Що ж сталося зі старим Горіо? Бальзак поступово відкриває завісу над його таємницею в міру того, як проникає в неї допитливий Растіньяк. І ми дізнаємося, що старого безжалісно обирають його дочки Анастазі й Дельфіна, яких він видав заміж: старшу за графа де Ресто, а молодшу-за банкіра Нусінгена. Обидва шлюби виявилися невдалими, у дочок постійно виникає фінансова скрута, головним чином через коханців, і вони за звичкою вимагають від батька грошей, обирають його до нитки, розбивають йому серце і залишають вмирати, покинутого й злиденного, в жалюгідній комірчині пансіону Воке.
Такий в загальних рисах зміст тієї жорстокої сімейної драми, яку переживає нещасний батько Горіо. І хоч ця драма не виходить за рамки сім’ї, вона при всьому тому набуває і досить виразного соціального змісту. Її підґрунтя, її пружина – та ж дія «фінансового начала», сили грошей, яка проявляється в різних формах, зокрема в формі безжального егоїзму. «Фінансовий принцип – це не що інше, як закоренілий, егоїзм», - писав Бальзак, проектуючи цей принцип на соціально-психологічну площину. Вмираючи, старий Горіо протестує не тільки проти черствості дочок, а й проти бездушного егоїзму, який став законом життя. 3 невластивою йому патетикою він вигукує:
«Я протестую! Якщо батьків будуть топтати ногами, батьківщина загине.» (2,с.29) Старому відкривається та гірка істина, що гроші, вигода виступають таємним регулятором їв сфері сімейних відносин. «Якби я був багатий,— скаржиться він Растіньяковї,— якби я не віддав їм багатство, а зберіг у себе, вони були б тут, і мої щоки лисніли б від їхніх поцілунків. Я жив би в особняку... дочки прийшли б в сльозах, з чоловіками й дітьми. Так би воно й було! А тепер нічого. За гроші можна купити все, навіть дочок». (2, с.129)
Сцена смерті старого Горіо, цього «буржуазного короля Ліра», як його небезпідставно називають (типологічна збіжність образів Шекспіра й Бальзака безперечна), написана з великою драматичною силою, що піднімається на трагічну висоту. І все-таки поширене тлумачення образу Горіо лише як жертви безсердечного егоїзму дочок, який межує з аморальністю, є однобічним. Воно не збігається із задумом автора, який відповідальність за те, що дочки виросли саме такими, великою мірою покладав на батька. В цей образ Бальзак вклав сувору моралістичну ідею, що стосується обов'язку батьків і виховання дітей. Згідно з цією ідеєю, Горіо — поганий батько, незважаючи на всю його самовіддану любов до дочок. Весь в полоні безтямного батьківського почуття, основу якого становить біологічний інстинкт, він не вмів тримати їх в руках, задовольняв всі їх бажання і примхи й тим самим розвивав безмежний егоїзм. Дочкам ні в чому не було відмови, в п'ятнадцять років вони вже мали власний екіпаж. Любов до таких безвольних батьків легко переходить у зневагу. Щастя дітей Горіо уявляв за хибним шаблоном, поширеним в малокультурному міщанському середовищі: з дитинстві й юності задоволення всіх бажань, зайва розкіш, яка розбещує, далі — вигідний шлюб. Перед смертю Горіо усвідомлює свою помилку й свою відповідальність за дочок: «Друже мій, вони не винні. Скажіть про це всім, всьому світові, , щоб їх не засуджували через мене. Мій гріх! Я сам привчив їх топтати мене ногами... В мені причина розбещеності дочок, я їх балував. Тепер вони вимагають насолод, як раніше вимагали цукерок... Винний один я, але вся вина в моїй любові». (2, с.128)
Більше того, в задум Бальзака входило сказати читачам, що подібна батьківська любов,' самовіддана й жертовна, є шкідливою в соціальному відношенні, як все, що засновується лише на людській природі, в цьому випадку — на батьківському інстинкті, і діє всупереч суспільним інтересам. У зв'язку з цим ще раз нагадаймо, що соціальна філософія Бальзака ґрунтувалася на протиставленні природного і соціального.
Отже, батько Горіо смішний і жалкий. Він вирішив, що дочок можна заставити любити силою. Він просить привезти дочок силою до нього і говорить, що якщо батьків будуть топтати ногами, то батьківщина загине.
Сумна сліпа віра батька Горіо, сумний і страшний його кінець. Герцогиня де Ланже в присутності Растіньяка розповідаючи історію батька Горіо і його дочок, холодно закінчує її словами: «звичайно, все це здається жахливим, а між тим такі випадки ми спостерігаємо кожен день.» (2, с.120)
Задум Бальзака – і цей задум залишається майже у всіх його творах – заклечається в тому, щоб, ведучи свого героя від поступки до поступки, привести його до повного краху. В романі «Батько Горіо» світ створений Бальзаком, набуває достовірні риси такі, що навіть тяжко відрізнити від світу справжнього.
2.2 Моральне падіння Ежена Растіньяка.
