4. Законність.
Індивідуальне попередження будується на основі суворого дотримання законодавства, прав, свобод та законних інтересів громадян.
У процесі вивчення особистості як об’єкта попереджувального впливу аналізуються:
8) злочинна чи інша протиправна поведінка;
9) обставини, що спричиняють та обумовлюють злочинну чи іншу протиправну поведінку;
10) соціально-демографічні характеристики (освіта, вік і т. ін.).
11) індивідуально-психологічні особливості, зокрема рівень інтелекту;
12) наявність схильностей анти суспільного характеру (до алкоголю, наркотиків, сексуальні збочення тощо);
13) ознаки злочинного досвіду (особливі навички тощо).
14) умови життя та найближче оточення.
З метою всебічного вивчення особистості застосовуються такі основні методи:
- ознайомлення з різними документами;
- аналіз вчинків особи;
- бесіди з громадянами, які добре знають особу;
- вивчення медичних та інших документів, оточуючого середовища і т. ін.
ІІІ. Прогнозування індивідуальної злочинної поведінки та планування попереджувальної роботи
У процесі вивчення особистості здійснюється прогнозування індивідуальної злочинної поведінки або індивідуальне прогнозування. Це досить складне завдання, і вирішується воно на підставі оцінки всієї сукупності внутрішніх та зовнішніх факторів. Індивідуальне прогнозування може бути лише вірогідним — це прогнозування можливої злочинної поведінки. Чим точнішою та повнішою є інформація — прогноз про особу, тим ефективнішими є заходи попередження злочинності. Можливість передбачити поведінку людини залежить від того, наскільки ми знаємо обставини, що її визначають, а також програму, за якою вона реалізується зсередини.
Прогнозування злочинної поведінки та індивідуальне попередження, як правило складає єдиний процес. Попередження саме по собі передбачає постійне, всебічне та глибоке вивчення особистості, її поведінки, зв’язків та намірів. Отримана у результаті цього інформація і прогноз, що на її підставі, впливають на корекцію плану індивідуальної роботи.
Для працівників правоохоронних органів одним із важливих завдань є вирішення питання про постановку особи на профілактичний облік. Це рішення повинно ґрунтуватись на суровому дотриманні відомчих нормативних приписів (інструкцій, наказів тощо).
Постановка на облік викликає необхідність застосування інтенсивних заходів впливу. Неоціниму допомогу тут можуть надати плани індивідуальної роботи.
Планування має на меті впорядковувати складний та багатогранний процес попереджувального впливу, зробити його цілеспрямованим, визначити найраціональніші шляхи роботи з даною особою, брати такі тактичні методи та прийоми, які забезпечили б ефективне досягнення мети попередження злочинної поведінки в конкретній ситуації, що склалась.
Загальний підхід до створення названих планів полягає у тому, що планування заходів повинно відповідати таким основним напрямкам:
2. Ознайомлення з особистістю та середовищем, що її оточує: отримання повної інформації про особу, виявлення всебічних даних про середовище, у якому живе особа.
3. Реалізація поточних заходів індивідуального попередження: постійні зустрічі з особами, які перебувають на профілактичному обліку та здійснення постійного контролю за їх поведінкою.
4. Вжиття заходів щодо попередження правопорушень незлочинного характеру та малозначних злочинів (заходи примусового характеру, притягнення до адміністративної відповідальності тощо).
5. Вжиття заходів щодо профілактики задуманих та підготовлюємих злочинів (схиляння осіб до добровільної відмови від злочинів, ізоляція лідерів та організаторів тощо).
6. контроль ефективності заходів індивідуального попереджувального впливу: направлення запитів про поведінку осіб за місцем роботи, опитування оточуючих особу осіб тощо.
7. Підготовка матеріалів для зміни статусу особи, яка перебуває на профілактичному обліку (зняття з обліку, направлення матеріалів до суду для притягнення до відповідальності тощо).
Всі названі вище методи вивчення особистості використовуються в межах стадії, що передує безпосередньому здійсненню профілактичному впливу.
ІІІ. Методи індивідуального попередження злочинів.
