Роман «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» також є яскравим прикладом пошуків письменника у царині жанрів та стилів. Детальне вивчення цього твору дозволить глибше осягнути особливості творчості Некрасова. Крім того, поєднання різних жанрових та стильових пластів приводить до висновку про неоформленість жанрової ієрархії у російській літературі середини ХІХ століття.
М. О. Некрасов працював не лише над проблемами розвитку так званої високої літератури. Ті твори письменника, що відносять до масової белетристики, звісно, не можна назвати першорядними у його творчому доробку, однак вони є, безперечно, цінними для дослідження літературної спадщини автора взагалі. До того ж вони у популяризованій формі, доступній кожному читачеві, розвивають ідеї, вже здобуті у високій літературі.
РОЗДІЛ 2
НАСКРІЗНІ ТЕМИ, МОТИВИ ТА ОБРАЗИ ПРОЗОВИХ ТВОРІВ М. НЕКРАСОВА
2.1. Культурно-історичні сталі у прозі М. О. Некрасова
До культурно-історичних тем у художній прозі Некрасова належать тема літературно-журнального життя, світська тема та тема народу. Провідне місце у процесі становлення літературної особистості письменника посідала тема літературно-журнального життя. За словами Н. Н. Мостовської, «Некрасов був глибоко літературним митцем», його «“літературність”, явище унікальне, порівнюване хіба що лише з пушкінською <…> “Літературність”, що переважала у творчості письменника у 40 – 50‑і рр. пізніше сильно трансформується і майже зникає у поемі «Кому на Руси жить хорошо», у якій втілилися народно-поетичне мислення та відповідно народно-поетична стилістика» [57, с. 6‑7].
Про тему літературно-журнального життя у поезії Некрасова писали багато [1; 3; 28; 31; 32; 43; 44; 45]. Вона отримала втілення і у його прозі. Від перших прозових творів до роману «Три страны света» тема літературно-журнального життя посідає важливе місце у оповіді. На наш погляд, і вибір героїв (Клим, Тихон), і введення до тексту творів натяків на обставини сучасного йому літературно-журнального життя, і створення персонажів, що нагадують відомих літераторів та критиків, говорить про свідому установку Некрасова саме цією темою поєднати сюжети творів, що нерідко розпадаються на окремі фрагменти («Жизнь и похождения Тихона Тростникова»).
Перша незавершена «Повесть о Берном Климе» з темою літературно-журнального життя пов’язана лише частково. У помітках на рукописі і різних варіантах твору залишилися вказівки на те, що герой задумувався Некрасовим як поет. Текст нереалізованої повісті було пізніше використано для нового твору, присвяченого походенькам Тростнікова, і тут образ літератора-різночинця створювався вже послідовно. Дослідники зазначають, що «Некрасов робить спробу художньо відобразити суспільний тип різночинця, багато у чому протилежного традиційному для прози 1840‑х рр. герою – маленькій людині» [59, т. 8, с. 717].
Головний герой «Повести о бедном Климе» - за первинним задумом поет, а потім – кандидат до чиновників. Тихон Тростніков бачить себе поетом, потім стає літератором. Незважаючи на деяку схожість персонажів, саме зв'язок Тихона з літературою значно розширює у романі коло явищ, що описуються, пов’язаних з літературно-журнальним та театральним середовищем.
«Повесть о бедном Климе» прийнято порівнювати з фізіологічним нарисом. Дослідники звертають увагу на те, що «для Некрасова-побутоописувача характерні тенденції, що передбачали надбання натуральної школи». Його герой «стикається у своїх поневіряннях з побутом високопоставленого чиновництва, міщанським середовищем та життям суспільного дна» [59, т. 8, с. 702]. Її значення полягає також у тому положенні, яке вона посідає у історії літератури. З одного боку, в ній втілились риси літератури романтичної та такої, що описує людську вдачу, а з іншого, - реалістичної, що тільки-но зароджувалася. У змалюванні Тростнікова переважає іронічне ставлення автора до нього та фельєтонна манера, у якій провадиться оповідь. Некрасов «цілковито уникає елементів дидактизму, властивих повісті, що описує людську вдачу» і створює звичайного героя, проводить його «шляхом життєвих та інтелектуальних пошуків (прагнення стати студентом, мрія про літературну славу), виділяючи при цьому його здатність прилаштовуватися до будь-яких життєвих обставин, живучість, на відміну від традиційних мрійників, романтичних героїв, одразу приречених на загибель» [59, т. 8, с. 717].
Дослідники вже відмічали не традиційність героя Некрасова. І проявляється вона, перш за все, у тому, що «автор приводить його до письменництва до літературної кар’єри» [59, т. 8, с. 718] з допомогою мотиву письменництва, що пронизує і поезію, і прозу Некрасова. Як зазначає Л. А. Орєхова, «Тростніков непогано орієнтується у літературі, не без спостережливості і літературного дарування. Його звернення до читача відрізняються літературною традиційністю, але прийоми оповіді знаходяться у відповідності з новою, натуральною формою зображення. Важливо відмітити, що образ головного героя подано в поза-текстовій динаміці: поява умовно-майбутнього сюжетного часу («ви мене поки не знаєте», «може, я і не помилився», «пізніше я зустрівся із ним обличчя до обличчя <…>») створює необхідні передумови для подальших читацьких роздумів про майбутні пригоди у долі Тростнікова. При цьому поза-текстова доля героя-оповідача пов’язана у читацькій свідомості з його літературною роботою» [61, с. 32]. У прозі Некрасова мотив письменництва втілено лише у двох ранніх творах – «Повести о бедном Климе» та романі «Жизнь и похождения Тихона Тростнікова». На нашу думку, змістом цього мотиву є осмислення літературної діяльності як такої, що рівноцінна службі на державному місці, тобто розуміння письменництва як засобу здобуття засобів існування.
