Сполучивши два різнорідні типи хору, чоловічий з жіночим або дитячим, в один загальний, матимемо мішаний склад хору.
Отже, хори за своїм складом бувають – однорідні і мішані.
Всі типи хорів – однорідні і мішані – щодо кількості самостійних партій (реальних голосів) можуть бути одноголосні, двоголосні, триголосні, чотириголосні. Мішаний хор може бути і багатоголосним. У багатоголосному хорі кількість самостійних партій повинна бути не менше п’яти.
У далекій минувшині, в епоху розвитку поліфонії, багатоголосні хори були звичайним явищем – шестиголосні, восьмиголосні, дванадцятиголосні й навіть більше. Нерідко восьмиголосні і дванадцятиголосні хори являють собою сполучення двох або трьох чотириголосних. Тоді ми маємо так звані подвійні або потрійні хори.
Твори для багатоголосних хорів досить часто зустрічаються в хоровій літературі. В російській музичній літературі – у М.Глінки, А.Рубінштейна, О.Римського-Корсакова, Ц.Кюї, П.Чайковського, в українській – у М.Лисенка, К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Вериківського, Б.Лятошинського та ін.
Хори усіх типів і видів можуть виконувати вокально-ансамблеву літературу двома способами: з інструментальним супроводом і без нього.
Такого роду виконання передбачає сама хорова література. Вона поділяється на два великі розділи: хорові твори з інструментальним супроводом; хорові твори, призначені для виконання самими лише вокальними силами, без будь-якого інструментального супроводу.
Виконання хорового твору без інструментального супроводу прийнято називати співом a cappella.
Хоровий колектив, що виконує твори a cappella, – це «своєрідний вокальний оркестр, який на основі синтезу звука і слова відтворює своїми багатими барвами художні образи музичного твору».
Під час співу a cappella «акорд звучить чарівливо м’яко й чисто, чого ніколи не може досягнути симфонічний оркестр, де майже всі духові інструменти темперовані».
Спів a cappella є найтиповішим і найчистішим видом хорового виконання. Хор, що співає a cappella, навіть для виконання нескладних творів гармонічного стилю має передумовою значну вокальну-технічну підготовку співаків; що ж до творів поліфонічних, то вони доступні тільки висококваліфікованому хорові.
Твори для хору з супроводом розраховано на спільне звучання з музичними інструментами.
Супровід може повністю дублювати хорову партитуру (якщо не зважати на інструментальну фактуру акомпанементу), отже, підтримувати хор гармонічно і ритмічно. Такого роду супровід часом має назву ad libitum – «за бажання», тобто, в разі достатньої кваліфікації хору цей твір може виконуватись a cappella.
Інший вид супроводу, що збагачує звучання хору самостійною і широкою розробкою музичного матеріалу, становить уже невід’ємну частину цілого музичного твору. Виконувати такого роду твори a cappella ні в якому разі не можна, – цим було б спотворено і скалічено творчий задум композитора.
Супровід може бути різноманітний – від баяна, фортепіано, невеличких ансамблів духових і народних інструментів до симфонічного оркестру.
Інструментальний супровід значною мірою полегшує роботу співаків, але часом шкідливо впливає на звукову сталість хору.
Людські голоси поділяються на чотири основні групи: сопрано, або дисканти, альти, тенори, баси. Кожна з цих груп має свій обсяг, або, як кажуть, діапазон.
Сопрано, або дискант – високий жіночий або дитячий голос. Діапазон сопрано від до1 до до3; обсяг дисканта (дитячі сопрано) – до1 – соль2 (бувають, правда, й винятки).
Альт – низький або порівняно низький жіночий голос з обсягом від фа малої октави до фа2. Діапазон дитячого альта – від ля малої октави до мі2.
Тенор – високий чоловічий голос. Діапазон його дорівнює обсягові сопрано, тільки октавою нижче: від до малої октави до до2 (пишеться звичайно октавою вище).
Бас – низький чоловічий голос з обсягом від ре великої октави до фа1.
Наведені діапазони чотирьох основних груп хорових голосів дуже умовні і, вірніше сказати, лише вказують на необхідність мати в хорі чотири основні групи з зазначеними діапазонами. Треба мати на увазі, що співаки з такими широкими діапазонами зустрічаються дуже рідко. Звичайно доводиться задовольнятися голосами, які, не маючи вищезазначеного обсягу, володіють лише його частиною. Звідси у практичній дійсності ми маємо розподіл кожної основної групи голосів на дві, а то й на три підгрупи.
Сопранову, альтову і тенорову групи звичайно поділяють на дві підгрупи – перші і другі; а басову – на три: перші баси, або баритони, другі баси, або інакше їх називають, центральні і, нарешті, октавісти, який часом називають по-італійський «бассо-профундо», тобто глибокі баси.
Сопрано перші. До перших сопрано звичайно відносяться легкі, рухливі голоси, що вільно і ясно звучать у 2-й октаві і досягають звуків 3-ї октави. Такі голоси з природи своєї гнучкі і здатні регулювати зміну динамічного напруження від pianissimo до forte на високих звуках. Для них не становить особливих труднощів виконувати складні мелодичні візерунки у швидких темпах.