Застосування методів індивідуального попередження злочинної поведінки передбачає досить тривалий та систематичний вплив. Але при цьому повинен комплексно використовуватись весь арсенал методів, всі сили та засоби впливу на особистість, які відповідають демократичним принципам ставлення до особистості.
Можна поділити такі методи індивідуального впливу:
- переконання; - надання допомоги; - примус.
Метод переконання — це комплекс виховних, роз’яснюючих заходів, що здійснюються з метою зміни анти суспільної спрямованості особистості т закріплення її позитивної соціальної орієнтації. Переконання застосовується для подання чи нейтралізації основних антигромадських орієнтацій, що можуть привести до вчинення злочинів.
Основними формами реалізації методу переконання є:
- індивідуальні та колективні бесіди; обговорювання поведінки осіб в трудових колективах; встановлення над ними опіки та шефства тощо.
В процесі реалізації методів переконання застосовуються різні психологічні прийоми впливу на розум, почуття та волю правопорушника. На практиці позитивно себе зарекомендували бесіди. В індивідуальному попередженні злочинної поведінки використовуються бесіди трьох видів:
- ознайомча; - попереджуюча; - виховна.
Для того, щоб ознайомча бесіда була ефективною та предметною, необхідно зібрати якомога більше інформації про саму, її поведінку, оточення, зв’язки і т. ін.
Попереджуюча бесіда проводиться або за наявності фактів антигромадської поведінки осіб, взятих на профілактичний облік, або без будь-яких зовнішніх підстав, у порядку повсякденної роботи.
Виховна бесіда є близькою за метою, змістом, способами впливу до попереджуючої бесіди, проте вона проводиться, як правило, у неофіційній обстановці, частіше представниками громадськості за місцем роботи, навчання особи, стосовно якої реалізується даний захід.
Метод надання допомоги, як правило, є одним із найефективніших у діяльності суб’єктів попередження злочинності. Він стосується працевлаштування, покращення. Покращення побутових умов тощо.
Заходи допомоги реалізуються також шляхом впливу на соціальне мікро середовище особи, з якою ведеться профілактична робота. Для виключення негативного впливу з носіями такого впливу проводиться індивідуально-попереджувальна діяльність.
Метод примусу — є одним із головних у діяльності правоохоронних органів. Заснований виключно на законі, цей метод дає можливість своєчасно попереджувати протиправну злочинну діяльність осіб, які під контролем, захищати громадян від їх протиправних посягань. Цей метод реалізується шляхом застосування різних за юридичною природою, змістом та спрямованістю заходів впливу, які регламентовані законодавством у цілому та окремими галузями права.
До основних заходів примусу, що застосовуються правоохоронними органами, відносяться:
5) адміністративний арешт та адміністративне затримання;
6) штраф;
7) примусове лікування хронічних алкоголіків та наркоманів;
8) адміністративний нагляд за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі.
До кримінально-правових заходів індивідуального попередження злочинної поведінки можна віднести такі, як притягнення до відповідальності осіб по статтях КК з так званою “подвійною превенцією” (погроза вбивством; виготовлення, збереження та збут зброї тощо).
Суттєву специфіку має індивідуальне попередження злочинної поведінки у тих випадках, коли відсутня інформація про осіб, які вчинили нерозкриті злочини і винуватці можуть продовжувати злочинну діяльність. Джерелами такої інформації щодо вірогідних об’єктів профілактики можуть бути:
- книги та журнали обліку злочинів і пригод (КОЗП);
- кримінальні справи, матеріали про відмову у порушенні
кримінальних справ та про її зупинення і закриття;
- матеріали про адміністративні та інші правопорушення;
- вироки, постанови та ухвали судів;
- заяви громадян;
- повідомлення засобів масової інформації.
Використання цих відомостей дозволяє приблизно окреслити коло осіб, з якими необхідно активізувати індивідуальну профілактику.
[1] Див: Библия. – К.: Украинское библейское общество, 1993.- С.4
[2] Там само, - С.4.
[3] Див.: Сочинения Платона.//СПб. –1841. –Ч.1.- С.103
[4] Див.: Аристотель. Никомахова етика // СПб.-М., 1984.- Т.4.-С.163.