Проте поряд з обліком різних характеристик злочинців потрібно все ж таки відрізняти злочинців, тобто осудних осіб, які досягли певного віку та здатних усвідомлювати фактичний характер, суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними; та осіб, які не володіють такими властивостями, або неосудних. Останні не є об’єктом вивчення кримінології.
Науки про людину будуть розвиватись та давати нам все більш повні знання про природу поведінки людини. Відомий вплив на різних спеціалістів ідей Фрейда та його послідовників. В останні роки стали висловлюватись ідеї про “космічне програмування” поведінки кожної людини на Землі.
Але підхід кримінологів носить незмінний характер: він повинен відповідати на питання про причини злочинної поведінки осудних осіб, які діють у ситуаціях, що допускають крім кримінальної інші варіанти поведінки.
Отже, стосовно до злочинців, які здатні правильно оцінювати характер своїх вчинків керувати ними, виникає питання про те, чому обраний саме кримінальний варіант поведінки. Це вже питання про причини явища. Тут значення мають саме соціальні характеристики злочинців. Ось чому таку увагу кримінологи приділяють особистості злочинця.
2. Злочинці як об’єкти та предмети кримінологічного вивчення.
Об’єктами кримінологічного вивчення є:
1) окремі особи, які вчиняють злочини;
2) різні категорії злочинців: неповнолітні, рецидивісти тощо;
3) різні кримінологічні типи злочинців.
При цьому вивчаються одночасно особи, які за аналогічних умов не вчиняли злочинів, поводили себе правомірно.
Разом з тим, кримінологічне вивчення злочинця не може бути вичерпним дослідженням всієї складної комплексної проблеми людини та її діяльності.
Кримінолог вивчає злочинність та злочинця в межах так званої часткової детермінації, коли розкриття причин та умов явища є свідомо неповним з точки зору філософії, всіх наук про людину та суспільство.
Отже, виникає завдання виділити коло тих характеристик, які дозволяють виявити найближчі причинні зв’язки щодо злочину і злочинності комплекси та ланцюги, для поглибленого вивчення яких кримінолог звертається до інших спеціалістів.
Найпоширенішим в кримінології є виділення шести груп ознак:
а) соціально-демографічні;
б) кримінально-правові;
в) соціальні в різних сферах життєдіяльності чи, як іноді говорять, соціальні зв’язки;
г) моральні властивості;
д) психологічні ознаки;
е) фізичні (біологічні) характеристики.
При цьому, особистість злочинця вивчається одночасно у двох аспектах:
- з одного боку, як об’єкта соціальних зв’язків та впливів;
- з іншого, - як суб’єкта, схильного до активної цілеспрямованої, перетворюючої діяльності.
Крім цього, виділяються характеристики, які умовно можна назвати як:
1) об’єктивні: соціальні позиції та ролі, діяльність особистості;
2) суб’єктивні: мотиваційно-споживацька сфера, ціннісно-нормативна характеристика свідомості.
Саме в межах першої групи характеристик аналізуються уже зазначені соціально-демографічні, кримінально-правові ознаки.
3. Вивчення соціальних позицій, ролей та
діяльності злочинців.
Існує чотири підходи до визначення та розуміння соціальних ролей:
1. Поведінка людини залежить від позицій, які вона займає в суспільстві. Це нормативне розуміння соціальної ролі.
Саме соціальна позиція – своєрідний вузол зв’язків у соціальних відношеннях, а роль – зміст вимог, що пред’являються до особи, яка займає цю позицію.
2. Роль – це спонтанна, вільна поведінка особи, що обумовлена її індивідуальними особливостями.
3. Роль – це зміст очікування інших людей та соціальних груп відносно того, як себе буде вести людина, яка займає певну позицію.
4. Роль – це продукт взаємодії соціальних факторів та внутрішнього світу людини.
В кримінології доцільно виходити із нормативного розуміння ролі.
Таким чином, соціальна позиція – це комплекс відносин у соціальному середовищі (системі). Кожній соціальній позиції відповідає сценарій ролі, що одночасно контролюється на три групи суб’єктів:
а) державу та її офіційні приписи (закони, підзаконні акти);
б) суспільство та не правові соціальні норми (моральні, етичні);
в) неофіційні суспільні структури (сім’я, групи співробітників тощо) та неписаних правил поведінки, соціальні очікування. Сюди ж відносяться і злочинні формування з їх своєрідними нормами поведінки та соціальними очікуваннями.
Розрізняють такі типи ролей:
- роль як сукупність нормативних приписів, що відповідають даній позиції;
- роль як розуміння особою того, що від неї вимагається і що вона має намір виконувати;
- фактичне виконання ролі в конкретних умовах місця та часу.
