36. Право громадян на соціальний захист. Стаття 46 Конституцiї України проголошує право на соцiальний захист, тобто систему державних гарантiй для реалiзацiї прав громадян на працю i допомогу на час безробiття, пiдтримання життєвого рiвня населення через перегляд мiнiмальних розмiрiв основних соцiальних гарантiй за умов зростання цiн, надання державної допомоги, пiльг та iнших видiв соцiальної пiдтримки малозабезпечених громадян, маnерiальне забезпечення при досягненнi пенсiйного вiку, тимчасової або постiйної втрати працездатностi, втрати годувальника. Стаття 47 передбачає для громадян, якi потребують соцiального захисту, пiльгове (безоплатне або за доступну для них плату) надання житла. Стаття 48 закрiплює право на достатнiй життевий рiвень, який включає достатнє харчування, оляг i житло. Мiжнароднi документи вiдносять до цього права i свободу вiд голоду. В Українi для здiйснення адресної допомоги малозабезпеченим був прийнятий Закон України "Про межу малозабезпеченностi" вiд 4 жовтня 1994 р., за яким право на одержання грошової допомоги мають непрацездатнi громадяни, якi отримують пенсiю i середньодушовий сукупний дохiд яких не перевищує величини вартостi межi малозабезпеченностi. Призначення допомоги здiйснюють органи, що призначають пенсiю за мiсцем проживання особи за її особистою заявою.
37. Види пенсій за законодавством України. За законом України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року призначаються 1трудові пенсії: а)за віком; б)по інвалідності; в)у разі втрати годувальника; г)за вислугу років. 2)соціальні пенсії. Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію: 1)інвалідам І і ІІ груп, у тому числі з дитинства, а також інвалідам ІІІ групи; 2)особам, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років; 3)дітям у разі втрати годувальника; 4)дітям-інвалідам віком до 16 років.
38. Кодекс про шлюб і сім'ю України. Від успішного функціонування сім'ї багато в чому залежить добробут суспільства. Шлюбно-сімейні відносини Україн регулюються законодавством про шлюб і родину, основним джерелом якої є “Кодекс про шлюб і сім'ю”. КПШС був прийнятий 20 червня 1969 року, набув чинності 1 січня 1970 року з доповненнями та змінами 14 листопада 1991 року та 23 липня 1992 року. Він складається з 6 розділів (201 стаття).
39. Поняття шлюбу, умови та підстави його укладання. Шлюб - це добровільний союз чоловіка і жінки з метою створення родини. Закон розглядає цей союз як довічний, не припускаючи шлюбу на певний строк. Сім'я - об'єктивно необхідний, невід'ємний елемент структури суспільства. Сім(я - комірка суспільства, яка справляє вплив на розвиток суспільства, його моральне здоров'я. Вона впливає на формування характеру особистості, її ставлення до праці, моралі, культурні цінності. для неповнолітніх”, в який 8 липня 1999 року внесені зміни. В січні 2000 року був виданий Указ Президанта “Про додаткові заходи по запобіганню дитячої безпритульності”, згідно якому необхідно розширити мережу служб у справах неповнолітніх, створювати дитячі будинки сімейного типу, розробляти нові програми для боротьби з безпритульністю та сиротством. Шлюбно-сімейне законодавство передбачає порядок укладення шлюбу. Основною умовою є взаємна згода тих, хто бере шлюб. Шлюб завідомо без наміру створити сім'ю законодавство вважає фіктивним (ст 45 КПШС). Другою умовою вступом до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку: чоловіки - 18, жінки - 17 років (ст 16). В окремих випадках, коли фактично вже склалися шлюбні відносини (вагітність, дитина) місцеві органи влади за проханням неповнолітніх та їхніх батьків або опікунів можуть знижувати шлюбний вік. З реєстрацією шлюбу неповнолітній набуває повної громадянської дієздатності. Шлюб не дозволяється: між особами, з яких хоча б одна знаходиться в іншому зареєстрованому шлюбі, між родичами по прямій східній та спадній лінії, між повнорідними та неповнорідними братами та сестрами, між всиновлювачами та всиновленими, між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби. Особи, що беруть шлюб, мають взаємно здавати собі справу щодо стану здоров'я одне одного.
40. Майнові права подружжя. Шлюбний контракт. До особистих прав подружжя належить: - право обрати прізвище одного з них; - зберегти дошлюбне прізвище; - приєднати до свого прізвища прізвище іншого дружини. Якщо ви маєте подвійне прізвище, то потрійним його робити не можна. Кожен з подружжя вільний у виборі професії, занять та місця мешкання. Законодавство регламентує рівні права подружжя у вирішенні будь-яких питань особистого життя родини, найважливішим з яких є виховання дітей. Окрім особистих прав та обов'язків подружжя має право на майно. Майнові відносини подружжя регламентуються нормами, що відносяться не тільки до сімейного, а й до цивільного права. Відповідно до цих норм, майно, що належить подружжю до їхнього вступу у шлюб - то особиста власність кожного з них, а нажите під час шлюбу - спільна. Відповідно до статті 27 КПШС особи, що вступають до шлюбу, мають право на укладення шлюбного контракту. Постанова Кабміну України від 16 червня 1993 року “Про порядок укладення шлюбного контракту”. Шлюбний контракт укладається тільки за згоди пари, що одружується, і в ньому передбачені майнові права та обов'язки подружжя. Стаття 32: якщо дружина непрацездатний, він має право отримувати аліменти.
