Смекни!
smekni.com

Аграрне осадництво у Західній Україні (стр. 15 из 21)

Підтримка, сприяння і протегування з боку держави польському сільськогосподарському цивільному та військовому осадництву в чотирьох воєводствах були усесторонніми і масштабними. Державні затрати на переїзд колоністів із сім’ями і пожитками до місця осілості, довготермінові й короткотермінові кредити з низькими відсотковими ставками; безоплатне забезпечення землею військових колоністів, безповоротні позики для придбання реманенту і забудування; опіка з боку воєводських і повітових адміністрацій, окружних та повітових земельних управлінь, парцеляційних товариств, державних і недержавних фінансових установ та товариств – свідчення політичної значимості сільськогосподарської цивільної і військової колонізації як одного з найважливіших асиміляційних чинників національної політики Другої Речі Посполитої у Східній Галичині й Західній Волині у 1920 – 1930-х роках.

Список використаних джерел до розділу 3

1. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 1815. – Арк. 4.

2. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 408. – Оп. 1 т. – Спр. 174. – Арк. 29.

3. Tak zacząlem gospodarowac // In Polinski Daniel. Obraz własny życia w Polsce mędzywojennej. Wybór i opracowanie. – Warszawa, 1986. – S. 18 – 23.

4. Podgorski B. Osady wojskowe na terenie Szubkowa na Wołyniu… – S. 59.

5. Ibid. – S. 60 – 61.

6. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 2086. – Арк. 27.

7. Розбудова нації. – Прага, 1931. – Ч. 11/12.

8. Podgorski B. Osady wojskowe na terenie Szubkowa na Wołyniu … – S. 92, 93.

9. Ibid. – S. 62.

10. Ibid. – S. 93.

11. ДАВО. – Ф. 36. – Оп. 4. – Арк. 3, 3 зв., 7,9, 11; – Ф. 46 – Оп. 1. – Спр. 655. – Арк. 1 – 31.

12. Podgorski B. Osady wojskowe na terenie Szubkowa na Wołyniu… – S. 92, 93.

13. ЦДІА України у м. Львові. – ф. 408. – Оп. 1. т. – Спр. 174. – Арк. 27.

14. Там само. – Арк. 28, 29.

15. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 758. – Арк. 3.

16. ДАІФО. – Ф. 2. – Оп. 9. – Спр. 654. – Арк. 11.

17. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 4. – Спр. 968. – Арк. 12 зв.

18. Там само. – Арк. 13.

19. Васюта І. К. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз’єднання (1918 – 1939). – Львів, «Вища школа», 1978. – С. 23.

20. ДАТО, – Ф. 231. – Оп. 4. – Спр. 66. – Арк. 6.

21. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 4. – Спр. 66. – Арк. 7, 9, 10.

22. Там само. – Спр. 968. – Арк. 13 зв.

23. Там само. – Оп. 6. – Спр. 744. – Арк. 2.

24. Там само. – Арк. 3.

25. Там само. – Арк. 3 зв.

26. Там само. – Арк. 4.

27. Там само. – Арк. 5.

28. ДАІФО. – Ф. 415. – Оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 2 – 3.

29. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 4. – Спр. 968. – Арк. 14. – Ф. 10. – Оп. 2. – Спр. 204. – Арк. 13 зв.

30. Там само. – Оп. 6. – Спр. 2100. – Арк. 3; – Спр. 2099. – Арк. 1. ДАЛО, – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 48.

31. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 48.

32. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 2082. – Арк. 8.

33. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 50.

34. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 2082. – Арк. 8.

35. Там само. – Спр. 2695. – Арк. 2.

36. Там само. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 1338. – Арк. 19; Ф. 34. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 1 – 8.

37. Там само. Спр. 2695. – Арк. 2.

38. Там само. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 744. – Арк. 5, 5 зв., 6; – Спр. 1338. – Арк. 6; – Спр. 744. – Арк. 6,5 зв.

39. Там само. – Спр. 744. – Арк. 5 зв., 6 зв.

