Забезпечення злагоди і солідарності у суспільстві.
Завершуючи висвітлення цього питання, слід зазначити, що в Конституції України (ст. 1) підкреслено: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Наведена інтерпретація держави дає можливість внести цілий ряд доповнень до поняття правової держави, врегулювати межі не тільки політичного, але й безпосередньо економічного, соціального і духовного впливу держави на громадянське суспільство.
Виходячи саме з такого поняття державного механізму, який виконує завдання і функції держави суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової, доцільно окреслити напрями його реформування і перебудови відповідно до положень адміністративної реформи, що відбувається у країні. Це насамперед:
- взаємодія усіх гілок влади в інтересах всебічного розвитку і зміцнення України;
- реформування судово-правової системи, адже власне суд має стати тією силою, що захищатиме право, забезпечуватиме його верховенство у державному та суспільному житті;
- відповідальність, синтез енергії, дисципліни і згуртованості в діяльності державного апарату, його ефективна і цілісна кадрова політика, компетентність, професіоналізм в роботі;
- здійснення збалансованої регіональної політики, а також налагодження системи місцевого самоврядування;
- скорочення державного апарату, його реорганізація, поглиблення принципу розмежування функцій між гілками влади;
- запровадження незалежної правової експертизи, спрямованої на прийняття законопроектів і рішень;
- необхідність нової системи ціннісних орієнтацій, основу якої складатимуть свобода, демократія, незалежність засобів масової інформації, соціальна справедливість, духовний розвиток на основі національних і загальнолюдських базових цінностей;
- необхідність запровадження демократичних процедур вирішення конфліктів між організаціями державного механізму.
§ 2. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ: ЇХ ОЗНАКИ, ХАРАКТЕРИСТИКА І ВИДИ
Механізм держави складається з різних частин, що мають специфічний устрій і виконують властиві їм функції. Основним елементом його механізму є орган держави.
Кожен державний орган — це структурна уособлена ланка, відносно самостійна частина державного апарату, яка виконує певні завдання, функції держави і володіє такими основними ознаками:
/. Здійснює від імені держави передбачені законом функції у відповідній сфері діяльності.
2. Володіє владними повноваженнями, чим і відрізняється від державних підприємств та установ.
3. Має відповідну компетенцію, тобто закріплення сукупності завдань, функцій, прав і обов'язків (повноважень). Компетенція передбачає свій предмет відання, тобто свою сферу діяльності, для кожного державного органу.
4. Характеризується відповідною структурою, тобто будовою, згідно з видами окремих служб і чисельністю складу (штату).
5. Має територіальний масштаб дій.
6. Формується в порядку, який встановлюється законом.
7. Встановлює правові зв'язки міждержавними службовцями.
8. Володіє, державним майном, яке знаходиться в його оперативному управлінні. Основна властивість державного органу полягає в тому, що він може видавати
юридичні акти, обов'язкові для виконання тим, кому вони адресовані, застосовувати заходи примусу, переконання, виховання, заохочення для забезпечення вимог цих актів; здійснювати нагляд за їх реалізацією. Державні органи можна поділити на такі види:
1) За місцем у системі державного апарату:
а) первинні — створюються шляхом прямого волевиявлення народу;
б) вторинні — всі інші органи, які створюються первинними органами і підзвітні їм.
2) За способом утворення:
а) виборні (Верховна Рада, Президент України);
б) такі, що призначаються (Кабінет Міністрів, Генеральна прокуратура України та ін.);
в) успадковані.
3) За часом функціонування:
а) постійно діючі (загальнодержавні) (Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Верховний Суд України та ін.);
б) тимчасові (спеціальні комісії Верховної Ради України тощо).
4) За територією, на яку поширюється їх юрисдикція:
а) загальнодержавні (Верховна Рада, Президент, Верховний Суд України та ін.);
б) місцеві (локальні — органи Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, місцеві суди та ін.).
5) За складом:
а) колегіальні (Верховна Рада, Конституційний Суд України тощо);
6) одноособові (Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини тощо).
б) За поділом на гілки влади:
а) законодавчі (Верховна Рада України тощо);
б) виконавчі (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації);
в) судові (Верховний Суд України тощо).
7) За характером повноважень:
а) загальної компетенції (Кабінет Міністрів України тощо);
б) спеціальної компетенції (Міністерство юстиції України тощо).
8) За функціями і правовими формами діяльності:
а) правотворчі (Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України тощо);
б) правозастосовні (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації тощо);
в) правоохоронні (Міністерство внутрішніх справ України, СБУ тощо);
г) контрольно-наглядові (Генеральна прокуратура України тощо).
