Найдавніші хлібороби та скотарі на землях сучасної України
Східні слов'яни — предки українців напередодні утворення держави
Впровадження християнства як державної релігії. МісцеВолодимира Великого в історії України
Культурно–освітня та зовнішньополітична діяльність Ярослава Мудрого
Піднесення Галицько–Волинської держави. Князь Данило Галицький
Історичне значення Київської Русі та Галицько–Волинського князівства
Політичне становище українських земель у складі Великого князівства Литовського
Утворення козацької республіки — Запорозької Січі
Люблінська унія, її наслідки для українських земель
Причини та початок Національно–визвольної війни українського народу середини XVII ст.
Українсько–московський договір 1654 р. та його наслідки для України
Адміністративно–політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст.
Значення Запорозької Січі в історії українського народу. Ліквідація козацької республіки в останній чверті XVIII ст.
Остаточна ліквідація гетьманства та решток автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.
Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні
Історичне місце Кирило–Мефодіївського товариства в українському національному відродженні
Початок національного відродження на західноукраїнських землях. «Руська трійця»
Національно–визвольний рух на західноукраїнських землях під час революції 1848–1849рр. в Австрійській імперії
Створення і діяльність політичних партій у Наддніпрянській Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.
Український національний рух у роки революції 1905–1907 рр. в Російській Імперії
Політика російського самодержавства щодо України в 1907–1914 рр.
Україна у Першій світовій війні. Воєнні дії на території України в період Першої світової війни
Початок української революції, утворення Центральної Ради
Внутрішня та зовнішня політика Української Держави за часів П.Скоропадського
Внутрішня і зовнішнії політика Директорії УНР
Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917–1920 рр.
Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика
Політика більшовиків в Україні в 1919–1920 рр. «Воєнний комунізм»
НЕП і особливості його впровадження в Україні
Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні
Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально–економічні наслідки
Громадсько–політичне життя в Україні у 30–х роках
Суспільно–політичне життя українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехо–Словаччини у 20–30–х рр.
Об'єднання українських земель та радянізація західних областей України в 1939–1941 рр.
Окупаційний режим в Україні в 1941–1944 рр. Звільнення України від нацистської окупації
Діяльність радянських партизан і ОУН–УПА в роки Другої світової війни
Втрати України в роки Другої світової війни. Внесок українців у перемогу над фашизмом
Голодомори 1921–1923 рр., 1932–1933 рр., 1947 р. в Україні: причини та наслідки
Радянізація західних областей України в 40–50–х роках. Репресивні акції радянської влади в регіоні
Стан економіки України наприкінці 50 — у першій половині 60–х рр.
Суспільно–політичне життя в Україні у другій половині 50–х — на початку 60–х рр.
Опозиційний рух в Україні у другій половині 60 — першій половині 80–х рр.
Загострення економічних проблем у 70–80–х роках. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
Процес «гласності» в Україні наприкінці 80 — на початку 90–х років. Поява громадських неформальних об'єднань
Декларація про державний суверенітет України та її історичне значення
Всеукраїнський референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991 р.; результати та історичне значення
Становлення багатопартійної системи в Україні наприкінці 80 — у 90–х рр.
Конституційні традиції в Україні. Прийняття Конституції України в 1996 р. та її історичне значення
Пріоритети зовнішньої політики України на зламі XX–XXI ст.
Вибори Президента України у 1999 р. Референдум 16 квітня 2000 р., його результати
Найдавніші хлібороби та скотарі на землях сучасної України
У VI–V тис. до н.е. племена, що населяли територію сучасної України, вступили в епоху неоліту (нового кам'яного віку). Збиральництво і мисливство вже не могли забезпечити різноманітних потреб людей. На півдні України, де були сприятливі природні умови, зароджуються скотарство та рільництво. Епоху, коли люди перейшли від збирання рослин до їх вирощування і від мисливства до розведення тварин, називають неолітичною революцією.
Першими землеробськими племенами на Україні були племена Буго–Дністровської культури, які розселялися на території між Дністром і Південним Бугом. Також до землеробських племен належали племена культури лінійно–стрічкової кераміки. Вони у V тис. до н.е. займали територію західних областей України і вирощували, крім пшениці і ячменю, просо, овес і жито.
Розквіту землеробство і скотарство зазнали в наступну історичну епоху — добу енеоліту, або мідно–кам'яним віком. На теренах України в цю добу розселилися племена трипільської культури. Ця назва походить від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст. археологами було виявлено поселення цих племен. Трипільці заселили території від верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середнього Наддніпров'я і Надчорномор'я приблизно за 3,5 тис. рр. до н.е. У межах України виявлено близько тис.ячі трипільських поселень, їх населення становило близько одного мільйона чоловік. Злившись із місцевими племенами, які вже мали розвинене землеробсько–скотарське господарство, трипільці утворили культуру з такими високими досягненнями, яких не було навіть у племен, що населяли Україну пізніше.
