Смекни!
smekni.com

Самодіяльний хор як чинник культуротворення (стр. 13 из 15)

Ансамбль – слово французьке (еnsemble – разом, вкупі, ціле, узгодженість); воно висловлює поняття про спільний, колективний труд.

Кожен колективний труд може бути різних кваліфікацій щодо своєї організованості – від неналагодженого і малопродуктивного – до чіткого, точного і високопродуктивного. Створення дружнього колективу неможливе без глибокої поваги і навіть від ставлення його учасників до свого керівника.

2. Керівник хору повинен уважно відноситися до кожного учасника хору, знати його труднощі і проблеми, вміти доброю порадою і конкретним ділом допомогти членам хорового колективу, бути їх справжнім товаришем. Керівник хору повинен любити не тільки хорове мистецтво, але и багатопланову роботу, пов’язану з організацією колективу, віддавати цій роботі всього себе. В завдання керівника хору (хормейстера) входить: підбір репертуару; музично-педагогічна діяльність; організація і проведення репетиційної роботи; концертно-виконавчої діяльності; організація творчих зустрічей з різноманітними самодіяльними і професійними колективами; організація і виконання гастрольних поїздок хору; ділові контакти.

До завдань керівника хору входить не тільки навчання його учасників правильним співочим і хоровим навичкам, розвиток музичності, але і виховання у них хорошого художнього смаку, високої духовності, любові до хорового мистецтва. Ця задача ускладнюється тим, що керівнику приходиться працювати з людьми різного віку, різного освітнього і культурного рівня.

Робота керівника самодіяльного академічного хору складна та багатогранна. Керівник хору повинен бути не тільки висококваліфікованим, обдарованим, але і вмілим, талановитим педагогом, організатором і вихователем. Якщо цього не буде, він не досягне відчутних художніх результатів, якщо не зуміє створити дружній колектив однодумців, для яких хоровий спів являється вадливою духовною потребою. Кваліфікаційні вимоги хормейстера: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст). Стаж роботи за професією хормейстера: для магістра – не менше 2 років, спеціаліста – не менше 3 років.

3. Головною особливістю роботи з самодіяльним хоровим колективом являється творчий процес, який достатньо сильно взаємопов’язаний з процесами навчання, виховання і організації. В цьому розрізі педагогічну і психологічну освіченість керівника самодіяльного хору неможливо переоцінити.

4. Розспівування переслідує три основні завдання: розігрівання голосового апарату, психологічний настрій для вокально-хорової роботи і вдосконалення співецьких прийомів і навиків. Дихання – основа співу. самим найпоширенішим недоліком у співі є скована нижня щелепа. При такому положенні рот дуже мало відкритий, звук повітрям вільно не виштовхується, голос звучить неприродно, а також виникає різниця між голосними звуками. Ліквідувати такий недолік можна під час співу різноманітних нотних прикладів, вправ на різноманітні склади. Велике значення для правильного звукоутворення має чітке формування голосних звуків. Якість голосних залежить від того, як співак розкриє рот: нижня щелепа опускається повільно, утворюючи губами коло.

5. На кожній репетиції повинен вирішуватися широкий круг навчально-методичних завдань. Не слід на одній репетиції займатися лише найскладнішими завданнями в роботі над репертуаром, а на іншій найбільш простими. Кожна робоча репетиція має бути насичена творчими завданнями і носити всілякий характер їх рішення.

Керівникові хору слід пам'ятати, що педагогічні аспекти в роботі над репертуаром не слід відривати від художньо-виразного початку. На початковій стадії освоєння твору переважають педагогічний і технологічний процеси, на завершальній – процес художньо-виразний.

Під музично-педагогічною роботою в самодіяльному хорі розуміють: заняття по постановці голосу (хоровий вокал); навчання нотній грамоті; навчання співу по нотам; загальна музична ерудиція.

6. Художнє виконання пісенно-хорового репертуару у дитячому хорі може бути лише на основі розуміння і відчуття учнями художнього образу. Це є першою і обов'язковою умовою художнього співу. Проте однієї цієї умови недостатньо, потрібно ще вміти передати зміст і характер пісні під час співу, а разом з тим володіти мінімальною вокально-хоровою технікою, тобто вокально-хоровими навичками.

Вокально-хорові навички – це комплекс автоматизованих дій різних часин голосо-дихального апарату, які відбуваються під час співу і підкоряються волі співака, його виконавським бажанням, узгодженого співу в колективі.

Таким чином, нинішній етап розвитку самодіяльного хорового мистецтва переживає серйозну кризу за трьома основними напрямами – економічна, соціальна і в певній мірі духовна. В цій ситуації провіряються на міцність не тільки професійні якості керівника, але і його, перш за все, педагогічне вміння організувати колектив, вивести його на певний виконавчий рівень і утримати від розпаду. І щоб при цьому не постраждала творчість. Все це являє собою проблеми перш за все педагогічного характеру – потрібно навчити людей співати в хорі, розуміти хор, любити хор і головне – не залишати хор ні при будь-яких обставинах.

В час відродження нашої духовності, розбудови нашої незалежної держави, перед керінвиками хорів, діячами мистецтва стоять важливі завдання з питань музичного виховання підростаючого покоління. А саме в піснях, хорових творах, показати історію нашого народу, його звичаї, традиції, обряди, незламність духу у боротьбі за волю України. Адже спів у самодіяльних хорових колективах відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини.