Державний орган складається з державних службовців, тобто осіб, які на професійній основі виконують завдання і функції держави.
Статус, права і обов'язки, засади діяльності державних службовців визначаються Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.
Таким чином, доречно буде дати ще одне визначення органу держави, як структурно-організованого колективу державних службовців (або одного державного службовця), які наділені владними повноваженнями та необхідними засобами для виконання певних завдань і функцій держави.
Розділ IX Політична система суспільства
Призначення політичної системи — це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства.
Т. Пирсоне
§ І. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Політична влада являє собою сукупність механізмів та засобів визначального впливу політичних суб’єктів, насамперед держави, на поведінку соціальних спільнот, організацій з метою управління, координації, узгодження, підпорядкування інтересів усіх членів суспільства (чи їх більшості) єдиній політичній волі шляхом переконаннями примусу. Вона є ядром політичної системи суспільства, її організаційним та регулятивно-контрольним началом. Вона визначає решту інститутів та відносин у самій політичній системі.
Політична влада має свої характерні ознаки:
• верховенство, тобто обов'язковість її рішень для всього суспільства, інших видів влади;
• загальність, тобто публічність, що означає її дію на основі права від імені всього суспільства;
• легальність у використанні сили та інших засобів владарювання у межах країни;
• моноцентричність — існування загальнодержавного центру (чи системи владних органів) прийняття рішень;
• найширший спектр використовуваних засобів для здобуття, утримання та реалізації влади.
Структуру політичної влади складають: суб'єкт, об'єкт і ресурси влади (економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.). Функції політичної влади:
• управління суспільством у цілому та кожною його сферою;
• оптимізація політичної системи, пристосування її інститутів (держава, партійна система, виборча система тощо) до цілей, завдань і самої суті тих сил, які прийшли до влади;
• забезпечення стабільності в країні.
Залежно від співвідношення та ролі переконання і примусу існують основні форми функціонування політичної влади:
v тоталітарна;
/ авторитарна;
• демократична, що базуються на відносинах залежності, незалежності чи взаємозалежності політичних суб'єктів.
Політична влада структурується за різними критеріями, що зумовлює поділ її на види.
По-перше, влада політико-державна чи політико-недержавна (влада політичних партій, громадсько-політичних організацій та рухів, органів місцевого самоврядування).
По-друге, кожен з інститутів влади поділяється на складові (державна влада, наприклад, — на законодавчу, виконавчу, судову).
По-третє, політична влада має різні рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий.
Залежно від формотворчих елементів та логіко-історичних засад політична влада включає кілька десятків видів: автократія, аристократія, бюрократія, геронтократія, демократія, націократія та ін.
Джерелами політичної влади можуть бути: сила, багатство, суспільний статус, володіння інформацією, знання, досвід, особливі навички, харизма, організація. Організація виступає середовищем для становлення відносин, що сприяють не тільки мобілізації ресурсів людей, а й втіленню у житія прийнятих рішень.
За функціями органів влади політичну владу поділяють на законодавчу, виконавчу, судову.
За ступенем інституціоналізації— неурядову, республіканську, обласну, міську, сільську, муніципальну.
За кількісною ознакою — одноособову, олігархічну, поліархія ну.
За правовою ознакою — законну й незаконну, легальну й нелегальну.
За ступенем визнання суспільством —легітимну та нелегітимну.
За сферами суспільного життя — економічну, політичну, соціальну та духовно-інформаційну.
Політичну владу можна розглядати як політичне панування і як систему державних органів.
Легальність політичної влади є поняттям юридичним, оскільки за процедурою вона встановлюється національно-правовою системою і гарантується державою. При цьому легальність державної влади означає не просто її юридичне обґрунтування, а й законне право на застосування примусу чи насильства. На відміну від легітимності, легальність політичної влади завжди раціональна. її легітимність — це визнання народом і політичними силами правомірності, законності політичної влади, її інструментів, механізмів діяльності, способів її обрання. Якщо легальність влади полягає в її юридичному обґрунтуванні, то легітимність — у тривалій та одностайній згоді народу (чи більшості) прийняти цю політичну владу. Легітимність не нав'язується, а виникає на ґрунті спільності інтересів у суспільстві, політичних настанов, традицій. Тому вона є явищем не юридичним, а політичним, і не виконує юридичних функцій. Легітимна влада передбачає взаємну довіру: народ довіряє владі здійснення певних функцій, а влада зобов'язується їх виконувати за допомогою різних механізмів. Такий стан легітимності досягається лише у суспільстві з розвиненою політичною культурою, демократичними традиціями.