Величезна територія Сибіру, бездоріжжя вимагали відкриття нових кафедр. Заснування Іркутської та Нерчинської кафедр допомогло активізувати місіонерську працю в Східному Сибіру. Провидіння Господнє подбало, аби цю архієрейську кафедру займали самовіддані слуги Божі. Багато потрудилися там українці-святителі: Інокентій (Кульчицький), Інокентій (Нерунович) і Софроній (Кресталевський) та їхні помічники. У далекому непривітному краї горіло справжнє духовне життя й велася повсякденна копітка праця для навернення язичників і буддистів у віру Христову. Не обійшлося без участі українців місіонерство в далекому Китаї, на Камчатці й у Північній Америці.
Отже, українське духовенство XVIII століття, яке подвизалося на місіонерській ниві, вписало світлу та славну сторінку в історію Української Православної Церкви. У когось може виникнути думка, що вони були звичайними прислужниками тодішньої влади й запопадливо виконували всі її розпорядження. Хтось може звинуватити їх у відсутності патріотизму за те, що залишили свою землю, а служіння своє проводили на чужині. Думки такі та звинувачення безпідставні. Вони любили свою землю та свій народ не менше від тих, котрі залишилися в Україні. Не в їхніх силах було змінити політичну ситуацію, яка склалася на той час. Не можна забувати, що вони були служителями Церкви, для них церковна справа була на чільному місці. Як у людей духовних, у них з’явилася можливість виконати заповідь Христову: «Ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа ...» (Мф. 28. 19). Вони з честю виконали покладену на них місію та допомогли спастися десяткам, сотням тисяч язичників, мусульман, буддистів. Тож їхній подвиг — це не тільки славна сторінка історії Української Православної Церкви, а й загалом історії Церкви Христової.
Оскільки, обставини життя Православної Церкви у XX столітті призвели до значного розцерковлення, поширення маловірства й марновірства та значного занепаду духовності, розглянуті питання місіонерської діяльності знову стають особливо актуальними. Православному духовенству, людям церковним належить глибоко знати й використовувати багатий досвід українських місіонерів усіх часів, а надто — XVIII століття. Ми повинні пишатися своїми краянами-місіонерами й намагатися наслідувати їх у власному житті. Потрібно звертатися до них у молитвах, бо багато з них досягли святості, прославилися чудесами й нетлінністю мощів і поповнили сонм святих землі української.
ЗНОСКИ
Вступ
1. Иннокентий (Павлов), иером. Миссионерская деятельность Русской Православной Церкви. // Богословские труды. — № 28. — М., 1987. — С.175.
2. Водопівець І. Еклезіологія. — Львів, 1994. — С.162.
3. Иннокентий (Павлов), иером. Мисионерская деятельность... — С. 175.
Розділ I
1.1.
1. Русская Православная Церковь… — Издание Московской патриархии, М. 1980. — С. 9.
2. “Повість временних літ” (ПВЛ), 6496 (988) — Полное собрание русских летописей, — т. І. — стб. 117.; Слово о законе и благодати (Далі СЗБ) митр. Іларіона по изд. А.М.Молдована, — К., 1984. — 186 б.
3. ПВЛ, 6496 (988) — ПСРЛ. — Т. І. — стб. 118).
4. ПСР. — Т. І. — стб. 126.
5. СЗБ, 1846 і 191а.
6. Хрестоматия Владимирского-Буданова восп. ІСПб. — С. 229.
7. Лаврентиевская летопись. // Полное собрание русских летописей. – СПб.; Пг.; М.: Изд. Археологической комиссией, 1846 — С. 176.
8. Гальдовский И.Н. Борьба христиан с остатками язычества в древней Руси. // Записки Московского археологического института. Под ред. А.И.Успенского. — Т. ХVІІІ. — 1913. — С. 77–83.
9. Русская историческая библиотека. — Т. VІ. — СПб., 1886. — С. 7, 24.
10. Лаврентиевская летопись. // Полное собрание русских летописей. – СПб.; Пг.; М.: Изд. Археологической комиссией, 1846. — С. 148—149.