В основі господарства трипільців лежало землеробство і скотарство. Землю трипільці спочатку обробляли мотиками, а пізніше перейшли на орний обробіток. Завдяки використанню рала трипільці згодом змогли перейти до перелогової системи обробітку землі, почали застосовувати ярі та озимі посіви. Трипільці–орачі вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Врожай збирали серпами із крем'яними лезами. Зерно зберігали у великих глиняних посудинах або пристосованих до цього приміщеннях. Його перетирали на муку кам'яними зернотерками.
Трипільцям було властиве і розвинене скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, а також овець і свиней. Продукти скотарства задовольняли потреби трипільців у м'ясі, молоці. Вівці забезпечували їх вовною. Воли використовувались як тяглова сила.
Крім землеробства і скотарства, трипільці займались полюванням на оленя, косулю, кабана, риболовлею за допомогою кістяних і мідних гачків. Домашніми ремеслами трипільців були чинбарство (виправлення шкір), кушнірство, вироблення взуття, прядіння, ткацтво. Про це свідчать знахідки давнього одягу, глиняних веретен від примітивного ткацького верстата. Трипільці ткали тканину з вовни, коноплі, льону.
Знаряддя праці у трипільців спочатку були крем'яні, але пізніше вони освоїли способи кування і зварювання міді. З неї виготовляли ножі, шила, рибальські гачки, прикраси. Однак мідь не набула широкого поширення.
Високого технічного і художнього рівнів у трипільців досягло виготовлення кераміки. Трипільські гончарі випалювали керамічний посуд у спеціальних печах, знали вони вже і гончарний круг.
Після трипільців на території України проживали різні племена. Але саме трипільці заклали основи формування української нації як нації землеробської, народу–трудівника.
У II тис.ячолітті до н.е. території України входять у новий історичний період — добу бронзи, яка характеризується появою першого штучного металу — бронзи (сплав міді й олова). Рільницько–скотарські племена займали в той час величезні території лісостепової смуги України.
До землеробських племен належали племена культури шнурової кераміки (територія Прикарпаття, Волині, Подністров'я), а також комарівської (південні райони Прикарпаття і Волині) і тшинецької (долина Середнього Дніпра, басейн Прип'яті і на заході — на території Польщі) культур. Ці племена, на думку багатьох учених, можна вважати предками східних та західних слов'ян.
Наприкінці II тисячоліття до н.е. тшинецько–комарівська культура перероджується в кілька нових окремих культур. Однією з них була праслов'янська білогрудівська культура. Племена цієї культури займали лісостепову частину Правобережної України від Збруча до Дніпра.
Скотарством у добу бронзи займалися племена, які вели кочовий і напівкочовий спосіб життя і розселялися у степових районах. Вони розводили велику рогату худобу, а також овець. Табуни худоби випасали у степах, пересуваючись з місця на місце. Важливу роль у господарстві відігравали коні. Окремі племена освоїли коня як упряжну тварину. Для пересування і перевезення майна використовували дерев'яні вози з дерев'яними колесами, у яких запрягали волів.
У V–VI ст. н.е. розпочинаються процеси великого розселення слов'ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони просуваються у придунайські землі і там діляться на дві групи. Одна йде на південь, на Ватіканський півострів, інша — вгору вздовж течії Дунаю. Слов'яни Лівобережжя України поступово заселяють нові землі на півночі і на північному сході, до цього зайняті балтами й угро–фінами.
Східнослов'янські племена і племінні об'єднання формуються на просторій території — від Карпат до верхів'я Волги. Ці нові утворення включають у себе вже 15 різних племінних груп, більша половина яких пов'язана з Україною. Нестор у літописі «Повість минулих літ» зазначає: «.ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і назвалися дреговичами (від «дрегва» — драговина, болото); а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота. Слов'яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїми іменами (словенами). А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами». Потім на сторінках літопису з'являються повідомлення про інші східнослов'янські племена: кривичі жили на верхів'ях Волги, Західної Двіни і Дніпра; дуліби, волиняни і бужани — у Побужжі; радимичі — на річці Сож; в'ятичі — у басейні р. Оки; хорвати, уличі і тиверці у басейні р. Південний Буг, Карпатах і пониззі Дніпра аж до Чорного моря. В історії утворення Київської держави основну роль відіграли поляни. Прямими предками українців стали такі племена, як поляни, сіверяни, древляни, тиверці, уличі, дуліби, волиняни тощо, полочани і дреговичі стали предками білорусів, а словени, кривичі, радимичі, в'ятичі — предками росіян.