Смекни!
smekni.com

Державний лад СРСР в 1922-1992 рр. (стр. 9 из 10)

Останній З'їзд народних депутатів СРСР оголосив перехідний період для формування нової системи державних відносин, в якому вищим представницьким органом влади признавалася Верховна Рада СРСР, що складається з двох палат верхньої і нижньої Ради Республік і Ради Союзу.

Закони, прийняті Радою Союзу, повинні були набирати чинності після їх схвалення Радою Республік. У Раду Республік входили по 20 депутатів від кожної союзної республіки з числа народних Депутатів СРСР і союзних республік, що делегується вищими органами державної влади цих республік. З урахуванням федеративного устрою, РСФСР була представлена у верхній палаті 52 депутатами. Інші союзні республіки, що володіють складним федеративним устроєм, додатково посилали до складу верхньої палати по 1 депутату від кожної автономії, але при голосуванні всі вони повинні були мати тільки по одному голосу.

Рада Союзу формувалася депутаціями союзних республік з числа народних депутатів СРСР по узгодженню з вищими органами державної влади цих республік. Рада Республік повинна був ухвалювати рішення про організацію і порядок діяльності органів Союзу, ратифікувати і денонсувати міжнародні договори СРСР. Рада союзу – розглядала питання забезпечення прав та свобод громадян та приймала рішення по всіх питаннях компетенції колишньої Верховної Ради СРСР. Своїми спільними рішеннями палати мали право вносити зміни до Конституції, приймати в склад Союзу нові держави, оголошувати війну та заключати мир тощо.

Виконавчіоргани державної влади також зазнали реформування. Самим головним в даний період було введення поста Президента СРСР.

Президент повинен був забезпечувати взаємодію вищих органів державної влади і управління СРСР, пропонувати Верховній Раді СРСР кандидатури на пост голови Ради Міністрів СРСР, а потім представляти його З'їзду народних депутатів на затвердження, входити з уявленнями в Верховну Раду СРСР і на З'їзд народних депутатів СРСР про звільнення від обов'язків вказаного посадової особи, ставити перед Верховною Радою питання про відставку або про прийняття відставки Ради Міністрів СРСР, звільняти від посади і призначати членів союзного уряду з подальшим представленням на затвердження Верховної Ради СРСР, мав право припиняти дію постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР. Він на основі і у відповідності до Конституції і законів видавав укази, які повинні були мати загальнообов'язкову силу на всій території країни[7].

Президент СРСР очолював Раду Федерації, до складу якого входили вищі державні посадові особи союзних республік. До компетенції цього органу відносилися розробка заходів по проведенню в життя національної політики, представлення Раді Національностей Верховної Ради рекомендацій по вирішенню суперечок і урегулюванню конфліктних ситуацій в міжнаціональних відносинах, координація діяльності союзних республік і забезпечення їх участі в розв'язанні питань загальносоюзного значення, віднесеного до компетенції Президента СРСР. Була створена і Президентська рада, завданням якої було вироблення заходів по реалізації основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, забезпечення безпеки країни. Якщо Президент не міг виконувати свої обов'язки, то його повноваження повинні були перейти до голови Верховної Ради СРСР, а якщо це неможливо до голови Ради Міністрів[8].

Внаслідок проведеної реформи пост Президента виявився як би штучною вставкою між двома гілками влади, чітко не пов'язаним ні із законодавчими, ні з виконавчими органами влади. Президент очолював систему органів державного управління СРСР, мав право відміняти постанови і розпорядження уряду, акти міністерств СРСР, припиняти виконання відповідних актів Рад міністрів республік у разах порушення ними Конституції і законів СРСР. Уряд СРСР, будучи виконавчо-розпорядчим органом, зобов'язаний був підкорятися Президенту СРСР і ніс тепер відповідальність і перед ним, і перед Верховною Радою. Було введено посаду віце-президента СРСР, на якого покладалося виконання за дорученням Президента окремих його повноважень і заміщення вищої посадової особи у разі відсутності і неможливості здійснення ним своїх обов'язків.

Ці зміни спричинили за собою і зміну назви уряду: замість Ради Міністрів СРСР з'явився Кабінет Міністрів СРСР, очолюваний прем'єр-міністром. Виконавчі органи на місцях не зазнали змін, нимизалишалися виконавчі комітети місцевих Рад.

Судові органи в цей період зазнали корінних змін, які почалися на рівні СРСР ще в кінці 1988 року. В першу чергу, це торкнулося процесу формування судів. Якщо раніше судді районних(міських) судів обиралися громадянами району(міста), а вищестоящі суди обирались відповідними Радами народних депутатів, то тепер всі судді, включаючи крайові та обласні, повинні були обиратися вищестоящими Радами народних депутатів, а судді Верховного суду СРСР, Верховних судів союзних республік, судів автономних областей та округів – відповідними Радами.

