Через кілька днів, на прохання економа, із Сквири до Вчорайшого прибув загін Черкесів із 56 чоловік, озброєний гвинтівками, шаблями, з нагаями та кинджалами за поясами. Знайшлися в пана і "свої люди", які допомагали виявити організаторів страйку, що не встигли втекти із села. Спійманих Петра Стадника, Карпа Дзюбка, Панаса Ященка, Лукаша Бондарчука, Петра Приступнюка черкеси повезли на Паволоч, а потім на Сквиру.
Усе-таки економ мусив надбавити поденну оплату за обробіток буряків, а хлопці, які повтікали, скоро повернулися. Арештованих випустили тільки під осінь - блідих та немічних.
У Вчорайшому були люди, які розповсюджували революційну літературу. Ожереди і скирти з хлібом і соломою горіли в економіях Терещенка і Радзіховського, але хто їх підпалив, залишилось глибокою таємницею.
З тих хлопців, які виступали на панській буряковій плантації за інтереси заробітчан, дожив до Жовтневої революції Карпо Дзюбко. Він був здоровим, міцним хлопцем і служив матросом у царському флоті, а в 1919 році - голова ревкому у Вчорайшому.
В Ружині селяни спалили поміщицьку садибу. Один з учасників виступу маляр Кирило Андрійович Добровольський після цього перейшов працювати в м. Київ на Південно-Російський завод (тепер завод "Ленінська кузня"), де разом з робітниками та солдатами брав участь у збройному повстанні.18 листопада 1905 року в Києві повстала саперна бригада на чолі з поручиком Б. Жадановським. До повсталих приєдналися робітники Південно-Російського заводу, яких зустріли урядові війська.30 чоловік було вбито і до 100 чоловік поранено. В тому числі загинув Кирило Андрійович Добровольський.
На одній з алей Байкового кладовища стоїть обеліск з червоного граніту. На ньому висічено барельєфи-погруддя і прізвища п'яти революціонерів. Серед них ім'я нашого славного земляка Кирила Андрійовича Добровольського.
З року в рік 18 листопада до обеліска приходять з квітами три покоління робітників заводу "Ленінська кузня".
В траурному мовчанні вони вшановують пам'ять тих, хто загинув в боротьбі з царизмом.
В.І. Ленін високо цінив організований виступ київських робітників та військових Київського гарнізону. Він писав:
"За морським боєм у Севастополі йдуть без усякої перерви
сухопутні бої у Воронежі і Києві. Збройне повстання в цьому
останньому місті робить, як видно, ще крок вперед, крок до
злиття революційної армії з революційним пролетаріатом і
студентством".
Житель с. Рогачі Петро Диминійович Маковенко служив на броненосці "Потьомкін". За участь у повстанні на кораблі був засуджений царським урядом. На повсталому легендарному броненосці служили також Іван Іваницький з Вчорайшого, Гнат Іванович Собчук із Вербівки. Останній залишив броненосець коли його команда висадилась на території Румунії. Він через Бессарабію дістався додому, звідкіля під чужим іменем добрався до тодішнього Петербурга, а звідти до США. Там він познайомився з редактором газети "Русское слово" Іваном Окунцівим і в 1917 році в складі групи емігрантів із 225 чоловік повернувся з Нью-Йорку до Росії.
Була в Ружині і організація РСДРП, до якої входили робітники Топорівської цукроварні та Немиринецького спиртозаводу. В організації нараховувалось 48 чоловік. Групою керував аптекар (прізвище невідоме), а газети та листівки з Києва доставляла дочка містечкового мешканця Волинського.
В 1910 році усі 48 чоловік були заарештовані. Судив їх військовий трибунал, але за відсутністю доказів - справа була передана до суду присяжних повірених.
Весною 1905 року в багатьох селах Сквирського повіту в тому числі і в Ружині та Верхівні, відбулися Першотравневі страйки. Страйкарі вимагали збільшення заробітної плати, зменшення податків, а також свободи слова.
