В одному з жител знайдено зброю (меч та бойовий ніж). Посуд - майже весь зроблений на гончарному крузі. Він має ознаки, характерні для керамічних виробів Київської Русі. Весь посуд, знайдений на Ягнятинському поселенні, виготовлений стрічковим способом (тобто на повільному гончарному крузі) так само, як посуд часів Київської Русі.
Знахідки на поселенні дають підставу говорити про високий розвиток залізоробної справи, наявність спеціалістів майстрів, що виробляли зброю, знаряддя виробництва, прикраси, й добувати залізо. Залізоробне виробництво і гончарство в цей період повністю відокремлюється в самостійну виробничу галузь.
Про культуру виробництва посуду епохи черняхівської культури свідчить також знайдений в Ружині по вулиці О. Бурди посуд в одному із поховань. Випуклий глечик з двома ручками та гарно оздоблена піала збереглися дуже добре. Зараз вони знаходяться в шкільному краєзнавчому музеї с. Білилівки.
Велике переселення народів (III-VII ст) охопило і слов’ян. Саме в цей період формуються групи східних, західних та південних слов'ян. Східна частина слов'ян називається у письмових джерелах цього періоду антами. У V-VI ст. почала формуватися слов'янська ранньосередньовічна культура, Тісний зв'язок якої з черняхівською підтверджують археологічні дослідження.
Скинувши гунське панування, наприкінці V ст. південно-східний союз слов'янських племен потіснив тюрків, сарматів, алан, на південний схід, а балтів на північ, захопив Середнє Подніпров'я. Тут в цей період засновується м. Київ.
Боротьба за Середнє Подніпров'я тривала впродовж VII-VIII ст. В процесі цієї боротьби формуються могутні союзи слов'янських племен - полян, древлян, сіверян, уличів. В результаті вивчення літописних даних і археологічних матеріалів дослідники прийшли до висновку, що територія полян включала землі між Десною і Россю.
На території Ружинщини ранньослов'янські поселення, що відносяться до VI-VIII ст., а також давньоруські городища і поселення пізнього періоду (IX-XII ст), виявлені на околицях сіл Вчорайшого, Ягнятина, Карабчиєва, Білилівки, Роставиці.
В 1947 році було розкопано великий курганний могильник, який майже примикає до Ягнятинськрго поселення черняхівської культури. В кургані, який датується V-VII ст., знайдено поховання слов'янського періоду. Інвентар кургану бідний: знайдено біля кістяка бронзове кільце (діаметром 1,5 см) та уламки гончарного і бронзового посуду, залізні цвяхи.
В VIII-IX ст. в Середньому Подніпров'ї складається державне об'єднання - Руська земля, в яке увійшли поляни, древляни, сіверяни, уличі.
Основну роль в створенні міжплемінного об'єдааиря, яке стало називатися "Русью", належало полянам. Характерно, що саме на землях полян збереглося найбільше гідронімів пов'язаних з іменем "Русь" - Рось, Росава, Роставиця.
В результаті політичної, етнічної і культурної консолідації східно-слов'янських племен в кінці IX ст. завершується процес утворення Давньоруської держави, до якої в цей період входила і територія нашого регіону.
В X ст. на кордонах Поросся з'являються жорстокі кочові племена - печеніги. Район Поросся пустіє. В руїнах лежали поселення наших предків.
Лише після перемоги Ярослава Мудрого у 1017 і 1037 роках над печенігами Русь знову зміцнює свої позиції у Пороссі Київський князь укріплює південне порубіжжя будівництвом оборонних ліній, переселенням з внутрішніх районів Русі "кращих мужів". У 1031 році Ярослав поселяє вздовж Росі полонених поляків, в 1032 році будує систему пороських сторожових фортець. "В літо 1032 Ярослав почав ставити міста на річці Росі".
Для відбиття нападу кочових племен від Умані до Білої Церкви, а звідти до Сквири, Ягнятина, Ружина, Вчорайшого, Попільні були побудовані земляні вали, які увійшли в історію як "змієві вали", це так звана Ягнятинська вітка Пороського валу, що становить приблизно 75 кілометрів.
У книзі А.Л. Похілевича відмічається, що земляні вали і насипи, які оточують містечко Ружин, побудовані у віддалену епоху, тому що у письмових актах останніх двох століть вони не лише згадуються як існуючі, але названі найстарішими.
Вони у давньоруські часи мали вигляд дерев'яно-землянх стін висотою до 3,5 і шириною 6-7 м, а з напільної сторони перед ними викопувалися рови шириною 5-6 м і глибиною 1,5-2 метри. На той час вали були непрохідні для кочових племен, які гнали перед собою табуни коней, овець, худоби
Наявність давньоруських городищ та могильників, що датуються XI ст., вздовж лінії валів у Ружині, Вчорайшому, Роставиці, Ягнятині, Білилівці (літописні Неятин і Роставець) свідчать про інтенсивне заселення північно-західного Поросся в роки правління Ярослава Мудрого. Міста регіону являли собою переважно воєнізовані поселення.
