Бальзак у повісті – лишегроші. В суспільстві де все продається і все купується, вони - володарі усього сущого. На думку лихваря, сила грошей непорушна й незмірна бо все в світі має свій грошовий еквівалент. Той хто має гроші, - править світом, незалежно від віку, становища, сили та розуму. Чи не так думають про себе і сучасні наші "нові" росіяни та українці? Чи не тому і сьогодні такий близький і цікавий світові Бальзак, що зумів створити ще один вічний образ тип людини, для якої гроші - засіб і спосіб буття?
Та чи знав його герой, що таке любов, дружба; справжнє людське тепло? Ось над чим слід задуматися читаючи безсмертний твір Бальзака.
Поки гроші підвладні йому, Гобсек володар життя, цар і бог, що може вирі-шувати долі інших та обплутавши незримим павутинням душі людей, він мимоволі знекровлює й власну душу, до краплі висушуючи в ній співчуття, милосердя, повагу до інших, довіру і любов. Процеси, що відбуваються з героєм, психологічно доспів точно вмотивовані письменником. Лихвар надто часто зіштовхується з найпідлішими людськими вчинками, виявами найогидніших інстинктів та забаганок. Його клієнти здебільшого марнотратці, що піддалися власним найнижчим потягам і пристрастям (гордощі, ревнощі, прагнення до втіх, до світської марноти) ,як вчинили це Анастазі де Ресто та Максим де Трай (16, с.23) Історія родини де Ресто - ще один доказ слушності тверджень Гобсека і водночас яскрава ілюстрація його '"механізмів" визискування. Кожен з персонажів має свій зиск: пройдисвіт та ловелас де Трай "віддячує" коханням за розкоші й розваги, "визискуючми" Анасгазі, та в свою чергу, "платить" майбутнім дітей за своє почуття,
«визискуючи» родину її чоловік, «викуповуючи» долю синів «продає»
дружину і т.д. Гобсек, врешті. лише мудро забирає у "поганих гравців" фігури - гроші, владу, силу, адже їх "підводять" почуття (жага, любов, ненависть), а лихвар давно вже їх позбувся. Лише його смерть та бездоганна чесність Дервіля повертають нерозважливій удові її спадок.
Образ лихваря у Бальзака неоднозначний (на відміну від його попередників). За словами Дервіля, в ньому співіснують двоє людей: скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне.
Так, лихвар щиро прагне допомогти графові, та. збагнувши, які великі статки самі пливуть до нього, не роздумуючи, вступає у володіння ними.
Характерно, що, крім банальної скнарості, Гобсеком керує й бажання відчути себе вершителем долі графині Анастазі. Така структура мотиваційної сфери вчинків героя коріниться в його минулому, пунктирно відтвореному в розповіді Дервіля (сам герой лише іноді прохоплюється кількома словами про бурхливі події зі свого життя: полювання ні) тигра, абордажні сутички, уміле володіння шпагою і пістолетом
У Гобсека витончений розум, який може бути спрямований як на здійснення складних фінансових махінацій, так і на глибокий аналіз людських
слабкостей, як на розв'язання міжнародних проблем, так і на філософські роздуми про первинні категорії буття. Це виняткова, непересічна особистість.
Зовнішність героя асоціюється в оповідача із зображенням давніх римлян, а з докладного портретного опису на початку твору виразно
акцентується автором символічна риса - колір обличчя, що порівнюється зі сріблом, нагадуючи істинну сутність персонажа - заглибленість у світ грошей. Поєднання, докладних деталей - реалістичних і тих, які несуть багатозначне смислове навантаження, дає змогу уявити портрет Гобсека художньо глибоким і особливо важливим для моделювання образу. (16,с.24)
Слід зауважити, що в архітектоніці твору превалюють компоненти, пов'язані із системою образів. У тканину "Гобсека" щільно вплетені різнопланові образи:
центральний персонаж - Гобсек, оповідач Дервіль, герої першого плану - Максим де Трай і подружжя де Ресто; другорядні персонажі - віконтеса де Гренльє і її дочка Камілла, Ернест де Ресто, швачка Фанні Мально.
Чимало також у "Гобсеку" змальованих кількома штрихами постатей, які, проте, докладніше зображуються в інших творах "Людської комедії":
прекрасна Голландка та її дочка Естер – родички Гобсека, пані де Босеан та багато інших представників і представниць вищого світу. Елементи композиції твору позначені явною доцентровістю, орієнтованою на образ центрального персонажа. Скажімо, прийом обрамлення набуває парадоксального значення. Під формальним приводом - розповісти віконтесі де Гранльє про
перспективи молодого графа де Ресто – Дервіль - подає місткий філософсько-психологічний портрет Гобсека як людини і соціального явища. Водночас він досліджує проблему всемогутності грошей у суспільстві: "Невже усе зводиться до грошей?" - гірко запитує він себе, усвідомлюючи величезну залежність від них: добробут і кар'єра самого Дервіля пов'язана з позичкою, наданою
тим самим Гобсеком, як і втілення мрій Камілли та молодого де Ресто. Сюжет твору, що відтворює тенденцію доцентровості, можна уявити як спіраль з
багатьох химерно спрямованих векторів, що примхливо перетинаються, зорієнтовані на певні групі; персонажів, які, в свою чергу, підпорядковуються розкриттю визначальної проблеми твору. Одні з них за моральними
якостями гідні Гобсека - так само прагнуть грошей і влади, хоча позбавлені його енергійності та розуму (Максим де Трай, графиня Анастазі, пані де Гранльє). Інші - Дервіль із дружиною Фанні - втілюють ідеал письменника, ідеал моральний, який все ж суперечить життєвим реаліям часу Бальзака. Про Дервіля кажуть: "... ніколи він нічого не досягне, зате буде найщасливішим і найпоряднішим із людей".(16, с.24)
Отже щодо центральної проблематики твору (у чому сенс буття, щастя, чи втілюються ці поняття у грошах, багатстві) Дервіль і Гобсек – антагоністи. Лихвар помирає самотнім, збожеволівши серед численних скарбів. Дервіль знаходить гармонію у щасливому шлюбі та можливості заробляти гроші завдяки розумові, знанням, моральним чеснотам, - рисам, які притаманні кращим персонажам Оноре де Бальзака.