Список використаних джерел та літератури

1. Агарков О.М. Интонирование и слуховой контроль в сольном пении // Вопросы физиологии пения и вокальной методики. [Текст] / О.М. Агарков. – М.: Музыка, 1975. – C. 70-89.

2. Андрійчук П. Українське народне хорове мистецтво у контексті сучасної музичної культури. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції "Трансформаційні процеси в сучасній українській культурі". – К., 2007 р. – С. 33-36.

3. Андрійчук П. Українське народно-хорове мистецтво як чинник самоідентифікації в контексті європейської інтеграції. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Інформаційно-культурний простір: європейський вибір України" Частина 2. – К, 2008. – С. 88-90.

4. Андрійчук П. Хто співає – той щасливий // Українська музична газета, 2007, № 4.

5. Андрійчук П. Чи зможе народний хор вписатися в новий час? // Культура і життя, 06.08.2008.

6. Андрійчук П.О. Аматорський народний хоровий колектив: засади функціонування (на прикладі заслуженого народного ансамблю пісні і танцю України "Дарничанка"). Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції “VIІ Культурологічні читання пам’яті Володимира Подкопаєва: Культурна трансформація сучасного українського суспільства”. – К., 2009. Ч. 1. – С. 161-165.

7. Артемьева Т.И. Проблема способностей: личностный аспект // Психол. журнал. – 1984. – Т. 5. – № 3. – С. 46-55.

8. Б.В. Баранов, "Курс хороведения", М., ПОП Музфонда, 1991. – 58 с.

9. Б.В. Баранов, "Курс хороведения", М., ПОП Музфонда, 1991. – 58 с.

10. Б.И. Тараканов, "Разработка положений по подготовке специалистов в сфере менеджмента хорового искусства", М., 1997. – 56 с.

11. Б.И. Тараканов, "Разработка положений по подготовке специалистов в сфере менеджмента хорового искусства", М., 1997. – 56 с.

12. Балабан А.В. Артикуляційні особливості мовного та співацького звукоутворення в дітей молодшого шкільного віку [Текст] / Алла Вікторівна Балабан // Наукові пошуки: Зб. Наук. Праць молодих учених. – Суми: Вид-во СумДПУ, 2009. – С. 277 – 280.

13. Бенч-Шокало О. Український хоровий спів. Актуалізація звичаєвої традиції. Навчальний посібник // К., Український світ, 2002.

14. Білецький П. О. Українське мистецтво XVII – XVIII ст. Київ. Мистецтво. 1963р.

15. В. Довженко. Нариси з історії Української радянської музики. Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ 1957 р.

16. В. Морозов, "В помощь педагогу-музыканту", М. Музыка, 1965. – 45 с.

17. В. Морозов, "В помощь педагогу-музыканту", М. Музыка, 1965. – 45 с.

18. Вербов А.М. Техника постановки голоса. Изд.2-е. [Текст] / А.М. Вербов. – М.: Музгиз, 1961. – 52 с.

19. Вопросы вокальной педагогики: сб. статей / [Сост. А.С. Яковлева.] / [Текст] / Антоніна Сергіївна Яковлева. – М.–Л.: Музыка, 1962. – Вып. 1 – 7. – 1984.

20. Воспитание и охрана детского голоса [Текст] / Под ред. Багадурова В.А.– М.: АПН РСФСР, 1953. – 72 с.

21. Врублевська Валерія. Соломія Крушельницька: роман-біографія. [Текст] / Валерія Васильевна Врублевська. – К.: Дніпро, 1986. – 358 с.

22. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.Давыдова. – М. : Педагогика, 1991. – 480 с.

23. Гонтаренко Н.Б. Сольное пение: секреты вокального мастерства [Текст] / Надежда Борисовна Гонтаренко. – Изд. 4-е. – Ростов н / Д: Феникс, 2008. – 183 с.

24. Гуменюк А. Український народний хор. – К., Музична Україна, 1969.

25. Детский голос [Текст] / Под ред. Шацкой В.И. – М., 1970. – 180 с.

26. Дмитриев Л.Б. Голосообразование у певцов. [Текст] / Лев Борисович Дмитриев. – М., 1962. – 56 с.

27. Дмитриев Л.Б. Основы вокальной методики. [Текст] / Лев Борисович Дмитриев. – Изд.2-е. – М.: Музыка, 1996. – 368 с.

28. Емельянов В.В. Развитие голоса. Координация и тренинг. 5-е изд., стер. [Текст] / Виктор Вадимович Емельянов. – СПб.: Изд-во «Лань»; Издательство «ПЛАНЕТА МУЗЫКИ», 2007. – 192 с.

29. Карпун А. Керівництво гуртами українського народного співу (психолого-педагогічний аспект). Навчально-методичний посібник //К., Українська Міжнародна Місія Духовного Оздоровлення, 2002.

30. Карулина З.В. Основы вокальной безопасности. [Текст] / Златта Вікторівна Каруліна – М.: Компания Спутник+, 2007. – 64 с.

31. Кочнева И.С. Вокальный словарь. [Текст] / Ірина Степанівна Кочнєва, Антоніна Сергіївна Яковлева. – Л.: Музыка, 1988. – 70 с.