Селяни Ружина у 1839 році звернулися до суду з проханням захистити їх від катування орендатора, що змушував працювати, їх на панщині щоденно, проте захисту не знайшли.
Польський магнат граф Каліновський для окатоличення місцевого населення побудував у 1817 році в Ружині костьол Він гарної архітектури і вважався приходським. Приміщення збереглося до нашого часу, і не так давно костьол передали громадській релігійній общині.
Над річкою Роставицею зберігся до наших днів ще один будинок з XVIII століття. В ньому колись була головна єврейська синагога (малося ще шість молитовних домів). В Ружині на той час проживало півтори тисячі євреїв.
З давніх-давен, з глибоких сивих віків обожнювалася криниця. І на сьогодні живуть у народній пам'яті перекази і легенди про властивості окремих джерел, вода з яких зцілювала людей. Обожнювання води перейшло в народні обряди, а освячення води в церкві, криниці на ставу. Самобутня краса українських криниць привертала увагу багатьох дослідників. З них ніби випромінюється джерело здоров'я, духовності нашого народу. Криниці в минулому копали до літнього народного свята Івана Купала. В них дівчата обмивали вінки, хлопці пригощали дівчат водою.
У великій пошані були громадські криниці, їх копали гуртом на видному місці. У свята тут збиралася молодь, влаштовуючи танки. Біля криниць хлопці напували коней, відбуваючи в армію. Багато криниць мають назви полководців та ватажків національно-визвольної боротьби. Є такі і в нашому краю, в нашому районі. До них приходили люди в дні удач, або просто на схилі літ запричаститися джерельною водою.
Протягом тривалого часу, у вимірах століть, випала доля і на одну з Ружинських криниць. Добре описав цю криницю, яка збереглася до наших днів, Поліхевич в книзі "Сказание населённых местах Киевской губернии".
Ця криниця знаходиться по виїзді на поле по сучасній вулиці Партизанській. Багато богомольців з околиць приходили сюди протягом року напитися води. Біля криниці стояла каплиця, в якій зберігалася з дуже давніх часів ікона образу Божої Матері. Коли в 1821 році була побудована громадою Ружина при допомозі поміщиці Челіщевої православна церква, то цей образ був перенесений До церкви.
Свого часу каплиця була зруйнована, а криниця занедбана. Пора криницю впорядкувати, щоб люди могли налитися цілющої води з історичної криниці.
Нова кам'яна церква мала кольорові вітражі, долівка була вистелена кольоровим кафелем, а дзвони привезли з Берліна.
На жаль, церква як історичний пам'ятник культури нашого народу була знищена на початку 30-х років XX століття.
Щоб уберегтися від народного гніву, несподівано з'являтися перед народом, поміщиця Челіщева і граф Каліновський (будували підземний хід, з'єднавши панський будинок, костьол і православну церкву. Підземний перехід, споруджений у ріст людини був обкладений цеглою, мав у стінах виступи для освітлення та зберігання продуктів. Викопано було декілька криниць. (Залишки підземного ходу збереглися до наших днів)
На початку XIX століття в Ружині зароджується легка і харчова промисловість. Першим промисловим підприємством стала суконна фабрика. Вона була заснована у 1811 році. Тут працювали селяни-кріпаки. За чотири роки, з 1844 по 1848, на фабриці було виготовлено 72 тис. аршин сукна. Від його продажу господар мав 57 тис. крб. прибутку.
Крім суконної фабрики працювали ґуральня, цегельний, черепичний, пивний заводи.
Поміщиця Челіщева відкрила першу лікарню на шість ліжок. За рік в ній одержали медичну допомогу сто двадцять один чоловік, а в 1846 році на медичне обслуговування було витрачено 91 крб. Лікування було платне. Основна маса населення містечка лікувалася травами.
Поміщик Челіщев вів безтурботне, гультяйське життя в Санкт-Петербурзі. Він заборгувався, і Ружин та його околиці в 1856 році були продані на торзі з молотка поміщику Злотницькому.
Життя селян погіршувалося. Збільшувалась кількість безземельних хліборобів. Найродючіші землі скуповував поміщик Злотницький. За ним рахувалось 2743 десятин, церква мала - 148 десятин. А в селян було всього 6931 десятина. Не змінилося їх злиденне життя і після реформи 1861 року. Поміщик Золотницький постійно скуповував і скуповував землі і на кінець XIX століття мав уже 12 тис. десятин землі родючої, 217 десятин малородючої та 1071 десятину ставків і лісу.
Найбільшим підприємством в цей час був винокурний завод "Злотницьких", валова продукція якого складала 264 тис. крб. сріблом.
25 процентів власної землі Злотницький використовував під посіви цукрових буряків, які збував цукропромисловцям. В Ружин почав прориватися іноземний капітал. Так, у 1862 році тут працював шкіряний завод, який належав пруському підданому Августу Готфріту Вольфу.
Згодом такий же завод мав поміщик Злотницький. Йому ж на річці Роставиці належав вальцовий млин, який за рік переробляв п'ятнадцять тисяч пудів пшениці. На початку 60-х років XIX. століття в Ружині почав працювати паровий млин.
