Зазначимо, що ознаки цих суб'єктів, як правило, даються в нормативних актах, які регулюють відповідну галузь транспорту. Наприклад, Закон України "Про дорожній рух", а також Правила дорожнього Руху дають досить чітко визначені поняття більшості зазначених вище учасників дорожнього руху, які, до речі, частіше за все є винними у вчиненні цього злочину.
Так, правильно засуджено Жовтневим районним народним судом м. Кривого Рога М. за ст. 217 КК за те, що він у нетверезому стані переходив вулицю на забороняючий сигнал світлофора в безпосередній близькості від мотоцикла, що рухався, і це призвело до аварії, в результаті якої водій останнього одержав тяжкі тілесні ушкодження3.
В іншому випадку Щ., що був напідпитку, перебігав у непередбаченому місці проспект у м. Києві. Цими необачними діями він створив на магістралі аварійну обстановку. Водій "Волги", щоб уникнути наїзду на пішохода, був змушений звернути вбік і врізався в іншу машину. При цьому три сторонні особи отримали тілесні ушкодження .
Але іноді в практиці при визначенні суб'єкта злочину зустрічаються судові помилки. Міліціонер патрульно-постової служби Білоцерківського міського відділу внутрішніх справ К. у стані алкогольного сп'яніння рухався катером по р. Рось у районі дендропарку "Олександрія", що в м. Біла Церква, зі швидкістю до 32 км за годину. Пропливаючи поблизу місця, де купалося багато людей, він, не враховуючи обмеженої ширини й мілкості річки і знехтувавши небезпеку, не знизив швидкості, внаслідок чого вчинив наїзд на неповнолітнього Б., який був смертельно травмований гвинтом катера.
Зазначеними діями К. порушив вимоги правил користування маломірними суднами і правил плавання на внутрішніх водних шляхах, і це перебуває в причинному зв'язку з наслідками, що настали. Ці дії К. були кваліфіковані за ст. 77 КК України.
У касаційній скарзі адвокат посилався на те, що дії К. неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 77 КК, оскільки він не був працівником водного транспорту, в день події його було звільнено з міліції, і просив перекваліфікувати ці дії на ст. 217 КК України. Аналогічні за змістом доводи містились у скарзі засудженого4.
Судова колегія Верховного Суду України, задовольняючи касаційні скарги засудженого і адвоката, вказала на таке. Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, разом з тим дав діям К. невірну правову оцінку. Як видно з матеріалів справи, рухаючись катером по р. Рось, К. виявив неуважність і не забезпечив безпеки руху, що спричинило загибель потерпілого Б. Ці обставини підтверджуються показаннями Б., М., Г., В., Т., висновком судово-медичної експертизи і не оспорюються засудженим. Однак висновок суду про те, що К. повинен нести відповідальність за ст. 77 КК, є помилковим. Відповідно до диспозиції цієї норми суб'єктом передбаченого нею злочину може бути лише працівник водного, залізничного або повітряного транспорту. Засуджений К. працював міліціонером патрульно-постової служби. Він здійснював охорону громадського порядку, і йому було поставлено за обов'язок з цією метою в літній час водити катер по р. Рось. Вказаний катер не був зареєстрований, не мав номерів, а сам К. не мав прав на його водіння. До того ж, як видно з матеріалів справи, у день події наказом начальника УВС Київської області К. було звільнено з міліції у зв'язку з виходом на пенсію.
Таким чином, оскільки К., не будучи працівником водного транспорту, не забезпечив безпеку руху, що спричинило загибель потерпілого, він повинен нести відповідальність за порушення діючих на транспорті правил за ст. 217 КК України [54].
Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною виною: особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Післяслово
У запропонованому навчальному посібнику ми розглянули питання кваліфікації транспортних злочинів, які передбачені чинним Кримінальним кодексом України. Але проблеми кримінально-правової охорони суспільних відносин у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту цим далеко не вичерпуються.