В середин 80-х років під дією певних об’єктивних та головним чином суб’єктивних факторів розвиток соціалізму в нашій державі зупиняється. Суспільство вступає на шлях реставрації капіталізму. Спочатку цей процес керівництво комуністичної партії та держави прикриває легким пафосом “вдосконалення соціалізму”.

Реставрація капіталізму йде в великій мірі по шляху приватизації державного та громадського майна. Державне майно, яке було накопичене за роки Радянської влади переходить в руки кмітливих дільців. Проходить різка соціальна диференціація. Невелика група населення перетворюється в багатіїв, але на протилежному полюсі росте безробіття, жебрацтво, бідність.


Висновки

Проаналізувавши ряд монографій та літератури радянських та вітчизняних науковців можна зробити певні висновки відносно розвитку державного ладу в розглядуваний період в СРСР.

На протязі всього періоду існування Радянського Союзу постійно спостерігаються зміни в його державному, суспільному ладі, зовнішній та внутрішній діяльності. Така не стабільність зумовлена тим , що державне будівництво постійно проходило у відповідності з думками про нього вищого партійного керівництва. Ця тенденція простежується не лише в сфері державотворення, а й в інших галузях житті суспільства.

З часів створення СРСР та прийняття його першої Конституції розпочалось проведення реформ, які були направлені на відбудування народного господарства з часів громадянської війни та забезпечення нової системи управління державою. Такі завдання радянське керівництво намагалось реалізувати шляхом впровадження нової економічної політики. Хоча НЕП мав свої позитивні сторони, та все ж таки був не достатньо продуманий і не враховував багатьох соціальних та економічних факторів, які існували в той час .

З приходом до влади Сталіна було взято курс на індустріалізацію, а згодом був здійснений перехід до колективізації. Така політика залишила певний негативний відбиток на державний та суспільний лад країни. Щоб якимось чином демократизувати суспільні відносини, в 1936 році була прийнята Конституція, яку називають “ Сталінською “. Сама по собі вона була одна з найдемократичніших на той час в світі . Але фактично переважна більшість її положень не виконувались, а іноді навіть прямо ігнорувалась.

Роки ІІ світової війни стали надзвичайно важким випробуванням для нашого народу. Потребами війни було зумовлено реформування державних органів та переведення їх на військовий лад. Це був період , коли було майже повністю припинено діяльність всіх органів, але не військових трибуналів, які виконували свої функції в повній мірі .

Після закінчення війни настав пік в правлінні Сталіна. Вся влада була зосереджена лише в його руках. Він керував всіма сферами суспільного та державного життя країни. Але з моменту його смерті починається розкриття культу особи. Можливо, якби не ХХ з’їзд Партії, то “сталінізм” без Сталіна продовжувався ще декілька років.

Прихід до влади Хрущова призвів до помітної лібералізації суспільних відносин. Економіка заходилась в більш менш збалансованому стані, однак чим далі тим більше зростало напруження. Але такий політичний курс продовжувався не довго. Політичний курс Брежнєва поступово уповільнював розвиток всіх сфер виробництва та промисловості. Друга половина його правління особливо починаючи з 1975року отримала влучну назву “ епоха застою”, коли все народне господарство почало розпадатись. Це також вплинуло на діяльність всіх державних органів , які існували на той час та діяльність яких була юридично закріплена в Конституції 1977 року.

В період частих змін в партійній верхівці особливими змінами не відзначався, але з 1985 року було взято курс на перебудову державного апарату. Це було зумовлено об’єктивною необхідністю, оскільки криза правління була вже досить глибокою.

Вже на початку 90-х років проходить докорінна зміна суспільно-політичної формації, та головна ціль створення устрою, заснованого на приватній власності, стає цілком визначеною.

Розпадом СРСР та здобуттям Україною незалежності розпочинається нова епоха в історії нашої держави, що розкриває широкі можливості самостійного державотворення з урахуванням досвіду попередніх років.

Список використаної літератури

1. Конституція СРСР 1936 року. Хрестоматия по истории отечественного государства и права. М. 1998

2. Конституція СРСР 1977 року ;

3. Калинина Г.С. Швекова Г.В. История государства и права СССР . Ч.ІІ Москва 1981 год.

4. Королева Н.К. 70 лет советского государства и права . Ленинград 1987г.

5. П. Музиченко . Історія держави і права України. К. Знання. 2000.

6. Історія держави і права України Ч.2. / За ред А.Й. Рогожина. – К.: “Ін юре”. 1996.