– під час розбудови в Україні незалежної держави у першій чверті XX ст. інститут суду присяжних посів провідне місце у національній системі судоустрою, незважаючи на несприятливі для його діяльності фактори економічного та політичного характеру, та отримав свій подальший розвиток у законодавстві, положення якого були спрямовані на вдосконалення діяльності даного інституту. Однак втіленню в життя ряду прогресивних концепцій щодо удосконалення суду присяжних завадив брак часу та нова інкорпорація України до складу радянської Росії.
У 1917-1920 рр., під час побудови в Україні незалежної держави, інститут суду присяжних отримав свій подальший розвиток в українському законодавстві, незважаючи на політичну нестабільність й економічну кризу. Було прийнято ряд нормативних актів, спрямованих на удосконалення умов діяльності суду присяжних шляхом демократизації складу присяжних за допомогою відміни старих і введення нових цензів, зміни правил комплектування колегії присяжних з метою запобігання відміни судових сесій внаслідок нестачі присяжного контингенту, упорядкування діяльності комісії по складанню списків присяжних. Пропонувалося введення жінок до складу суду присяжних.
Призупинення здійснення судочинства за участю суду присяжних відбувалося також внаслідок неправомірного втручання окупаційних сил у процес діяльності українських судових установ: 1) влада німецького військового командування забороняла розгляд кримінальних справ в українських судах за участю суду присяжних, вимагаючи натомість провадження у німецьких військово-польових судах; 2) радянська влада скасувала (на час своєї дії) інститут суду присяжних разом з іншими судовими установами й інститутами рядом нормативних актів як ворожих владі робітничо-селянського уряду, незважаючи на демократичний характер даного судового інституту. Однак завдяки наполегливим зусиллям українського уряду відновити процес судочинства відповідно до положень національного законодавства, дію інституту суду присяжних було відновлено.
Дослідження історії розвитку суду присяжних допомогло розкрити соціально-правову природу даного інституту та його функціональне призначення: окрім судових функцій (встановлення істини по справі і винесення справедливого рішення), суд присяжних є також й ефективним механізмом інституту захисту прав людини, за допомогою якого долаються різні прояви дискримінації людини за ознаками кольору шкіри, соціального статусу, віросповідання тощо.
Порівняльний аналіз допоміг встановити позитивні і негативні сторони діяльності як класичної англо-американської моделі суду присяжних, так і континентальної (французької). На сучасному етапі розвитку суду присяжних його ефективному функціонуванню заважають аналогічні проблеми, що виникали при здійсненні правосуддя у XIX ст.: а) присяжні засідателі виносять неправильні вердикти у більшості випадків через низький професійний рівень прокурорсько-слідчих органів, адвокатів, суддів; б) низький рівень матеріально-технічного забезпечення породжує громадську індиферентність, наслідком чого є представлення у складі суду присяжних громадян мало здатних до здійснення правосуддя, що, в свою чергу, спричиняє значний відсоток помилкових вердиктів. Однак замість вжиття заходів для покращення умов діяльності суду присяжних законодавчі органи Англії, США і Франції вдаються до різних заходів, що носять обмежувальний по відношенню до юрисдикції суду присяжних характер з тим, щоб покращити процес здійснення правосуддя:
– на сьогодні з двох форм суду присяжних велике журі функціонує лише у США;
– у цивільному судочинстві суд присяжних продовжує функціонувати повноцінно лише у США, в Англії дозволяється залучати суд присяжних лише при розгляді незначної кількості цивільних позовів, чітко визначених у законі;
– у кримінальному судочинстві Англії та США протягом XX ст. відбулося значне зменшення обсягу компетенції суду присяжних: лише найбільш небезпечні злочини розглядаються за участю присяжних засідателів, в той час як у Франції законодавець вжив ще більш радикальні заходи – об’єднав колегію присяжних засідателів з колегією професійних суддів.
Виходячи з аналізу української політико-правової думки, слід зазначити, що незважаючи на законодавче передбачення запровадження даного інституту у національну судову систему, українські юристи не прийшли до одностайного рішення – чи бути в Україні суду присяжних. Представники обох станів вважають за доцільне залишити норму про участь народу у здійсненні судочинства. На нашу думку, слід анулювати положення про народних засідателів як пасивних та індиферентних учасників процесу, натомість залишити суд присяжних. Твердження про чужість природи даного інституту помилкове, оскільки, як показало дослідження, українському судочинству з давніх часів притаманні риси демократичності. Наявність історичного досвіду дає можливість говорити не про запровадження нового інституту, а про реінституцію суду, діяльність якого була припинена в Україні на довгий час.