«Всевладний» Гобсек гине, набуті ним гроші – мертві. Єдине, що лишається по ньому - пам'ять Дервіля, людини, яка обрала протилежний шлях.
Гроші всевладні лише в матеріальному світі:це еквівалент праці, дії, з реалізованості особистості. Але ні любов, ні благополуччя, ні щастя, ні, врешті, здоров'я та життя не мають грошового еквівалента. Філософія Гобсека виявилася помилковою: володіти можна тим, що має ціну, а безцінне (те, що і є справжньою сутністю людського світу) підвладне лише Любові.
В романі «Батько Горіо» так як і в «Гобсеку» розглядається тема падіння моралі. Це і образ батька Горіо, і моральне падіння Ежена Растіньяка, це і дочки батька Горіо, які ведуть паразитичний образ життя. За гроші все можна купити і все можна прождати.
2.Відображення теми падіння моралі в головних образах романів О.Бальзака «Батько Горіо» та «Гобсек».
2.1. Трагедія батька Горіо.
Батько Горіо – типовий представник епохи реставрації торжества «золотого тельця». Ще в молодості Горіо свято увірував в силу золота: все можна купити і продати. Засвоївши цю банальну історію, він став спритним, бережливим і настільки заповзятим, що в 1789 році купив всю справу свого господаря.(2, с.15) І миттєво перетворився із робітника вермішельника в успішного комерсанта. З цього моменту «всі розумові здібності він присвятив торгівлі хлібом» (2,с.16) і , успішно спекулював мукою, швидко розбагатів. Винахідливість, вміння передбачати і виждати, безжалісність в конкретній боротьбі і фанатична вірність своїй справі – ось ті якості, які допомогли йому досягти успіху.
Однак швидко він овдовів, і назавжди відкинув думку про нову дружину, з великою пристрастю він посвятив себе своїм дочкам. Справи в нього йшли успішно, і обожнювані їм «ангелочки» не мали відмови ні в чому. Отримане виховання і плебейська суть дівиць, помножені на мораль визначили їх подальшу долю. Гроші батька відкрили їм двері салонів. Дочки повиходили заміж і їм потрібні були тільки гроші батька, і зовсім скоро він попадає в пансіон пані Воке. Він порозпродував всі дорогі речі і став жити на самому бідному поверсі пансіону. Очі його «потухли, вицвіли, стали сіро-жовтого відтінку…а червона заокраїна їх повік ніби сучилася кров’ю. Одним він вкушав омерзіння, іншим жалість». (2,с.18)
З тою ж пристрастю, з якою Горіо добував свій мільйон, він продовжує егоїстично любити своїх дочок, які пускають свого батька до себе додому з чорного входу. І для батька Горіо і для його дочок пристрасть – природнє почуття. Вона лиш відрізняється тим у батька Горіо, що в ньому ще живий закон природніх зв’язків – батьківська любов до своїх дітей.
Долі Растіньяка і Горіо співвіднесені між собою в тому плані, що Растіньяк свій життєвий шлях, робить перші самостійні кроки, тоді як Горіо його завершує, потерпівши повну катастрофу,— так виникає в романі контрапунктний рух, який збагачує його зміст своєрідними обертонами. Долі обох головних героїв роману драматичні, але їхній драматизм різний і за своїм змістом, і за колоритом.
Образ Горіо драматизується вже при першому знайомстві з ним, коли він постає в портретній галереї типів, що заселяють пансіон Воке. «Тут, серед вісімнадцяти нахлібників,— пише Бальзак,— теж знайшлося убоге, знедолене створіння, козел відпущення, на якого градом сипалися насмішки... Таким посміховиськом став колишній вермішельник, батенько Горіо... звідки ж взялася ця майже злісна зневага, це презирливе гоніння найстарішого жильця, це нешанобливе ставлення до чужої біди?» (2, с.10)
Далі Бальзак розповідає передісторію Горіо, з якої дізнаємося, що цей старий, наживши велике багатство й вдало видавши заміж дочок відійшов від справ і поселився у пансіоні пані Воке. Тоді ще він мав тисяч десять річного прибутку, багато цінних речей і користувався великою повагою як хазяйки пансіону, так і його пожильців. Але з того часу старий Горіо все більше біднів і відповідно переселявся у все гірші кімнати пансіону, зрештою опинившись в жалюгідній комірці під дахом. Неухильне зубожіння Горіо знаходить своєрідне матеріалізо-ване враження в цьому пересуванні з поверху на поверх, від бельетажа до мансарди. Через чотири роки, коли починається дія роману, «він став сам на себе не схожий», «мав вигляд сімдесятилітнього старика — тупого, тремтячого, блідого», який «у одних викликав огиду, у інших — жалість». (2, с.15)