Трудове право є однією з галузей права в цілому, яка регулює трудові відносини. Одне з соціально-економічних прав громадян України є право на працю. Для реалізації своєї здатності до праці людина повинна зайняти певне місце в суспільного поділу праці. Це зумовлює правове регулювання праці. Основи цього регулювання визначаються як основі принципи. До них належать:
- право на гарантовану державою заробітну плату;
- право на відпочинок;
- право на здорові та небезпечні умови праці;
- право на безкоштовну професійну підготовку;
- право на об’єднання у професійні спілки;
- право на участь в управлінні виробництвом;
- право на матеріальне забезпечення, обов’язок додержання трудової дисципліни, обов’язок бережливого ставлення до народного добра, обов’язок виконання встановлених державою з участю профспілок норм праці.
Конституція і законодавство України закріплюють і регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності.
Особливості правовідносин в умовах кооперативних, орендних, комерційних та деяких інших підприємствах і установах визначаються їх статутами і чинним законодавством.
Право на працю громадяни реалізують шляхом укладання трудового договору з підприємствами, установами, організаціями
Тема 2. Трудовий договір.
Це угода між власником підприємства, установи, організації чи уповноважених ними органом та працівником, що визначає роботу, яку повинен виконувати працівник і в якій працівник зобов’язується дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, а власник – виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати належні умови праці.
Сторони – працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.
Зміст трудового договору – права й обов’язки сторін. Сторони укладають угоду, в якій обумовлюється зміст (умови) договору. Їх поділяють на:
а) безпосередні, що визначаються сторонами;
б) похідні, що передбачені в законодавстві.
Безпосередні умови поділяють на необхідні, без досягнення домовленості, за якими договір не буде укладено.
До них належать: узгодження місця роботи, спеціальності, кваліфікації, посади та розміру заробітної плати.
Додаткові – випробування при прийнятті на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги (житло, дитячий садок та ін.).
До похідних умов належать: охорона праці, матеріальна і дисциплінарна відповідальність та інші умови.
Строк випробування при прийнятті на роботу установлюється ст..27КЗпП:
а) для робітників – не більше одного місяця;
б) для інших – не більше трьох місяців;
в) в окремих випадках за погодженням з комітетом профспілки – до шести місяців.
Строки трудового договору:
а) безстроковий, що укладається на невизначений строк;
б) на певний строк, встановлений за погодженням сторін;
в) такий, що укладається на час виконання певної роботи.
Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Ст.. 24КЗпП установлюється перелік умов обов’язкового додержання письмової форми. Особливою формою трудового договору є контракт.
Трудовий договір оформлюється наказом. Якщо наказ не було видано, а особа фактично стала до роботи, то договір вважається укладеним.
Власник або уповноважений орган не має права вимагати від працівника виконання роботи не обумовленої трудовим договором.
За згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статтях 33 і 34 КЗпП України, допускається переведення на іншу роботу.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
Законодавство допускає роботу тимчасову і сезонну, а також сумісництво.
Сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час, на тому ж або іншому підприємствах, в установі, організації або у громадянина( підприємця, приватної особи) за наймом.
Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.
Підставами припинення трудового договору (ст.. 36КЗпП) є :
1) угода сторін;
2) закінчення строку дії договору;
3) розрив договору з ініціативи власника, працівника або профспілкового органу;
4) призов працівника до лав збройних сил України;
5) переведення працівника за його згодою на іншу роботу;
6) відмова працівника від переведення;
7) набрання чинності вироку суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі;
8) підстави, передбачені контрактом.
Основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють понад 5 днів. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформлюється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення иа нагороди за успіхи в роботі; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Порядок ведення трудових книжок визначається інструкцією, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 29 липня 1993 року №58 із змінами внесеними наказом від 26 березня 1996 року №29.
Правові, економічні, організаційні основи зайнятості населення і його захист від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації права на працю в умовах ринкової економіки визначає Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року.
Тема 3. Робочий час і час відпочинку.
Робочий час – це час виконання роботи працівником відповідно трудового договору. Норма тривалості робочого часу не має перевищувати 40 годин на тиждень. Організації можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законом. Скорочена тривалість робочого часу: неповнолітні 16-18 років – 36 годин;
15-16 і 14-15 років – 24 години на тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу не більш як 36 годин на тиждень для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці.
Крім того, скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в цих випадках проводиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже існує скорочений робочий час.
Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються ст..62 КЗпП України.
На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт допускається за погодженням з профспілковим комітетом запровадження підсумованого обліку робочого часу.
Час відпочинку – це час, коли працівник не виконує трудові обов’язки (перерва, вихідні дні, святкові і неробочі дні, відпустка).
Право на відпочинок забезпечується встановленням для робітників та службовців робочого тижня, що не перевищує 40 годин. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як 42 години.
Перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше двох годин. Вона не включається в робочий час, як правило, повинна надаватися через чотири години після початку роботи. На цей час працівники можуть відлучатися з місця роботи.
При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні може визначатися графіком роботи підприємства.
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається з дозволу профспілкового комітету лише у виняткових випадках (ст..71 КЗпП України). Стаття 73 КЗпП визначає святкові і неробочі дні.
Всім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. Цей час відпочинку регулюється статтями 75 і 76 КЗпП і Законом України від 15 листопада 1996 року “Про відпустки”.
Законодавство визначає види відпустки:
1) Щорічні (основні та додаткові); щорічна відпустка надається тривалістю не менш як 24 календарних дні.
2) Додаткові відпустки працівникам, які навчаються.
3) Творчі відпустки.
4) Соціальні відпустки.
Законодавством встановлюється порядок надання відпусток (ст..79 КЗпП), допустимі випадки перенесення відпусток.
Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадку звільнення працівника, який не використав відпустки.
Тема 4. Трудові спори.
Індивідуальні трудові спори – це непорозуміння між працівником і власником (уповноваженим ним органом) у процесі трудових правовідносин.
Індивідуальні трудові спори розглядаються:
а) комісіями з трудових спорів (КТС);
б) районним (міським) судом.
У комісії з трудових спорів розглядають усі трудові спори за винятком:
а) спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників;
б) спорів, що підлягають безпосередньому розгляду в місцевих судах.