Ураховуючи погляди науковців, практиків можна дійти висновку, що інститут суду присяжних є ще недопрацьованим інститутом кримінального законодавства. Так, для належного запровадження в Україні суду присяжних відсутня достатня законодавча база, яка б детально врегульовувала питання діяльності даного судового інституту, щоб суд присяжних належним чином виконував покладені на нього завдання. Відсутність єдиного підходу серед українських юристів до принципу участі народу у здійсненні правосуддя, де найбільш авторитетні фахівці ставляться негативно до суду присяжних, ще більше уповільнює втілення в життя конституційно-правових приписів, як і невизначеність законодавця щодо вибору моделі даного інституту – класичної англо-американської чи континентальної.
Некоректним є однобічний підхід до соціально-правової природи суду присяжних: в діяльності даного інституту слід визнати наявність як позитивних, так і негативних чинників, чітке визначення яких має допомогти створити інститут, що буде сприяти процесу здійснення правосуддя відповідно до вимог норм права та моралі, запобігаючи впливу професійної упередженості, необ’єктивності та корупції.
Неоднозначне ставлення пересічних громадян – майбутніх присяжних засідателів до суду присяжних пояснюється у більшості випадків не поширенням серед населення інформації, яка дозволила б створити належне поняття про правову природу даного інституту. Проведення відповідних заходів з підвищення рівня правової культури, а також, як підтверджує досвід інших держав, створення достатньої матеріально-технічної бази у своїй сукупності дозволять подолати громадську індиферентність та ухилення від виконання громадянського обов’язку і тим самим забезпечить ефективне функціонування інституту суду присяжних.
Однак, необхідно зауважити важливість цього інституту та зазначити, що суд присяжних у рамках проведеної в Україні судової реформи сприятиме вирішенню таких завдань:
а) формуванню в Україні самостійної судової влади, незалежної від законодавчої та виконавчої влади;
б) гуманізації діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в дусі дотримання і поважного ставлення до прав і свобод людини;
в) використанню правоохоронними органами тільки законних методів боротьби зі злочинністю, викорінюванню в них корупції;
г) підвищенню професійної культури слідчих, прокурорів, адвокатів та суддів і підтримці їх професійних навичок на рівні, що забезпечує якісну діяльність у змагальному кримінальному процесі за участю присяжних.
Для сучасного українського суду присяжних повинні бути характерні: 1) розмежування компетенції між суддями і присяжними (присяжні визначають доведеність діяння, винність підсудного і можливість засудження його з полегкістю, а судді ведуть засідання, вирішують юридичні питання, включаючи призначення покарання); 2) організаційне відокремлення колегії присяжних від професійного судді; 3) невмотивованість вердиктів присяжних та їх юридична (але не моральна) безвідповідальність за зміст рішення; 4) непохитність вердикту присяжних, який може бути скасовано у касаційному порядку лише з мотивів порушення процедури його постановлення.
У судоустрійному законодавстві України слід передбачити: а) інститут вимог, що ставляться до присяжних; б) інститут виключення зі списків осіб, що за законом можуть бути присяжними, але в силу певних обставин не допускаються до здійснення правосуддя; в) інститут відсторонення цих осіб від здійснення правосуддя у конкретній справі. Тому у Законі «Про судоустрій» України доцільно виділити самостійну главу «Участь присяжних у здійсненні правосуддя», в якій поряд з іншими питаннями необхідно передбачити умови, що є підставами виключення особи зі списків присяжних або підставами звільнення її від обов’язків присяжного.
З метою реального забезпечення в Україні конституційного права особи, обвинувачуваної в учиненні злочину, на розгляд її справи судом присяжних у новому кримінально-процесуальному законодавстві необхідно: по-перше, визначити предметну підсудність справ суду присяжних, надавши йому право розглядати тільки ті злочини, за які за законом передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі; по-друге, передбачити процедуру повідомлення потерпілого про обраний обвинуваченим порядок провадження у справі.
1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Аспект– Пресс, 1996. – 520 с.
2. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. Англия, Уэльс, Шотландия. – М.: Триада, 2008. – 157 с.
3. Арчер П. Английская судебная система. – М.: Издательство иностранной литературы, 1959. – 268 с.