Кримінологічно значимими є такі соціально-ролеві ситуації:
1. Людина не займає багатьох соціальних позицій, які б дозволили їй ознайомитись з нормами держави “великого суспільства”, тобто суспільства з високим рівнем суспільної та індивідуальної правової психології, національної гідності, поваги до народу, його історії, і вести себе у відповідності вимогами права та моралі.
2. Особа займає одночасно позиції, які пов’язані з суперечливими вимогами, нормами поведінки, тобто у наявності конфлікт соціальних позицій та ролей (закон забороняє укриття злочинів від обліку, а керівництво органів міліції вимагає це робити).
3. Громадянин займає такі позиції, які прямо диктують протиправну, злочинну поведінку (член злочинної групи тощо).
4. Відсутність наслідування ролей та позицій, у результаті чого відзначається готовність особи дотримуватись правових норм у відповідній соціальній позиції (халатність, порушення правил охорони праці тощо).
5. Особа займає одні соціальні позиції, а орієнтується на інші (незаконне збагачення, хабарництво, т.д.).
6. Конфлікт вже виконаних та таких, які очікуються у майбутньому ролей (конфлікт реального та очікуваного).
В динамічному аспекті зустрічаються:
а) пряма послідовність соціальних позицій і ролей, які породжуються у певних взаємодіях злочину поведінки;
б) суттєве негативне поглиблення змісту соціальних ролей, коли вони із норм, що суперечили тільки вимогам моралі, перетворились у норми, які суперечать вимогам закону;
в) погіршення процесу нормального формування та нормальної життєдіяльності особи, через наявність чи відсутність у минулому певних соціальних ролей та позицій.
При аналізі діяльності осіб, які вчиняють злочини, враховуються такі обставини:
1) фактична поведінка осіб, що не відповідає змісту ролі;
2) особистість являє собою певну цілісність при всій багатоманітності її позицій та ролей, в діяльності вона проявляє себе саму у цій цілісності;
3) діяльність чинить на особу обережний вплив (обережний тому, що особа є вільною у своїй діяльності до того часу, поки не чинить злочину), при цьому, важливо чи не схвалюється поведінка, закріплення цієї поведінки взагалі та її результатів у свідомості особи. У цьому аспекті кримінологічно значимою є проблема безкарності частини злочинців, баланс досягнень та втрат злочинця у результаті протиправної діяльності.
Під час вивчення діяльності особи важливо знати такі моменти:
- чи є злочинне діяння ізольованим актом чи воно – кільце в ланцюгу певної системи вчинків;
- у якій сфері життя вчиняються злочини;
- чи є злочинна поведінка стрибком від норм до злочину, чи вона являє собою результат ескалації антигромадської поведінки. При цьому, виявляють факт:
а) порушень вимог, що відповідають нормальним для людини певного віку соціальним позиціям;
б) аморальних, але таких, що не суперечать праву вчинків;
в) протиправних поступків незлочинного характеру (адміністративних, дисциплінарних, т.д.).
Вивчення системи вчинків особистості, її діяльності у цілому допомагає виявити певні стереотипи поведінки, що стали для неї звичними способами реагування на ті чи інші обставини.
4. Потреби та мотиви злочинної діяльності.
Потреби – джерело інтелектуальної активності та поведінки людини. Вони відображають і його природні властивості (елементарні та природні потреби: в їжі, одягу, т.п.). При цьому вони завжди “соціально відтінені”, тобто мають чисто соціальні характеристики, що сформувались у суспільстві.
В науці виділяються такі види детермінації потреб:
- природні;
- матеріальні;
- духовні.
Потреби та їх прояви аналізуються в різних сферах життєдіяльності людини. Потреби проявляються в діяльності, формуються та корегуються в ній. Особливо гостро вже сформовані потреби дають знати про себе в умовах обмеженої можливості чи неможливості їх задоволення.
Потреби та інтереси досить сильно впливають на мотиваційну сферу особистості. Під нею розуміється вся сукупність мотивів, які формуються і розвиваються на протязі її життя.
Як відзначає професор В.В. Луньов, “Мотиваційна сфера є “центром” внутрішньої структури особистості, яка інтегрує її активність”. Цією позицією він заперечує в науці так званий “біхевіорський” підхід, який практично виключає суб’єктивний фактор з процесу причинності злочинної поведінки та обумовлює характер цієї поведінки виключно зовнішніми впливами н людину. Як відомо в науці, одне і те ж середовище, впливаючи на осіб та групи осіб з різними характеристиками потреб, інтересів та інших характеристик свідомості, на практиці обумовлює різні результати.
Є типи осіб, які активно перетворюють або “нелюдські” обставини, або “людські” у самому високому змісті цього слова (цивілізовані, ті що грунтуються на законі), але такі, що не влаштовують їх у силу позиції крайнього егоїзму, безмежного бажання до особистого збагачення, влади, популярності тощо.