З Растіньяком в роман увійшла тема молодої людини в буржуазному суспільстві, якій судилося стати однією з центральних в «Людській комедії». Основний зміст цієї теми зводиться у Бальзака до показу того ,як буржуазне
суспільство, засноване на «принципі вигоди «,розбещує молоду людину ,як ціною моральної деградації досягає вона життєвого успіху. За Бальзаком ,інакше й бути не могло,оскільки в новому суспільстві безроздільно панує егоїзм ,воно розв’язує гірші нахили й пристрасті людини і дає їм найширший простір. Діє, з точки зору письменника,всупереч сутності суспільства і його основним функціям. Ежен Растіньяк і є одним з тих героїв «Людської комедії», в яких дана тема, весь комплекс проблем і колізій, з нею пов’язаних, знайшла найбільш глибоке й переконливе вираження. Растіньяк - чи не найпопулярніший герой Бальзака, його ім’я стало прозивним для певного типу людини – удачливого кар’єриста , розумного,не дуже розбірливого у способах досягнення своєї мети і не позбавленого навіть деяких симпатичних рис.
Однак слід сказати, що у романі «Батько Горіо» зображене становлення Растіньяка, його прощання з юнацькими ілюзіями, не позбавлене драматизму переродження. Про зрілого Растіньяка, сформованого кар’єриста , цинічного рицаря наживи, дізнаємося із інших творів «Людської Комедії», де він, однак, вже не виступає головним героєм. Тому в пам’яті багатьох поколінь читачів залишається молодий Растіньяк із роману « Батько Горіо» , який переживає драму зіткнення зі світом корисливості та егоїзму, драму морального падіння.
На цій обставині тим важливіше наголосити, що в буржуазному літературознавстві, починаючи чи не з Ф.Брюнетьєра, встановився спрощений підхід до Растіньяка як до безчесного кар’єриста, для якого «саме слово «совість» ніколи не мало великого змісту». ( 12,с.93)
Про того Растіньяка, який діє в межах роману «Батько Горіо» ,ще не можна сказати ,що він сповідує «релігію грошей», що вони для нього становлять заповітну мету всіх бажань і прагнень
Тут вони для нього ще скоріше необхідність ,втілена в життєвих обставинах і потребах, невловима зовнішня сила, той фатум сучасного життя, про який йшлося вище. Виходець із родовитої, але збіднілої дворянської сім»ї з півдня Франції, він отримав зовсім не буржуазне виховання,та й від природи зовсім не злою і не користолюбною. Численній сім»ї доводилося в усьому собі відмовляти, щоб виділити Еженові річних тисячу двісті екю, необхідних для навчання в Парижі ;відповідно для сім»ї він був єдиною надією. Численні обставини, зазначає Бальзак, «збільшували вдесятеро його бажання досягнути успіху в житті й пробуджували жадобу висунутися». Але, «як це властиво великодушним людям ,йому хотілося всього досягти лише завдяки своїм заслугам».(2,с.30)
Отже, спершу Растіньяк хоче завоювати багатство і становище в суспільстві своїм трудом, своєю енергією і талантом. І коли через певний час Вотрен пропонує йому свій «проект» - прямий і швидкий , але злочинний шлях до багатства ,- Растіньяк його відхиляє, хоч і визнає «залізну логіку» свого спокусника. З підвищеною емоційністю він твердить собі: «О ні ! Хочу трудитися благородно , свято, хочу працювати день і ніч, щоб тільки трудом досягнути багатства. Це найдовший шлях до багатства, але зате кожний вечір голова моя буде спокійно опускатися на подушку , не обтяжена жодним ницим задумом.
Що може бути прекрасніше - дивитися на своє життя і бачити його чистим, немов лілея ? Я і моє життя – немов жених і наречена ». ( 2,с.32)
Молодий Растіньяк хотів би піти цим шляхом, але для цього треба мати величезні духовні й моральні сили, притаманні, як згодом покаже Бальзак у « Втрачених ілюзіях « , лише великим митцям , мислителям , громадським діячам, тобто людям , що живуть великою ідеєю . Растіньяк же – звичайна людина, честолюбна і жадібна до життєвих благ. Він соромиться бідності, потертого фрака і стоптаних черевиків, страждає , ловлячи на собі смішкуваті погляди челядників,які бачать , що він двором пройшов пішки , а не приїхав у кареті. Згадуване переродження героя Бальзак розкриває з рідкісною повнотою і вмотивованістю , з багатьма точними ,вихопленими із життя деталями. Столиця повна спокус, перед якими не може встояти Растіньяк ,- і через певний час «демон розкоші вжалив його серце , лихоманка наживи заволоділа ним, він жадоби золота пересохло в горлі». (2 , с.40)
Важливо зазначити , в переродженні героя на перший план Бальзак висуває такий чинник, як пізнання ним сутності суспільства, тих дійсних, а не показних, законів і прагнень , якими воно живе . В цьому йому допомагають персонажі , яких у науково-критичній літературі називають «наставниками Растіньяка»,- великосвітська дама ,віконтеса де Босеан , і біглий каторжник Вотрен , який теж живе в пансіоні Воке .