Варто звернути увагу на ставлення автора до власного тексту. Переважаючою у ранній прозі Некрасова є іронічна інтонація, причому з іронією він говорить як про самого себе, так і про своїх персонажів. Як відмітила Л. А. Орєхова, «у сприйнятті сучасників письменника образ головного героя мав визначену закінченість та художню завершеність <…> Вочевидь, підкреслена авторська відчуженість входила до художньої задачі Некрасова, оскільки умовний образ видавця, включений до тексту, не несе ніякої інформації про автора, також працюючи на авторську відстороненість» [61, с. 33].
Найбільш яскраво тема літературно-журнального життя представлена у другій частині роману «Жизнь и похождения Тихона Тростникова», яка отримала назву «Похождения русского Жилблаза». Тут варто звернути увагу на наступне висловлювання коментатора: «Саму назву Некрасов використав явно із пародійною метою <…> саме ця частина за своїм змістом полишена якихось жанрових ознак авантюрно-пригодницького роману. У сфері уваги Некрасова протидіючі ідейні табори російської журналістики, у сутності яких автор добре орієнтувався» [56, с. 718]. Роман М. Некрасова «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» безперечно пов'язаний з традицією європейського плутовського роману, на що звертали увагу ще Г. А. Гуковський [26] та Н. І. Вердеревська [12], схильні визначати його жанр як описуючий вдачу жильблазівського типу. Однак Некрасову саме і не вдалася традиційна сюжетно-композиційна схема авантюрно-пригодницького роману: його твір розпадався на окремі, слабко пов’язані між собою епізоди, хоча їх мав поєднувати між собою образ головного персонажа.
Новаторство Некрасова полягає, передусім, у тому, що його герой, так би мовити, пікаро-літератор, який стає шахраєм, переміщуючись не лише у просторі між соціальними прошарками, але і між різними прошарками літературно-журнального життя столиці. Коментатори вказують на численні ремінісценції зі статей Бєлінського, з виступів Плетнєва, Галахова, Нікітенко, на полеміку демократичної журналістики з журналами «Бібліотека для читання» О. І. Сенковського, «Син вітчизни» Н. А. Польового, «Москвітянин» М. П. Погодіна і С. П. Шевирьова, «Північна бджола» Ф. В. Булгаріна і М. І. Греча. Дослідники вказують також на прототипи письменників, редакторів, видавців, журналістів, театральних діячів.
«У «почтеннейшем» легко вгадується Ф. В. Булгарін, котрому присвячено одну із сатиричних глав; в «журналисте, человеке среднего роста, в зеленом халате, зелено-серых чулках и старых калошах» - Н. А. Полевой; у образі видавця-гостиннодворця можна знайти деякі ознаки В. П. Полякова; образ «сотрудника почтеннейшего, беспрестанно перебегавшего из журнала в журнал» змушує згадати про характерні особливості біографії В. С. Межевича; прототипом «веселого, беспечного и откровенного до дерзости» режисера послужив Н. І. Куликов, що ставив ранні водевілі Некрасова» [59, т. 8, с. 719‑720].
Втілюючи тему літературно-журнального життя, Некрасов створює цілий ряд яскравих образів. Деякі з них виявилися наскрізними у його спадщині. Найяскравіший з них це образ художника. В романі «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» художник, а точніше художниця, є представницею міської бідноти. Розповідаючи про Парашу, оповідач характеризує у першу чергу її душевні якості, які він вважає прекрасними: «Это было милое, добродушное, в высшей степени наивное существо, какие довольно редки» [59, т. 8, с. 221]. Звертає на себе увагу і те, як Некрасов передає особливості внутрішнього світу художника через опис його зовнішності. Параша, малюючи, надзвичайно змінилася: «Глаза её светились ярким блеском; на устах порхала ангельская улыбка» [59, т. 8, с. 223]. Некрасов розширює значення образу митця не лише у порівнянні із попередніми образами російської літератури, але і у порівнянні з образами, вже втіленими у його творчості. У порівнянні з образами ділків від літератури та мистецтва, які перетворили процес творчості на засіб збагачення, його художники – це, перш за все, тяжко працюючі, знедолені люди мистецтва.
Вивчення літературно-журнальної образно-тематичної єдності у прозі письменника дає основу для визначення позиції Некрасова у сучасній йому літературно-журнальній боротьбі як неоднозначної. Він був не лише письменником та борцем за демократичні ідеали, але і тверезим практичним видавцем та журналістом, котрому доводилося відстоювати власні позиції між кількома протидіючими таборами. Тому його іронію спрямовано не лише на бездарних літераторів та журнали, у яких вони співпрацювали, але і на табір демократичний, у якому він спочатку був чужим і до якого входив як видавець.