40. ДАЛО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. – 859. – Арк. 51.

41. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 744. – Арк. 7 зв.

42. Васюта І. К. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз’єднання (1918 – 1939). – С. 32 – 33.

43. ДАІФО. Відділ науково-довідкової літератури, інвентарний номер Н/3628. – Арк. 14.

44. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 1595. – Арк. 19.

45. ДАІФО. – Ф. 43. – Оп. 1. – Спр. 216. – Арк. 32 – 33.

46. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 1. – Спр. 3501. – Арк. 1.

47. Там само. – Арк. 4.

48. Там само. – Арк. 5,7,9,10,11,16.

49. Там само. – Арк. 15.

50. Там само. – Оп. 6. – Спр. 2711. – Арк. 54.

51. Там само. – Арк. 54 зв., 55, 55 зв;

52. Там само. – Спр. 2082. – Арк. 9.

53. Там само. – Спр. 2711. – Арк. 55 зв.

54. ДАІФО. – Ф. 1. – Оп. 13. – Спр. 859. – Арк. 49 – 50; – Ф. 43. – Оп. 1. – Спр. 12. – Арк. 64.

55. ДАТО. – Ф. 231. – Оп. 6. – Спр. 2853. – Арк. 9, 9 зв., 10, 12.; – Спр. 2708. – Арк. 14, 15.

56. Там само. – Спр. 2708. – Арк. 11, 11 зв.

Розділ 4.

ОСАДНИЦТВО І ЗАГОСТРЕННЯ
УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН НА СЕЛІ

Українсько-польські відносини міжвоєнного періоду, як про це переконливо свідчать наведені матеріали, були складними й суперечливими. Польська влада не вважала за необхідне поважати права місцевого населення краю. Не дивно, що протягом усього міжвоєнного періоду українське селянство Західної України перебувало в опозиції до польського режиму, домагаючись своїх прав або легальними методами, що не становили загрози для їхнього становища, або вдавалися до радикальних заходів без огляду на те, якими можуть бути наслідки.

Українське незаможне селянство, що становило більшу частину населення західноукраїнських земель, перебувало в критичній ситуації. Невдоволені своїм соціально-економічним становищем, зневажені представниками польської державної адміністрації, польськими колоністами, селяни чинили стихійний або організований опір створенню нових польських поселень. За словами польського історика Р. Тожецького, парцеляція за її методами проведення і пов’язана з нею колонізація протягом 1920 – 1930-х рр. служила постійною причиною ескалації напруженості українсько-польських відносин. Польський уряд вважав, що необхідно зробити все, аби земля від польського землевласника обов’язково потрапила до польського селянина, який буде на ній господарювати і захищати її [1]. Слід зазначити, що саме під час більшовицько-польської війни у 1920 р. Ю. Пілсудський виступив із пропозицією, щоб «земля на Сході перейшла у власність тих, хто зробив її польською» [2]. Відповідно з боку місцевого селянства слід було чекати адекватної реакції. І вона не забарилася.

Уже наприкінці 1919 р. почались акти непокори селянства органам влади та спроби зірвати колонізацію українських земель [3]. Час від часу між українськими селянами і польськими осадниками виникали запеклі збройні сутички. Власне, сільськогосподарська колонізаторська політика польських правлячих кіл зумовила нову форму селянського руху – виступи селян проти насаджуваного осадництва. Таким чином осадницький рух став «моментом бунтуючим, а не втихомирюючим» [4]. У таких умовах праця і життя колоністів не були легкими. Місцеве українське населення ставилося до них вороже, адже, на їхню думку, земля, яку зайняли колоністи, мала б належати їм, і то безплатно [5].

