Проте ще в давні часи — у країнах Древнього Сходу, Греції та Римі — дослідники державно-правових явиш, відчували потребу у визначенні поняття, яке було б достатньо містким і давало б загальне уявлення про основні характеристики тієї або іншої держави, про шляхи і особливості здійснення у ній державної влади.
Таким широким поняттям стала категорія «форма держави». Який же зміст відображає поняття «форма держави»? Будь-яка форма — це організація предмету або явища. Причому слід розрізняти внутрішню і зовнішню форми. Гегельтак пояснює цю різницю:
«Візьмемо, наприклад, книгу: для її змісту, напевно, байдуже написана вона чи надрукована, переплетена вона в картон чи в шкіру. Проте це не означає, що (якщо відмежуватись від такої зовнішньої і байдужої форми) саме зміст книги не мас форми». І далі, торкаючись внутрішньої форми, Гегель посилається на «Іліаду» Гомера і зазначає, що робить «Іліаду» «Іліадою», — це та поетична форма, яка відображає зміст»1.
Таким чином, на відміну від зовнішньої, внутрішня форма органічно пов'язана зі своїм змістом. У силу цього вона безпосередньо виражає і втілює у собі суть явищ.
Внутрішня форма визначається, як побудова або спосіб взаємозв'язку елементів явища.
Після цих попередніх пояснень поняття форми як такої, звернемося до аналізу форми держави, в різні часи різні дослідники якої вкладали у неї неоднаковий зміст.
Арістотель поділяв форми держави в залежності від двох ознак:
І) кількість тих, хто править (один, декілька, багато);
2) в інтересах кого (скількох) здійснюється правління.
За останньою ознакою він розділяв держави на правильні (правління здійснюється в інтересах усіх) і неправильні (правління здійснюється в інтересах тільки тих, хто править). Правильними формами Арістотель вважав: монархію, аристократію і політію; неправильними: тиранію, олігархію, демократію.
Французький просвітитель і правознавець XVIII ст. Шарль Монтеск 'є під формою держави розумів лише те, що сучасна наука визначає як державний (політичний) режим, а саме — методи здійснення державної влади. Він визначав такі конкретні форми держави: 1) республіка, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність; 2) монархія (основа влади — честь); ^деспотія (основа влади — страх).
Ж.-Ж. Руссо під формою держави розумів структурну організацію вищих державних органів і на цій підставі виділяв: І) монархію— влада в одних руках; 2) аристократію — влада знаходиться у невеликої групи осіб; 3) демократію — владу здійснюють усі.
Як бачимо, Руссо формою держави вважав ту категорію, яка в сучасному правознавстві називається формою правління. Категорія «форма держави» є одним із найважливіших і найбільш містких понять державознавства. Вона покликана констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен. Ознаки, які у своїй сукупності розкривають сутність форм держави, об'єднані в групи, які характеризують її складові частини:
1. Ознаки, що характеризують способи організації державної влади, включаючи порядок її утворення.
Сукупність цих ознак дає нам підставу говорити про форму державного правління.
2. Ознаки, що характеризують сукупність способів організації державної влади з урахуванням внутрішнього поділу держави на частини (в межах її території), взаємодію державних органів і її частин між собою.
Ця сукупність ознак розкриває форму державного устрою.
3. Ознаки, які розкривають сукупність засобів і методів здійснення державної влади, характеризують державно-правовий режим.
Всі ці структурні частини форми держави складають органічну єдність. Це не три форми, а три аспекти єдиної форми держави, які в кожному конкретному випадку мають свої властивості. І все ж таки домінуюча роль належить державно-політичному режиму, оскільки він має вплив на дві інші сторони форми держави. Будь-які зміни в методах здійснення державної влади — чи в бік демократії, чи навпаки, автократії — неминуче відображаються на формі правління (хоч і в меншій мірі), а також на формі державного устрою.
Таким чином, форма держави — порядок організації і функціонування державної влади відносно форми правління, форми територіального устрою та форми державно-правового режиму.
Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її складові елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру існуючих відносин. Як уже було сказано, в юридичній літературі існують різні думки щодо змісту категорії «форма держави». Одні зводять зміст форми держави лише до характеристики форм правління, інші розглядають сукупність форми правління та територіальної організації держави без врахування державного режиму тощо. Проте ці позиції не знайшли широкої підтримки у більшості дослідників.
Завершуючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що під час розгляду форм держави необхідно враховувати їх динамічну мінливість, чутливу реакцію на зміни в соціально-економічній структурі суспільства. Форма держави відображає єдність, взаємозумовленість об'єднаних в ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодній із цих окремо взятих складових частин.
Розглянемо більш детально основні особливості форми держави.
§ 2. ФОРМА ПРАВЛІННЯ: ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ
Форма правління — організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення і діяльності, компетенцію і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.
Серед основних форм правління кожен із нас, безумовно, може назвати монархію та республіку. Але, мабуть, не всі чітко розуміють відмінність між цими поняттями.
Сьогодні все ще існують монархії з високим соціальним та життєвим рівнем і демократичними урядами (наприклад, Швеція, Нідерланди) і, з іншого боку — республіки, де слабо розвинута демократія (наприклад, Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія, Північна Корея).
Монархія — це форма правління, за якої верховна влада в державі повністю або частково здійснюється однією особою, що належить до правлячої царської династії (фараон, король, шах, цар, імператор та ін.).
Вона характеризується:
1. Безстроковістю влади монарха.
2. Спадковим трононаступництвом.
3. Представництвом монарха від імені держави не за дорученням, а за власним правом.
4. Непідпорядкованістю влади монарха будь-яким іншим суб'єктам. Монархами у різних народів були королі, царі, імператори, султани, шахи, правителі тощо. Відомі такі її форми: необмежена (абсолютна) та обмежена.
Необмежені монархії — це монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежені. У такій країні відсутні будь-які державні органи, які б могли обмежити повноваження монарха.
Серед інших ознак цієї форми правління можна назвати такі:
1) єдиним законотворчим центром є глава держави — монарх. Парламенту європейському розумінні як представницький орган, що вільно обирається і акти якого мають вищу юридичну силу, відсутній;
2)відсутня конституція як основний закон, котрий би визначав (і обмежував) повноваження вищих органів державної влади, поділяв функціонально їх юрисдикцію та закріплював недоторканість прав людини;
3)монарх є також главою виконавчої і судової влади, має установчу владу, тобто право зміни державного ладу;
4)органи державної влади складають централізовану ієрархічну систему;
5) абсолютна монархія опирається на недемократичний політичний режим (у Саудівській Аравії, наприклад, спроба створення політичної партії передбачає кримінальне покарання у вигляді смертної кари).
Практично всі європейські монархії пройшли період абсолютизму. Абсолютна монархія характерна загалом для останнього етапу розвитку феодалізму, коли завершується процес формування сучасних централізованих держав (наприклад Франція з 1614 до 1789 року). Російська монархія може вважатися абсолютною до початку XX століття (1905 p.), коли вперше в її історії були юридично сформульовані права людини і вперше був обраний і став функціонувати законодавчий орган — Державна дума.
Зараз до абсолютних належать в першу чергу монархії Близького Сходу, наприклад Бруней, Катар, Оман, Ватикан.
Обмежені монархії — різновид монархічної форми правління, за якої влада монарха обмежується компетенцією інших державних органів.
Різновиди обмежених монархій:
а) дуалістична монархія являє собою форму правління, яка виникає в перехідні періоди розвитку суспільства, а саме: коли клас феодалів уже не в змозі одноособово панувати, а буржуазія ще заслабка і їй не під силу взяти всю повноту влади в свої руки. Результатом цього буває політичний компроміс між феодалами і буржуазією. В дуалістичній монархії, як правило, діє двопалатний парламент. Нижня палата формується виборним шляхом і представляє інтереси буржуазії. Верхня палата складається з феодалів, які призначаються монархом. Уряд підпорядковується монарху. Він на свій розсуд призначає, переміщує і звільняє від посад членів уряду. Уряд не обов'язково виражає інтереси парламентської більшості. Він політично відповідальний перед монархом, який очолює систему органів виконавчої влади. Монарх бере активну участь у законодавчому процесі, що проявляється перш за все у праві абсолютного вето.