Обсяг звуків, практично корисних для хорового звучання, для першого сопрано буде, приблизно, такий: від фа1 або соль1 до ля2 або сі бемоль2. Це так званий робочий діапазон. Звуки 1-ї октави (фа1, соль1, ля1, сі1) в першого сопрано звучать ніжно, м’яко, але здебільшого слабко; розвинути сильне звучання у верхівці 1-ї октави вони не можуть. Починаючи з до 2 в перший сопрано з’являється можливість розвивати значну силу й блиск. Звуки 1-х октави в нижньому тетрахорді у них без темброві, практично використати їх не можна.
Перші сопрано вищезазначені діапазону мають назву ліричних, або лірико-колоратурних.
Сопрано другі. Голос, який має напружені і важкуваті верхи (мі2, фа2, соль2, ля2), але зате повно й соковито звучить у 1-й октаві, особливо у верхній її частині (фа1, соль1, ля1, сі1). Другі сопрано своїм повним звуком при нюансі forte поповнюють слабкість перших сопрано і, зливаючись з їх ніжними тембрами, надають звучанню всієї сопранової партії повноти і насиченості. Щодо використання других сопрано при нюансі piano, то воно можливе тільки в межах 1-ї октави, а в 2-й октаві група других сопрано може обтяжити звучання всієї сопранової партії і порушити природну при цьому нюансі у верхніх регістрах прозорість і ажурну легкість. Проф. П.Чесноков у своїй книзі «Хор и управление им» рекомендує в тих випадках, де хор повинен у верхніх регістрах звучати piano, виключати всю групу важких голосів, до числа яких треба, звичайно, віднести і другі сопрано.
Щодо технічних можливостей другого сопрано в розумінні його рухливості і гнучкості, то цей голос має всі властивості першого сопрано. Діапазон його сягає від до1 до до3. Такий голос зветься сопрано драматичне.
Альт перший має обсяг від ля малої октави до фа2. Верхні звуки малої октави (ля, сі) і нижні звуки 1-ї октави звучать у перших альтів м’яко й слабкувато, але в міру руху вгору міцніють і, починаючи з соль1, набувають сили, блиску і яскравості. Останні два звуки діапазону альта (мі2, фа2) важкі й крикливі. Найкраще звучить перший альт від ре1 до ре2. У цих межах він може дати різні динамічні відтінки – від ніжного piano до блискучого і яскравого forte і виявити гнучкість та рухливість при виконанні мелодичних візерунків у швидкому темпі.
Група перших альтів своїм сріблясто-матовим тембром надає мелодичному візерункові в помірних і повільних темпах співучості і принадної виразності. Голос цей зветься інакше мецо-сопрано.
Альт другий густо й твердо звучить у малій октаві, починаючи з фа. Може йти вгору до фа2, але важко. Найбільш практично корисним у діапазоні другого альта буде ряд звуків від соль малої октави до ля1-сі1. У межах цього обсягу другий альт скрізь звучить рівно і може розвивати природно і без утруднень як forte так і piano. Звуки 2-ї октави для других альтів незручні, подаються важко і здебільшого негарно.
Характерною рисою другого альта є масивність і важкість звука, що значною мірою впливає на рухливість і гнучкість цього голосу. Порівнюючи з першим, другий альт менш рухливий і гнучкий. Соковиті і густі, масивні звуки других альтів, у сполученні з легким, прозорим і ніжним тембром перших, надають усій партії повноти і компактності при найрізноманіштіних нюансах – від тонкого pianissimo до потужного fortissimo. Голос цей прийнято називати по-італійськи – контральто.
Розглянуті чотири групи голосів (сопрано перші й другі, альти перші й другі) з їх діапазонами здебільшого належать до голосів жіночих. Проте в хорі можуть бути не тільки жінки, але й хлопчики – діти від 8-9 до 13-14 років. Хлоп’ячі голоси діляться на ті ж групи, що й жіночі, тобто на дисканти (сопрано) і альти з їх розподілом на перші й другі, тільки з коротшим діапазоном (правда, бувають і винятки). Про групу хлопчиків-альтів треба сказати, що вони мають свій характерний, як кажуть, «хлоп’ячий» тембр – металевий, сильний і водночас ніжний. Взагалі голосам хлопчиків властива рівність звука, чистота його і, як каже проф. Єгоров у своїй книзі «Основы хорового письма», «дзвончатість».
Тенор перший – ліричний. Робочий діапазон цього голосу сягає від фа – ля малої октави до ля1 – сій. Звуки малої октави в нього слабкі і часто безтемброві. В кожнім разі верхівка малої октави в першого тенора звучить, але слабко й маловиразно.
1-а октава майже в повному обсязі звучить у першого тенора легко, без напруження і досить сильно; перший тенор вільно розпоряджається динамічними відтінками від ніжного pianissimo до дзвінкого forte. Цей голос – рухливий і гнучкий, він без особливого труда виконує дрібні тривалості і «вибирає» їх точно й акуратно.
Тенор другий – драматичний. Обсяг голосу від до малої октави до соль1-ля1. Для цього голосу в межах малої октави характерні насиченість і повнота звука. Перша половина малої октави (до, ре, мі, фе) у другого тенора звучить м’яко, виразно.
Розвинути силу на цих звуках він не може. Друга половина малої октави (соль, ля, сі) може бути подана і голосно і тихо.