Тернопільське воєводське управління у звіті від 15 листопада 1921 р. повідомляло, що польські осадники, які прибувають із заходу в Східну Галичину, часто скаржаться на місцеве населення, яке, мовляв, не хоче давати їм можливості тут оселитись і «навіть зумисне шкодить їм на полі» [6]. Орендатор поміщицького маєтку в с. Шепівцях Заліщицького повіту скаржився повітовому старості на місцевих селян, яких він звинуватив у підпалі скирт збіжжя. У цьому ж селі був зафіксований виступ місцевих жителів за розподіл поміщицької землі й недопущення її продажу прибуваючим польським осадникам, які мали намір скупити наділи [6]. В донесенні Золочівського повітового староства Тернопільському воєводському управлінню йшлося про існування озброєної селянської групи, дії якої були спрямовані на знищення польського майна, об’єктів та засобів комунікацій [7].

У Волинському воєводстві восени 1921 р. польська поліція провела масові арешти селян у Кременецькому, Рівненському, Дубнівському та Луцькому повітах, де відбувалися заворушення селян проти осадницького руху. Часто селяни самовільно користувалися сервітутами, не сплачуючи орендної плати. Зокрема, влітку 1921 р., жителі сіл Губин і Городище Луцького повіту самочинно випасали худобу в панському лісі, а коли панські патрулі затримали їх, то селяни в обох селах вступили в сутичку з поліцією [8].

Сільськогосподарська колонізація дедалі більше загострювала ситуацію в українському селі, стосунки між українцями і поляками, які в окремих випадках переростали в збройні сутички з представниками поліції, жандармерії і адміністрації. То в одному, то в іншому повіті Галичини траплялися випадки нападів українських селян на польських переселенців, на уповноважених із збирання податків, на поліцію. У Перемишлянському повіті тільки протягом квітня 1921 р. поліція вилучила у місцевих селян 62 карабіни з набоями, 2 гранати, а 22 квітня був обстріляний постерунок поліції у Перемишлянах. Слідство не дало жодних результатів. У Бережанському повіті Тернопільського воєводства вбили двох осадників. У Бродівському повіті, як повідомив тамтешній староста, місцеве селянство мстить колоністам за парцеляцію тільки серед поляків. У Надвірнянському і Косівському повітах Станіславівського воєводства діяв озброєний загін селян, які чинили опір парцеляції землі, яку розподіляли між польськими осадниками [9].

Селяни вдавалися до засобів нищення осадницьких і поміщицьких садиб. У Західній Україні контрастніше і гостріше, ніж безпосередньо у Польщі, проявлялись аграрне перенаселення і бідування селянства поруч із привілеями поміщиків та осадників, малоземелля й безземелля величезної кількості селянства поруч із великими землеволодіннями. Протягом 1922 р. у Львівському воєводстві були піддані нападу десятки господарств переселенців, постраждало майно на фільварках Любомирського, Чосновського, Крушинського та інших поміщиків. Газета «Slowo Polskie» з тривогою повідомляла, що «останнім часом почастішали випадки підпалів скирт збіжжя у польських власників. Типовим випадком був підпал збіжжя фільварку Салівка Чортківського повіту». І далі часопис констатував, що полякам у цьому повіті, як, зрештою, і в інших повітах Тернопільського воєводства, проживати небезпечно [10].

Вкрай напружена політична ситуація, яку зініціював, зрозуміло, польський режим, викликала стурбованість польських властей, правоохоронних органів. У січні 1922 р. прокурор Апеляційного суду у Львові видав розпорядження про розслідування кримінальних справ, пов’язаних із нищенням майна польських колоністів на території Західної України. В записці прокуратури при Апеляційному судді стверджувалося, що у різних місцевостях «Східної Малопольщі» мають місце спорадичні випадки недопустимих ексцесів між місцевим населенням і польськими колоністами. Надто частими були випадки підпалів, а також іншого нищення власності польських осадників. У зв’язку з цим прокурор звернувся до прокуратур чотирьох східних воєводств з вимогою, щоб усі подібні випадки якомога швидше розслідувати, а їх учасників негайно заарештовувати для подальшого з’ясування вини того чи іншого підозрюваного [10]. Відомий політичний діяч міжвоєнної Польщі В. Грабський із тривогою повідомив у Польському сеймі, що в українських і білоруських землях зафіксовано 873 виступи у різних формах проти польського режиму [11].