Смекни!
smekni.com

Основи теорії держави і права (стр. 10 из 10)

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскації майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.


Тема 2. Відповідальність за окремі види злочинів.

Особливо небезпечними є злочини проти основ національної безпеки України. Це злочини, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, державна зрада, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія, шпигунство.

Злочин проти життя, здоровя, волі, честі та гідності особи.

Охорона особи є найважливішим завданням держави. Посягання на особу, її життя, здоров’я, честь та гідність є найпоширенішими та найтяжчими злочинами. На життя особи посягає убивство.

Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють життя – ст..115-120 КК України.

Найбільш поширеними злочинами проти здоров’я є тілесні ушкодження.

У кримінальному кодексі України передбачено статті, що захищають волю, честь та гідність громадян – це покарання за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, торгівля людьми, підміна дитини.

Майнові злочини.

РозділVI кримінального кодексу України передбачає відповідальність за всі види посягань на власність.

Переважну більшість злочинів проти цього майна складають розкрадання.

Це корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою звернути їх у свою власність.

Корисливі злочини проти власності відрізняються, головним чином, способом їх вчинення: таємно, відкрито, із застосуванням насильства і погрози, обману (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання).

В наш час особливої актуальності набули ст.. 261-269 ККУ, що передбачають кримінальну відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення та збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів.


Тема 3. Поняття та значення кримінального процесу.

Кримінальний процес – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокуратури, суду, а також інших осіб, яка спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних, встановлення об’єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійснення правосуддя.

Кримінальний процес складається з шести основних стадій (порушення кримінальної справи, попереднє розслідування, віддання до суду, судовий розгляд, касаційне провадження, виконання вироку) та двох виключних (провадження у порядку нагляду та відновлення справ у зв’язку з ново виявленими обставинами).

Органічна частина кримінального процесу – правосуддя.

Основні принципи правосуддя викладені у Конституції України. Зокрема, в ній (ст..62) закріплено принцип презумпції невинності обвинуваченого. Всі сумніви у справі тлумачаться і розв’язуються на користь обвинуваченого. У ст.63 Конституції України закріплено принцип недопущення примушування давати покарання проти самого себе, членів сім’ї та близьких родичів.

Особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв’язку з подією злочину є учасниками кримінального процесу. Вони можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання, суд (суддя), прокурор.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси “третіх осіб”: захисник, представник цивільного відповідача.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, поняті, експерт, секретар судового засідання.

Касаційне провадження – стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає кримінальну справу, за якою винесений судом вирок ще не набрав законної сили, з’ясовує об’єктивну істину та вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, першої інстанції, виправляє допущені помилки.


РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА.

Тема 1. Загальна характеристика правового регулювання охорони

навколишнього природного середовища.

Охорона навколишнього середовища – складова частина раціонального природокористування. Вона здійснюється різними, у тому числі й правовими засобами. В правових формах захищаються переважно всі компоненти, які утворюють природне середовище.

Основу правової охорони навколишнього природного середовища становлять норми земельного, водного, лісового законодавства., законодавства про надра та іншого екологічного законодавства.

Право власності на природні ресурси – це система правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють відносини власності та природні ресурси у державі.

Право природокористування – це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів. Право загального природокористування закріплене у ст..13 Конституції України.

Об’єктами правової охорони є земля, вода, надра, тваринний і рослинний світ, атмосферне повітря, але також навколишнє природне середовище.

Суб’єктами екологічного права є український народ, держава, органи влади, екологічні, громадські організації, юридичні особи і громадяни.

Важливу роль в регулюванні екологічних відносин мають принципи екологічного права. Це загально правові (гласність, демократизм та інші), а також спеціальні (гарантії якості природного середовища, узгодження інтересів та ін.).

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються у судовому порядку.


Тема 2. Управління в галузі охорони навколишнього середовища.

Загальне державне управління охорони навколишнього природного середовища здійснюють державні органи загальної (Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Державний комітет земельних ресурсів) і спеціальної компетенції (міністерства, відомства).

Контроль у сфері природо використання і охорони навколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями.

Державний контроль покладається на Ради народних депутатів, державні адміністрації та Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, порядок діяльності яких визначено Положенням.

Згідно з законодавством України, порушення використання природних ресурсів тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.