в) порушення цілісності інформаційної системи внаслідок приватних, відомчих і регіональних інтересів.
Інформаційна криза супроводжується інформаційним голодом, що став характерним для усієї світової спільноти. Інформаційна криза може розглядатися тільки у контексті міжнародних, соціальних і економічних відносин.
Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини можна визначити документи, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-членами ООН і вони входять до національного законодавства кожної держави). До таких документів належать:
· Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 – засудження пропаганди агресивних війн;
· Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, ст.20 – заборона законом пропаганди агресії та насильства;
· Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972 року – заборона пропаганди расової вищості;
· Загальна декларація прав людини (1948 р.), ст.19 (законспектувати частини 1 і 2)
· Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році).
Але міжнародні документи ООН можуть носити як зобов'язуючий, так і рекомендаційний характер. Якщо порушується зобов'язуючий документ, то на державу накладаються штрафні санкції, в основному політичні і економічні. У випадку порушення рекомендаційного документу, держава може відчути на собі моральний або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи створюються для того, щоб держава створила певні положення в національному законодавстві.
Глобальна роль інформації привела до появи в суспільстві концепції інформаційної цивілізації. У зв'язку з цим 3 тисячоліття називають тисячоліттям становлення інформаційної цивілізації і визначають характеристики інформаційного суспільства.
Автори, що розглядали інформаційне суспільство: Збігнев Бжезинський, Махлюен, Понятовський, Тофлер, Масуда, Белл.
Вони розглядали ІС як новий рівень в історії людства і основні цілі нової концепції визначали дуже чітко:
1) створення єдиної комп'ютеризованої нації;
2) глобалізм інформаційного простору;
3) розвиток комунікаційних мереж;
4) вільний потік інформації незважаючи на кордони держав.
З точки зору розвитку суспільства, в даній характеристиці існують положення, які зараз здаються неможливими (наприклад створення єдиної комп'ютеризованої нації вважається утопічним). Справа в тому, що створення інформаційної цивілізації залежить не лише від дослідників, а і від самого суспільства. Зараз кожен із індивідуумів визначає для себе рівень насичення інформацією: чи побутовий (на рівні мильних опер), чи спеціалізований. І звичайно не можна заставити всіх користуватися інформацією на спеціалізованому рівні.
Однак вже зараз певні положення цієї концепції починають реалізовуватись. Так в японський дослідник Масуда розробив "План інформаційного суспільства – національна мета Японії до 2000 року". На цей план було асигновано десятки млрд. доларів, і Японія реалізувала його майже повністю (крім створення регіональної системи життєдіяльності людини). Компонентами цього плану є:
1) створення баз даних для управління від найвищого до місцевого рівня;
2) комп'ютеризація усіх соціальних сфер суспільства;
3) створення системи інформаційного контролю за виконанням рішень на всіх рівнях;
4) створення комп'ютерної системи охорони навколишнього середовища і регіональної системи життєдіяльності людини.
Європейське співтовариство з 1994 року поставило завдання побудови інформаційного суспільства в числі найбільш пріоритетних. Досягнутий значний успіх у реалізації Плану дій (Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994), який визначив стратегію просування Європи до інформаційного суспільства:
- успішно розпочата лібералізація телекомунікаційного сектору;
- вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку;
- сформульований план дій у сфері освіти;
- надана підтримка європейській індустрії виробництва змісту, яка, як очікується, створить додатково приблизно 1 млн робочих місць протягом наступних 10 років;***
- успішно втілені програми наукових розробок;
- Європейська Комісія стала важливим інструментом створення загальних правил, які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.
Враховуючи вже досягнуте, перед європейськими країнами ставлятся нові завдання:
1. Покращити умови для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої лібералізації телекомунікацій, створити необхідні умови для втілення електронної торговлі.
2. Необхідний перехід до навчання протягом всього життя. У цьому напрямку працює ініціатива "Навчання в інформаційному суспільстві".
3. Значні наслідки інформаційного суспільства для конкретної людини зумовили дискусію, направлену на те, щоб поставити людей в центр перетворень, що відбуваються. За результатами обговорення видана Зелена книга "Життя і робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди" (Green Paper. Living and Working in the Information Society: People First. European Comission, Belgium, 1996). Мова в ній йде про створення нових робочих місць, охорону прав і свобод громадян, передусім недоторканності приватного життя.
4. Сьогодні зрозумілою є важливість глобального співробітництва, встановлення правил створення інформаційного суспільства. Вони стосуються права на інтелектуальну власність, захист даних і таємницю приватного життя, розповсюдження шкідливого і незаконого змісту, проблеми оподаткування, інформаційну безпеку, використання частот, стандартів. Для встановлення загальних правил у цих сферах необходні багатосторонні угоди в рамках Всесвітньої Торгової Організації. (Europe at the Forefront of the Global Information Society: Rolling Action Plan". Communication from the European Comission to the Council, the European Parliament, the Economic and Social Committee, and the Committee of the Regions, 1996.)***
Пріоритетні напрямки в політиці інформації та комунікації ЄС такі:
· Створення інтегрованої кампанії, що охоплює фундаментальні основи ЄС
· Переслідування цілей інформаційної політики через її Представництва, офіси і створення інформаційних і документаційних центрів у співпраці з національними і регіональними авторитетами
· Розвиток нових послуг у сфері мас-медіа, особливо в аудіо-відео просторі, який є головним джерелом інформації для більшості громадян
· Постачанняінформації, пристосованої до культур імов різних країн чи навіть цілих регіонів.
До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт і джерела інформації.
- Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації. а також питання, пов'язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).
МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і входження держави у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є концепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інформаційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, детальних зв'язків у своєму суспільстві і міжнародному співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.
ФункціїМІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обгрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.
Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:
· територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;
· інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;
· наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;
· наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм. З питань міжнародного інформаційного права можна подивитися книгу Колосова "Міжнародне право", особлива частина);
· можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.
Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін "інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією "Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.