Отже, механізм миротворчих операцій ООН у 80-90-х рр. перетерпів істотну еволюцію. Основні тенденції еволюції миротворчих операцій, здійснюваних від імені світового співтовариства в останні десятиліття, що випливають:
- Перехід від утручання переважно в міждержавні конфлікти (характерного для 40-70-х років) до більш широкого і частого втручання в неміжнародні, внутрішні конфлікти.
- Збільшення масштабів утручання, кількості паралельно йдуть операцій і представлених в операціях країн, розмірів вовлеченних контингентів.
- Ріст числа операцій, здійснених регіональними організаціями, як самостійно, так і в чи співробітництві на прохання ООН. Більш частий перехід ініціативи і відповідальності не тільки за військову стадію операцій, але і за політичне врегулювання від ООН до інших організацій і коаліцій.
- Розширення практики передачі військового планування і командування операціями і їхніми стадіями професійним військовим "машинам" окремих держав і груп держав.
- Розмивання чіткої грані між операціями по підтримці й операціями по установленню світу (примусу до світу). Наростання кількості елементів примусових дій у структурі операцій, використання важких озброєнь і військової техніки, авіації, військово-морських сил, засобів розвідки, електронного спостереження; використання силових засобів миротворчими контингентами не тільки для самооборони, але і для більш частої демонстрації сили, попереджувального розгортання. силового роз'єднання сторін, роззброювання незаконних збройних формувань і ін.
- Нерідкий розрив між військовою і політичною стороною операцій, делегування військовим політико-дипломатичних функцій. Задачі військової стадії операцій звичайно виконуються швидше й успешнее, чим задачі політичного примирення і постконфликтного відновлення світу, однак перебування збройних миротворчих сил у зоні конфлікту затягується для забезпечення стабілізації обстановки.
- Ерозія критеріїв "неупередженості" і "рівновіддаленості" миротворців від сторін конфлікту, визнання допустимості залучення до операцій країн, що мають власні інтереси в регіоні конфлікту. Відмовлення від практики 60-80-х рр. по виключенню військових контингентів країн-постійних членів СБ ООН зі складу учасників операцій, перехід до активної участі "великих держав" у миротворчих операціях.
- Ускладнення (і більш часта ревізія) мандатів операцій. Більш раннє (попереджувальне) втручання в назріваючі конфлікти. Перехід від переваги "класичних" спостережливих операцій до усе більш рішучому силовому "рознімання" сторін. Визнання новими типовими "силовими" задачами миротворчих операцій роззброювання незаконних збройних формувань і вилучення зброї, що знаходиться на руках у населення.
- "Вертикальна" агрегація операцій: від запобіжних заходів і санкцій, через етап припинення збройного насильства (якщо превентивні міри не спрацювали) до постконфликтного відновлення зруйнованих політичних і економічних чи інститутів проведення виборів під міжнародним спостереженням.
Таким чином, сучасне миротворчество вимагає великої теоретичної і практичної роботи з залученням різних державних структур
На закінчення необхідно відзначити, що незважаючи на реформи перед операціями ООН по підтримці світу встають нові важкі задачі.
Як і раніше важко швидко мобілізувати достатні фінансові засоби для забезпечення виконання деяких стрижневих функцій миротворців, таких, як роззброювання, демобілізація і реінтеграція колишніх комбатантів у суспільстві. Зберігаються проблеми, зв'язані з необхідністю своєчасного виділення державами – членами добре навчених і оснащених військових і поліцейських контингентів, особовий склад яких мав у своєму розпорядженні би належну технічну і мовну підготовку. ДОПМ усе ще не вистачає вкрай необхідних сил і засобів у таких областях, як апаратура зв'язку, морські операції, авіація і сили спеціального призначення для вживання заходів у надзвичайних ситуаціях. У нинішньому році одним із пріоритетних напрямків діяльності є підбор кваліфікованих кандидатів, що розташовують належною підготовкою для виконання важких завдань в умовах підвищеної небезпеки і при відсутності адекватної инфрастуктури.
ООН також зштовхнулася з обвинуваченнями в сексуальних зловживаннях і сексуальній експлуатації місцевого населення приймаючих місії країн, висунутими проти миротворців ООН – як військових, так і цивільних. ООН приступила до активного розслідування цих тверджень, і зміцнює існуючі процедури боротьби з цією проблемою за рахунок внутрішніх ресурсів, одночасно працюючи з державами, що надають війська, з метою рішення проблеми на системній основі.
Нинішнє пікове навантаження, зв'язане з веденням миротворчих операцій, змусила Секретаріат розробляти нові і новаторські стратегії.
Для того щоб Організація Об'єднаних Націй успішно вирішувала ці безпрецедентні задачі і справилася з цим новим спалахом "миротворчої" активності, держави – члени повинні надати їй додаткову політичну і фінансову підтримку.