41. Підстави і порядок розривання шлюбу. Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку одного з подружжя померлим, а також за життя подружжя внаслідок розлучення. Після смерті одного з подружжя інший має право отримати ту власність, яку набув у шлюбі. Він стає одноосібним власником своєї частини майна і може бути спадкоємцем за законом або заповітом тієї частки майна, що належала дружині. Розривання шлюбів здійснюється в судовому порядку відповідно до 39 статті КПШС, а за певних обставин - органами ЗАГС. Наприклад, за обапільної згоди на розривання шлюбу обох дружин, що не мають неповнолітніх дітей та за відсутності майнових проблем. Відповідно до статті 42 КПШС в ЗАГСі за односторонньої заяви шлюб розривається з особами:1)Визнаними у встановленому порядку безвісти зниклими. 2)Визнаними у встановленому порядку недієздатними внаслідок душевної хвороби. 3)Засудженими за скоєння злочину на позбавлення волі на термін понад 3 роки. В статті 40 КПШС вказано, що за розгляду справи про розривання шлюбу суд повинен встановити справжні причини розлучення, з'ясувати фактичні взаємнини подружжя і вжити заходи для їхнього замирення.
42. Особисті і майнові права та обов'язки батьків і дітей. Права та обов'язки батьків та дітей засновуються на походженні дітей, встановленому в законному порядку (51). Походження дитини від батьків, що є подружжям, встановлюється записом про їхній шлюб та шляхом подання спільної заяви в ЗАГС. При народженні дитини в матері, що не знаходиться у шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків або ж рішення суду про встановлення батьківства, в графі відомостей про батька прізвище батька замінюється прізвищем матері, а ім'я та по-батькові записується за її словами. При цьому діти, походження яких встановлене за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки відносно батьків, як і діти, що народилися від подружжя. Відносини між батьками та дітьми визнаються дійсними довічно. Поки батьки і діти живі, вони вважаються такими, що мають відповідні відносини. До особистих прав батьків стосовно дітей відносяться:1)Право та обов'язок привласнити дитині ПІП. 2)Право та обов'язок утримувати, виховувати на навчати дітей. 3)Право та обов'язок представляти та захищати їхні інтереси. При досягненні дитиною 18 років ці обов'язки припиняються.
43. Позбавлення батьківських прав. Батьки або один з них на вимогу іншого, органів опіки або прокурора можуть бути в судовому порядку позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від своїх обов'язків або зловживають батьківськими правами. При ухиленні батьків від обов'язків по утриманню своїх дітей з них можуть стягуватися в судовому порядку аліменти. На одну дитину стягується ј частина заробітку. На двох дітей - 1/3 частина, на трьох або більше - Ѕ заробітку (прибутку) когось із батьків. Діти також повинні піклуватися про своїх батьків і надавати їм допомогу. Згідно зі статтею 81 КПШС утримання непрацездатних батьків, що потребують допомоги, є обов'язком їхніх повнолітніх дітей.
44. Опіка та піклування. Опіку встановлюють для виховання, захисту особистих та майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав або з інших причин залишилися без батьківського догляду. Опіка встановлюється також для захисту особистих та майнових прав та інтересів повнолітніх людей, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Опіка встановлюється відносно осіб:1)Що не досягли 18 років і залишилися без батьківської опіки. 2)Визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби. 3)Визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотиками. 4)В відношенні дієздатних осіб, що потребують опіки через стан здоров'я. Для безпосереднього здійснення опіки призначається опікун, переважно з осіб, що є близькими до підопічного, або з числа осіб, виділених громадською організацією, тощо. Опікуна призначають тільки з його згоди. Для повнолітніх дієздатних осіб, котрі за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права та виконувати обов'язки, опікуни призначаються тільки за їхнім власним проханням. Яещо для дітей, що виховуються в дитячих державних закладах, та для осіб, котрі потебують опіку та знаходяться у лікувальних закладах органів соціальноо забезпечення опікуни не призначені, виконання їхніх обов'язків покладається на заклади. Хто не може бути опікуном:1)особа, що не досягла 18 років;2)особа, визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;3)особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких знаходяться у протиріччі з інтересами підопічних. Опікуни зобов'язані піклуватися про осіб, що знаходяться під опікою. Створювати для цього необхідні побутові умови, забезпечувати догляд та лікування.