господарські, вирішувалися спільно апаратами ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР. Раднарком проробив і величезну організаторську роботу, пов'язану з переміщенням промислових підприємств з прифронтових в східні райони країни. Велику увагу Раднарком приділяв новому порядку керівництва військовою економікою.
Суворі умови ВВВ викликали створення спеціальних надзвичайних органів наділених особливими повноваженнями таким вищим надзвичайним органом в країні був Державний Комітет Оборони СРСР, створений 30 липня 1941 року, Постановою Президії Верховної Ради СРСР, Раднаркому та ЦВК ВКП(б).
В 1941 – 1942 роках ДКО створив місцеві прифронтові надзвичайні органи – міські комітети оборони. Вони були створені в Севастополі, Одесі, Тулі, Ростові – всього більш ніж 60 містах. Міські комітети оборони об’єднували партійне керівництво, громадську та військову владу на місцях. Представниками комітетів оборони були перші секретарі обкомів або міськомів партії, їх членами – керівники місцевих радянських та військових органів. Міські комітети оборони керували оборонним будівництвом, створенням народного ополчення, організовували виробництво та ремонт бойової техніки та озброєння.
У роки війни для вирішення конкретних задач створювалися і вузькоспеціальні надзвичайні органи. Таким органом, наприклад, була Надзвичайна Державна Комісія з встановлення і розслідування лиходійств німецько-фашистських загарбників і їх спільників і заподіяного ними збитку громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам СРСР. Були утворені аналогічні комісії в республіках, областях (краях) і містах.
В місцевостях, оголошених на військовому положенні, всі функції органів державної влади в області оборони, правоохорони суспільної і державної безпеки передавалися військовим радам фронтів (округів), армій, а де не було військових рад вищому командуванню з'єднань.
Нарівні з органами військового управління продовжували діяти місцеві радянські органи влади і управління, які здійснювали свої функції в усіх інших сферах державного, господарського і культурного життя. Місцеві власті були зобов'язані сприяти повною мірою військовому командуванню у використанні сил і коштів даної місцевості для потреб оборони. Указ від 22 червня 1941 р. наділяв військові власті правом притягувати населення до трудової повинності, встановлювати військово-квартирну повинність, мобілізувати транспортні кошти. Військові власті регулювали режим роботи підприємств і установ, порядок проведення зборів і ходів, роботи торгуючих організацій і комунальних підприємств, встановлювали правила відпустки товарів населенню. Вони контролювали в'їзд і виїзд з місцевості, оголошеної на військовому положенні, мали право в адміністративному порядку виселяти з цієї зони небажаних осіб. Військові власті видавали загальнообов'язкові для населення даної місцевості постанови, за невиконання яких винні наказувались в адміністративному порядку до позбавлення свободи до 6 місяців або штрафу .
Особливо потрібно сказати про Радянську владу на окупованій фашистами території. Загарбникам не вдалося повністю ліквідувати на окупованій території радянські державні органи. У районах, областях і республіках, зайнятих ворогом, зберігалися або створювалися партійні і радянські органи, що спиралися на партизанський і підпільний рух. Влітку 1943 р. понад 2,9 тис. кв. км радянської землі в тилу ворога знаходилося під повним контролем партизан. У тилу фашистських військ в різний час діяли 35 обкомів партії, 2 обласних партійних центра, 2 міжуїздних комітети, 40 горкомів, 19 райкомів у великих містах, 479 сільських райкомів і багато інших партійних органів різних рівнів. У Ленінградській і Орловській областях, на Україні і в Білорусії скликалися підпільні сесії сільради і райрад, проходили зустрічі партизан і підпільників депутатів Рад зі своїми виборцями. Важливою особливістю функціонування Радянської влади в тилу ворога було те, що нарівні з її деякими традиційними довоєнними органами їх роль виконувало також командування партизанських формувань. Радянські органи на окупованій території часом виникали і у вигляді надзвичайних районних «трійок», уповноважених Радянської влади і інших державних установ.
Судова система в роки війни не зазнала принципових змін. Однак посилилась роль військових трибуналів. Вони , як і раніше розглядали справи про військові злочини і про всі інші злочини скоєні військовослужбовцями. Однак в місцевостях, які були оголошені у військовому стані з самого початку війни трибуналам були передані і багато інших справ, які вили в компетенцію загальних судів: крадіжка соціалістичної власності, грабежі, розбої, бандитизм та деякі інші. Військові трибунали створювались при військових округах, фронтах , флотах та арміях, при корпусах та других з’єднаннях , а також на залізничних дорогах. Вся система військових трибуналів очолювалась Верховним судом СРСР, в складі якого діяли Військова, Військово-залізнична і Військововоднотранспортна колегії.
В початковий період війни в місцевостях, які були переведені на військовий стан та в районах бойових дій військові трибунали розглядали справив складі трьох постійних судів.[3]
У військовий час нагляд за законністю поряд з територіальними прокурорськими органами покладався на військову прокуратуру. Військова прокуратура на чолі з Головним військовим прокурором здійснювала вищий нагляд за точним виконанням законів в Збройних Силах. Головна військова прокуратура об’єднувала і направляла діяльність військових прокуратур бригад дивізій, корпусів, армій, фронтів, окремих видів Збройних Сил та військових округів. Головний військовий прокурор був безпосередньо підпорядкований Прокурору СРСР.
Велика Вітчизняна війна стала подією, яка піддала жорстокій перевірці весь громадський та державний устрій нашої країни. Зовнішні функції Радянської держави були направлені на безпосереднє відвернення агресії, створення антигітлерівської коаліції, організації допомоги народам, які боролись за визволення від фашистських загарбників. Внутрішні функції були зосереджені на економічне та моральне забезпечення успішного ведення визвольної війни до переможного кінця.