1. Лебедева М. Новые транснациональные акторы и изменение политической системы мира. Космополис, 2003,№1(3). С.38
2. Ли Вл.Ф. Теория международного прогнозирования. М.: Научная книга, 2002. С.172
3. Маныкин А.С. Введение в теорию международных отношений. М.: Издательство МГУ , 2001. С.289
4. Рамоне И. Геополитика хаоса. М.: Теис, 2001. С.127
5. Уткин А.И. Векторы глобальных перемен: анализ и оценки основных факторов мирового политического развития. Полис, 2000, №1. С. 42, С. 52
6. Устав Организации Объединенных Наций от 26 июля 1945 года // Международное право в документах. М.,1982.
7. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 года // Международное право в документах. М.,1982.
8. Конвенция о защите прав культурных ценностей в случае вооруженного конфликта от 14 мая 1954 года // Международное право в документах. М., 1982.
9. Международный пакт о экономических, социальных и культурных правах от 16 декабря 1966 года // Права человека. Сборник нормативных документов. М.,1990.
10. Международная конвенция о ликвидации всех форм расовой дискриминации от 7 марта 1966 года // Международное право в документах. М.,1982.
11. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами от 24 октября 1970 года // Международное право в документах. М., 1982.
12. Организация Объединенных Наций. Сборник документов. М., 2008 – 420 с.
13. Белан С.Р. Черты глобального мира. Миротворческая деятельность ООН // Экология и жизнь. – 2001. –№ 5. – С. 8–18.
14. Гельвановский М.И, Рожков К.Л., Скрябина Н.И. Сценарии и стратегии России в глобальной миротворческом процессе. \"Вестник РГНФ" №1 2007 С.25-43
15. Гельвановский М.И. ООН: концептуальная конкурентоспособность России как основной инструмент решения стратегических задач. \ "Вопросы экономики переходного периода" 2008, №1 С.12-46
16. Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. Москва, 1989
17. Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. История международного права. Москва, 1990
18. Беджауи М. Международный Суд: прошлое и будущее, Московский журнал международного права, 1995, N
19. Бекяшев К.А. Международное публичное право Москва, 1999
20. Блатова Н.Т., Мелков Г.М. Международное право в документах. Москва, 2002
21. Внешняя политика Советского Союза в период отечественной войны. Т.1 Москва, 1970
22. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. Москва, 2002
23. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги. Москва, 1956
24. Денисов В.Н.. Правовые аспекты разоружения в ракетно-ядерную эру. Киев, 1990
25. Дмитриева Г.К., Лукашук И.И. Становление международной нормативной системы. Москва, 1995
26. Игнатенко Г.В., Тиунов О.И. Международное право. Москва, 1999
27. Игнатенко Г.В. Международное право. Москва, 1995
28. Колосов Ю.М. Ответственность в международном праве. Москва, 1975
29. Колосов Ю.М., Кривчикова Э.С. Действующее международное право в двух томах. Том 1. Москва, 2002
30. Колосов Ю.М., Кривчикова Э.С. Действующее международное право в двух томах. Том 2. Москва, 2002
31. Крылов Н. Б. Правотворческая деятельность международных организаций. Москва, 1988
32. Лукашук И.И. Международное право – Общая часть. Учебник для юридических факультетов и вузов. Москва, Издательство БЭК, 1999
33. Лукашук И.И. Международное право – Особенная часть. Учебник для юридических факультетов и вузов. Москва, Издательство БЭК, 1998
34. Мелков Г. М. Международное право в период вооруженных конфликтов. Москва, 1986
35. Организация Объединенных Наций. Сборник документов. Москва, 1981
36. Осипов Г.А. Международно-правовой режим нераспространения ядерного оружия. Москва, 1987
37. Питер Кальвокоресси. Мировая политика после 1945 года. Книга 1. Москва, 2000
38. Питер Кальвокоресси. Мировая политика после 1945 года. Книга 2. Москва, 2000
39. Сборник обзоров, Международные суды и международное право, Москва, 1986
40. Скакунов Э.И. Международно-правовые гарантии безопасности государств. Москва, 1983
41. Тинберген Я.. Пересмотр международного порядка. Москва, 1980
42. Торкунов А. В.. Современные международные отношения. Москва, 2001
43. Тункин Г.И. Международное право. Москва, 1982
44. Цыганков П.А. Теория международных отношений. Москва, 2002
45. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. Москва, 1996
46. Юровская Е.Е., Кривогузова И.М. Новая История (Второй период). Москва издательство "Высшая Школа", 1976
47. Юровская Е.Е., Полтавский М.А., Застенкер Н.Е. Новая История (Первый период). Москва издательство "Высшая Школа", 1972
48. www.un.org, www.un.org/russiaru
49. www.un.org/russian/document/centre.