11. Бахрушин С. К вопросу о крещении Киевской Руси // Религия и Церковь в истории России. — М., 1975. — С. 17.
12. Евлогий (Смирнов), архим. Апостольское служение иноков Православной Церкви. // Журнал Московской Патриархии (дальше ЖМП). — № 5. — М., 1978. — С.67.
13. Знаменский П.В. История Русской Церкви. Конспект. —Загорск: М.Д.С., 1986. — С. 60.
І4. Гапонов И., прот. Церковная история с первых времен Христианства до 2-ой пол. 19-го века. — Ч. II. — Харьков, 1867. — С. 23.
15. Мелхиседек, архиеп. Саранский. Преподобный Герасим Вологодский. // ЖМП. — № 3. — М.,1978.
16. Гапонов И. прот. Церковная история... — Ч. II. — С. 22.
17. Бахрушин С. К вопросу... — С. 18.
1.2.
1. История Украинской ССР. — К., 1962. — С. 47.
2. Горский А.В. История Церкви Русской. // ЖМП. — № 2 — М., 1976. — С. 67.
3. Иннокентий (Павлов), иером. Миссионерская деятельность, РПЦ. // Богословские труды. — № 28. — 1981 — С. 177.
4. Знаменский П.В. История Русской Церкви. Конспект. — Загорск: МДС, 1986. — С.65.
5. Горский А.В. История Церкви Русской. // ЖМП. — № 2. — М., 1976. — С. 68.
6. Булгаков С.В. Настольная книга для священно-церковно-служителей. — Изд. Отд. Московского Патриархата, 1993. — Т. І. — С.160–161.
7. Знаменский П.В. История Русской Церкви. — С.66
8. Булгаков С.В. Настольная книга. — Т. І. — С.239.
9. Знаменский П.В. История Русской Церкви. — С.66
10. Булгаков С.В. Настольная книга. — Т. І. — С. 111—112.
11. Полный Православный богословский энциклопедический словарь. — Репр. изд. — Т. ІІ. —М., 1993. — С.2094.
12. Покровский И. Русские епархии ХVІ-ХІХ вв. — М.,1916. — С.41
13. Салтыков. А. свящ. Учебное пособие по Истории Русской Церкви. — Загорск, 1988. — С.70.
14. Булгаков С.В. Настольная книга. — ч. І. — С. 504–505.
15. Салтыков А., свящ. Учебное пособие... — С.70.
Розділ ІІ
2.1.
1. Смолич И.К. История Русской Церкви 1700—І917. — Ч. І. — М., 1996. — С.111.
2. Власовский І. Нарис історії... — Т. 3. — Нью-Йорк-Київ-С.Бавнд Брук, 1990. — С.122.
3. Дмитриев А. Петр І и Церковь. // Религия и Церковь в истории России. — М.: Мысль, 1975. — С.170.
4. Смолич И.К. История… Ч. І. С.111.
5. Карташев А.В. Очерки по Истории РПЦ. — Т. ІІ. — М., 1991. — С.322.
6. Никольский Н.М. История Русской Церкви. — М.: Политиздат, 1963. — С. 189.
7. Там само. — С. 192.
8. Платонов. Лекции… (1915) — С.544.
9. Карташев А.В. Очерки... — Т. ІІ. — С.379.
10. ПСЗ, 6.№ 5070
11. Смолич И.К. История… — Ч. І. — С.114.
12. Корсаков Д.А. Воцарение Анны Иоановны. — Казань, 1880. — С.17.
13. Верховский П.В. Учреждение Духовной Коллегии и «Духовный регламент» — Т. І. — Ростов-на-Дону, 1916. — С.653.
14. Платонов С.Ф. проф. Учебник Русской Истории. СПб., 1914. — С. 310.
15. Карташев А.В. Очерки... — Т. II. — С.420.
16. ПСЗ. ІІ №8 475
17. Смолич И.К. История... — Ч. ІІ. — С.115.
16. Платонов С.Ф. Учебник... — С. 3І8.
19. Власовський Іван. Нарис історії... — Т. 3. — С.134.
20. Цит. по Цыпин В., свящ. Учебное пособие по Истории Русской Церкви (синодальный период). — 3агорск, 1988. — С.67.