Тільки силою зброї місцевій владі вдалося придушити страйк. Найбільш активні учасники його були заарештовані або звільнені з роботи. Звільненим з роботи страйкарям селяни і робітники допомагали грішми, харчами та морально.
Незважаючи на репресії, боротьба селян тривала. Поступово в економіях і на бурякових плантаціях Терещенка селянам вводився 9-годинний, а подекуди і 8-годинний робочий день. Поденну плату поміщики та плантатори змушені були підвищити з 20 до 50-70 копійок для жінок і до 1 карбованці для косарів. Кількість селянських виступів у Сквирському повіті становила п'яту частину всіх заворушень, які мали місці в 12 повітах Київської губернії. У маєтках капіталіста Терещенка страйки продовжувались і в 1907 році.
Все зростаючий революційний рух примусив поміщиків піти на деякі поступки трудящим. Було збільшено заробітну плату робітникам та підліткам, які працювали на заводах. Але це не змінило економічне становище трудящих мас. Особливо важким воно було під час першої світової війни. Непомірно зросли податки. У більшості селянських господарств були забрані коні. На фронт пішла більша частина чоловіків. Життя багатьох селянських сімей стало нестерпним. З початком першої світової війни чиновний апарат Ружинщини, поміщик, купці, духовенство кинулися до власного збагачення і використовували все для наживи.
Почали виконуватися військові замовлення. Млини працювали цілодобово. Укладалися вигідні договори про здачу м'яса. Підскочили на нього ціни. З державної каси зникло золото. Зросло хабарництво, спекуляція.
Власники магазинів почали приховувати товари широкого вжитку, наживаючись на дефіциті. В 1917 році на складах семи цукрових заводів Сквирського повіту приховувалося десять мільйонів пудів цукру. Почалася закупка худоби для діючої армії. М'ясопродукти стали дуже дорогі.
Відсутність чоловіків, які пішли на фронт, негативно позначалося на господарюванні: стала погано оброблятися земля, небувало знизилася врожайність. У Ружині почали збирати пожертвування на війну, солдатським вдовам та дітям-сиротам. Але ця допомога була мізерною. Селянські господарства занепадали, розвалювалися і в цей важкий час до Ружина докотилася звістка про повалення царизму. Вона прийшла на початку березня 1917 року і була зустрінута з радістю багатьма верствами населення.
З приводу цієї події в Ружині відбувся мітинг. Журнал "Літопис революції" так описував це: “... Коли пролунала звістка, що скинули царя, винуватця війни, всі легко зітхнули, села ожили. В кожного в очах світилася надія на краще, що врешті прийшло. Будуть землі, випаси і воля."
Темне селянство не уявляло собі, що можна царя скинути. Вони думали, що він царем народився, то й буде ним вічно.
Але багато людей, коли почули, що царя немає й буде воля, взяли червоного краму, поприв'язували до крючків, понаписували на полотнищах "Воля і рівність" й рушили з піснями до містечка Ружин.
Коли зійшлися, то влаштували гуртовий спів, схиливши прапори. Потім багато селян виходили на трибуну й закликали до закінчення війни, яка взяла багато молоді, що гине не зна за що".
Проте сподівання виявилися марними. Буржуазний Тимчасовий уряд продовжував вести кровопролитну війну. Земля, запаси, ліси, як і раніше, залишалися в руках поміщиків. Віра людей в новий уряд похитнулася. Робітники і селяни готувалися до нових виступів за свої права.
В Сквирському повіті вже в березні-квітні 1917 року стали виникати Ради селянських депутатів, які розгортали боротьбу за землю. Спроба прибулих у Сквирський повіт каральних загонів - донських козаків - придушити селянський рух закінчилася нічим. В селах повіту селяни примушували поміщиків віддавати частину хліба безземельним і бідноті.