В той час добре використовувалась водяна сила річки Роставиці. Крім вальцового млина, діяв мукомольний, який переробляв півтори тисячі пудів пшениці в рік, та водяна крупорушка, яка переробляла за рік чотири тисячі пудів ячменю, проса, гречки. Ячмінь також йшов для виробництва пива.
Поміщику Злотницькому належали маслобойні та олійня.
Працювали в Ружині чотири кінних млини, які переробляли 2 тис. пудів зерна та два річкові млини.
Поденна плата сільськогосподарських робітників у маєтках багатих людей під час напружених польових робіт становила відповідно для чоловіків, жінок, підлітків по 20, 10, 15 копійок в день.
З розвитком товарного виробництва і торгівлі наприкінці XIX століття в Ружині через кожні три неділі (в четвер) відбувався великий базар. На базар приїздили підводи з Брусилова, Ходоркова, Вчорайшого, Сквири, Погребищ, Білилівки, Зілопілля, Козятина та Бердичева. Базар простягався від Баламутівської церкви через містечко до виїзду на містечко Вчорайше.
На базарі все прирівнювалося до вартості коня. Гроші були дуже дорогі. Переважна кількість селян ходила в домотканій одежі. Сільськогосподарська продукція порівняно була дуже дешевою, а товари промислові - надзвичайно дорогі.
Розвиток промисловості та торгівлі сприяв збільшенню кількості населення містечка Ружина. Так, якщо в 1866 році разом з Баламутівкою було 1524 жителі, то в 1890 році вже більше п'яти тисяч, і Ружин стає волосним центром Сквирського повіту.
За кошти населення Ружина земство відкриває двокласне училище, в якому навчалися сорок сім учнів. В 1890 році почала працювати і двокласна міністерська народна школа, де здобували грамоту вже двісті сім дітей. В цей же час споруджується приміщений лікарні на десять ліжок (збереглося до нашого часу). Тепер в ньому аптека. Була приймальна палата. Діяла державна і земська пошта. Окремо працювала лікарня для євреїв.
Діти вчилися і в приватних осіб-вчителів, в основному багатих євреїв.
Чотирьохсотлітній Ружин уславило чимало видатних першопрохідців в галузі науки, культури, зробивши великий вклад в історію. Ось хоча б таке. Журнал "Польща", що видається російською мовою у варшавському видавництві, друкує картку-енциклопедію, де йдеться про відомих поляків. І серед знаменитостей, які залишили яскравий слід у суспільно-політичному житті, знаходимо ім'я Ернеста Маліновського, який народився в 1808 році в Ружині (том 3, стор.10).
В статті розповідається про інженера-залізничника, професора університету в Лімі. Він був учасником повстання 1830-1831 років та учасником повстання 1848 року. З 1852 року Ернест Маліновський пов'язує своє життя з Республікою Перу. Він займається фортифікаційними спорудами морського узбережжя, зокрема порту Кальял.Е. Маліновський - автор і керівник будов й залізничної колії, що пролягла через гористу місцевість Анд на висоті 4769 метрів над рівнем моря - найвищої в світі залізничної лінії з 362 тунелями. Жителі Перу визнали нашого земляка Е. Маліновського своїм народним героєм, спорудивши йому пам'ятник на одній з площ столиці республіки - Лімі.
В 1900 році в Ружині було 284 дворів. В ньому мешкало 5425 особи, з них 3191 чоловік. Основне заняття населення - хліборобство. Містечко належало поміщику А.А. Злотницькому. Господарство в маєтку поміщика велося по 8-пільній сівозміні, а селяни вели своє господарство по трьохпільній. В містечку були: одна православна церква, римсько-католицький костьол, човня, єврейська синагога, шість єврейських молитовних домів, двокласна міністерська народна школа, цегельний та шкіряний заводи, водяний млин, слюсарна майстерня, вісім кузень, аптека, шість постоялих дворів.
Під впливом революційних подій в 1905-1907 роках, які відбувалися в країні, робітники та селяни Ружина і навколишніх сіл піднімалися на боротьбу проти поміщиків та самодержавства. Вони самоправно рубали державні та поміщицькі ліси, випасали худобу на поміщицьких пасовищах, захоплювали пасовиська і водопої, а з часом почали підходити і до більш рішучих дій - до страйків, підпалів майна, розгрому поміщицьких маєтків.
Події буремного 1905 року в центрі царської Росії викликали відповідний відгук і в серцях наших земляків. Ось, наприклад, що відбувалось в 1906 році за 18 кілометрів від Ружина, в селі Вчорайшому.
Саме коли настав час обробітку цукрових буряків на полях Терещенка, біля контори його економії виник конфлікт: місцеві заробітчани висловили вимогу, аби економ підвищив їм оплату праці. Той відмовився й послав на підводах штатних літняків (працювали ці люди від Миколи до Покрови) за заробітчанами в села Ярославку та Крилівку. І коли запрошені на другий день прийшли сапати панські буряки, то на полі з'явилося багато вчорайшенських хлопців, які вигнали прибулих з роботи і попередили, щоб не приходили до тих пір, поки економ не підвищить денний заробіток.