Населення встигало зайняти оборону, повідомити про напад Київського князя. На підвищених місцях насипалися кургани-могили, на яких стояли сторожові вишки. На території району такі вишки були у напрямку на Крилівку і Вчорайше, на Карачуновій горі в напрямку Бистрика.
Наприкінці XI ст. Пороська оборонна лінія була прорвана новим сильним ворогом Русі - половцями, які з середини XI ст. систематично спустошували її окраїни.
В досліджуваному регіоні давньоруські літописці згадують два містечка -Ростовець і Неятин (сучасні Білилівка і Ягнятин). "Літо 1071, Воювали половці недалеко від Києва біля Ростовця і Неятина говориться в "Повісті временних літ".
Про Скоргородок, як такий, згадки ні в одному із літописів немає. Однак дані археологічних експедицій показують, що тут було два давньоруських городища. Одне знаходилося в центрі містечка, на лівому березі Роставиці (сучасний ринок), яке було зруйноване німецько-фашистськими загарбниками" в 1941-1943 роках.
Друге городище, значно менше, розташоване на правому березі р. Роставиці напроти першого (в районі нинішньої Карачунової гори), але воно сильно зруйноване плануванням земельної площі. Можливо, це і було буферне берендичівське поселення. Такі невеличкі городища, як твердить археолог І. Фундуклей супроводжували слов'янські поселення як аванпости і населяли його берендичі. На території Ружина постійно знаходять археологічні матеріали, які відносяться до X-XII ст. В Ружині знайдено енколпіон (XIII ст), який зберігається в Житомирському історичному музеї, череп'яний горщик з покришкою без отвору (XII ст) та інші речі.
Таким чином, логічно можна припустити і археологічно довести, що Скоргородок як такий існував, а походження назви його, очевидно, виникає від містечка, яке нашвидкуруч збудовується.
В 1177 році, за свідченням літописців, половці знову прийшли на Руську землю і забрали шість міст, в яких проживали берендичі, і підійшли до Ростовця (Білилівки). Тут їх наздогнали руські князі із своїми воїнами. Та битва для них була невдалою. "Половці, повернувшись, перемогли полки руські і багато бояр захопили, а князі вбігли в Ростовець".
Можливо, серед вищезгаданих шести міст, які були зруйновані половцями, був і Скоргородок.
В цей час, як засвідчують літописці, у верхів'ях річки Росі поряд з росами жили берендичі, чорні клобуки, тюрки та інші племена.
Берендичі, іноді берендії (кочові і напівкочові тюркські племена), в літописі часто ототожнюються з чорними клобуками. Як гадають науковці, можливо, що це була відусоблена орда половців, яка розселилась в основному в басейні Росі. У Ростовці проживали берендичі.
З розповідей літописців можна зробити висновок, що берендичі у цей час були організованою силою. І хоч підкорялися вони Київському великокняжному столу, у різні часи за підтримкою до них звертаються окремі князі, а деякі воюють проти них.
Як бачимо, за часів Київської Русі територія сучасного району (а саме, містечка Ростовець, Неятин, інші) постійно перебувають у полі зору князів, військові сутички тут відбувалися регулярно.
Тут була створена поросська оборонна лінія, яка фактично являла собою продовження дніпровської. На Росі від її витоків до гирла знаходилось 13 древньоруських городищ, які розміщувались впродовж лівого берега річки. Серед них і були Ростовець, Неятин, Скоргородок. Війни з половцями тривали майже до татаро-монгольського нашестя. В 1234 роді вони розорили Поросся і околиці Києва.
Русь і половці продовжували вести важку взаємну боротьбу, а тим часом над ними нависла нова хвиля кочівників, більш могутніша, ніж всі попередні. Це були кочові монголо-татарські племена.
В ХІІІ ст. на Київську Русь напали монголо-татарські орди. В 1240 році Вони штурмом оволоділи Києвом і увірвалися на Поросся і Волинь.
Передові загони хана Батия просувалися вздовж берегів Роставиці на захід. Ними були зруйновані Васильків, Юр'єв (Біла Церква), Неятин (Ягнятин), Роставець (Білилівка), Скоргородок (Ружин) та інші міста Київської, Волинської, Галицької земель.
Всюди археологи знаходять великі шари попелищ, особливо під фортечними стінами. На вуглищах в будинках і площах знайдено сотні людських скелетів.
Для утримання загарбаної території завойовники будують укріплені хутори з гарнізонами. Історія зберегла їх назви: Татарський хутір (Бистрик), Чорний ліс (Карабчиїв), Карачунова гора (Ружин).
Іго монголо-татарських ханів тривало понад 100 років. Панування феодалів Золотої Орди надовго затримало економічний і культурний розвиток Південної Русі. Майже століття потрібно було, щоб населення Поросся почало повертатися до рідних місць, будувати нові поселення. На місці зруйнованого Роставця виникає містечко Білилів, Скоргородка - Щербів.
Походження назви містечка Щербів має дві версії. Перша - це від назви воєводи, чи отамана, який мав прізвище ІЦерба. До речі, таке прізвище в районі зберігається до цього часу. Друга - від старої назви відвару, або юшки з риби, яка у давнину називалася щерба. Ця версія теж має під собою основу, оскільки щерба із свіжою рибою була тоді повсякденною їжею.