21. Симонюк В. Жизнь и деятельность митр. Тобольского Павла (Конюшкевича). — Загорск: МДА, 1993. — С.90.
22. Щербатов М.М. Статистика в рассуждении России. // Чтения. — №3. — СПб.,1859. — С.70.
2.2.
1. Корчмарик Франко Богдан, д-р. Духовні впливи Києва на Московщину в добу Гетьманської України. — Нью-Йорк, 1964р. С.10. // Православний вісник 1993. №4-6 С.52.
2. Рункевич С.Г. История Русской Церкви под управлением Святейшего Синода. — Т. І. — С.6.
3. Власовський Іван. Нарис історії… — Т. 3. — С. 109.
4. Пекарській П. Наука и литература в России при Петре Великом. — т.1. — СПб, 1862. — С.5.
5. Власовський Іван. Нарис історії… — Т. 3. — С.151.
6. Сулоцкий А., прот. Святитель Филофей, митрополит Сибирский и Тобольский. — М., 1854. — С.3.
7. Титов Ф., прот. «Императорская Киевская Духовная Академия». К.— 1914. — С.160
8. Базанов А.Г. Очерки по истории миссионерских школ на крайнем Севере (Тобольский Север). — Л., 1936. — С.16.
9. ПСЗ. 5. № 2734, 2741.
10. ПС3. 6. № 3636, 3637; 7.
11. ПС3. 8. № 5518, 5737
12. Гапонов. И. прот. Церковная История. — Харьков, І867. — С.246.
13. ПСЗ. 16. № 12126; ПСПиР, ЕА І № 176;
14. ПСЗ. 18. № 12949 С.494—496.
15. ПСЗ. 19. № 13996
2.3.
1. Смолич И.К. История... — кн.8. — Ч. І. — С.25.
2. Чистович. Феофан Прокопович. С.128; див. § 3, 4.
3. Макаров Д.М. Самодержавие и христианизация народов Поволжья во второй половине ХVІ—ХVІІ вв. — Чебоксары, 1981. — С.26.
4. Там само — С.26.
5. Смолич И.К. История... — кн.8. — Ч. ІІ — С.210.
6. Там само — С.212.
7. Симонюк В. Жизнь и деятельность… Загорск: МДА, 1993 — С. 63.
8. Азиатская Россия (1914). — С.183
Розділ ІІІ
3.1.
1. Макаров Д.М. Самодержавие и христианизация народов Поволжья во второй половине ХVІ—ХVІІ вв. — Чебоксары, 1981. — С. 5.
2. Там само, — С.10
3. Советский энциклопедический словарь. — Изд. 2-е. — М., 1982. — С.521
4. Булгаков С.В. Настольная книга... — Т. І. — С. 490.
5. Акты, собранные в библиотеках и архивах Российской империи, Археографического экспедицией имп. Академии Наук. — Т. І. — С.260 (скорочено А.А.Э.)
6. Макаров Д.М. Самодержавие и христианизация... — С. 36 – 37.
7. Там само, С.34.
8. ЖМП. — № 5. — М., 1978. — С. 67.
9. Гераклитов А.А. Арзамасская мордва. — Саратов, 1930. — С.24.
10. Макаров Д.Д. Самодержавие и христианизация... — С.82.
11. Там само, — С. 93.
12. ДАИ. — Т. VІІІ. — С.310—312
13. Документы и материалы по истории Мордовской АССР. — Т. ІІ. — Саранск, 1940. — С.45.
3.2.
1. Харлампович К.В. Казанские новокрещанские школы. —Казань, 1905.— С.35.
2. ПЗС. 6 .№ 3637; ПСПиР. І. № 191.
3. ПСПиР. 6.№ 2077, 2079.
4. Гапонов И. прот. Церковная История… — Ч. 2. — С. 198.
5. Благовещенский А.А. Казанская Духовная семинария с восемью низшими училищами в ХVII—ХІХ ст. (1881). 9. — С.25 – 35.
6. Харлампович К.В. Казанские новокрещенские школы. —С.34.
7. ПСЗ. 11..№ 8236.