На сьогодні в Україні продовжується значна за обсягом робота по створенню національного законодавства. Одним з її напрямків є розробка проекту нового Кримінального кодексу України. Цей процес дає відчутний поштовх для розвитку багатьох проблем теорії і практики кримінального права.
Серед них — проблема вдосконалення кримінального законодавства про відповідальність за транспортні злочини. Йдеться про необхідність зведення в окрему самостійну главу Кодексу кримінально-правових норм, які регулюють суспільні відносини з безпеки руху та експлуатації транспорту. Така пропозиція знайшла відображення в проектах кримінальних кодексів України, Російської Федерації, Білорусії та інших країн.
Створення досконалої системи норм із відповідною структурованістю щодо певного об'єкта кримінально-правової охорони сприятиме ефективному регулюванню найбільш важливих суспільних відносин безпечної роботи транспортної системи.
Розв'язання потребують багато питань, пов'язаних із вдосконаленням кримінального закону щодо визначення злочинних діянь, суспільне небезпечних наслідків та інших ознак суспільне небезпечних посягань на безпеку руху та експлуатацію транспорту.
При цьому доцільно зберегти позитивний досвід законодавця, врахувати накопичену слідчу і судову практику, а також звернути увагу на найбільш обгрунтовані пропозиції працівників-практиків і науковців.
Бібліографічні посилання
1. Правила дорожнього руху України. Введені в дію з 1 травня 1994 р. — Вінниця, 1994.
2. Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1987. — № 1. — С. 31-33.
3. Радянське право. — 1984. — № 1. — С. 35.
4. Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного Суда СССР по уголовным делам (1971—1979 гг.). — М.; Известия, 1981. — С. 67—72.
5. Сборник постановлений Президиума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСФСР (1974—1979 гг.) — М., 1981. — С. 24—25.
6. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1984. — № 1. — С. 10-11.
7. Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1989. — № 4. — С. 41.
8. Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1990. — № 7. — С. 15—16.
9. Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1987. — № 4.
10. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1986. — № 7.
11. Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1984, — № 5.
12. Радянське право. — 1991. — № 11. — С. 92.
13. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1980. — № 2. — С. 10.
14. Радянське право. — 1987. — № 8. — С. 82—83.
15. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1995. — № 1. — С. 183;
16. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1980. — № 9.
17. Радянське право. — 1984. — № 12. — С. 68.
18. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1972. — № 11. — С.9—10.
19. Сборник постановлений Пленума и определений коллегии Верховного Суда СССР по уголовным делам (1971—1979 гт.). — М., 1981. — С. 694—698.
20. Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1983. — № 6. — С. 14.
21. Радянське право. — 1986. — № 6. — С. 80.
22. Сборник постановлений Президиума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСФСР (1974—1979 гг.). — М., 1981. — С. 262—263.
23. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1973. — №6. — С.29—30.
24. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1985. — № 5. — С. 5.
25. Сборник постановлений Президиума и определений Судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСФСР. (1974—1979 гг.). — М„ 1981. — С. 20—21.
26. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1980. — № 1. — С. 15-16.
27. Радянське право. — 1987. — № 9. — С. 87.
28. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1995. — № 1. — С. 183.
29. Огляд Київського міськсуду за 1992 р.
30. Радянське право. — 1991. — № 9. — С. 91.
31. Радянське право. — 1990. — № 3. — С. 86.
32. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1995. — № 1. — С. 183.
33. Там же. — С. 188.
34. Практика судів України в кримінальних справах: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1993. — № 4. — С. 179-180.
35. Касинюк В.И., Корчева З.Г. Вопросы квалификации транспортных преступлений: Учебное пособие. — К.: УМК ВО при Минвузе Украины, 1988. — С. 46.
36. Практика судів України в кримінальних справах: Бюлетень законодавства і юридичної практики України.— К.: Юрінком, 1993. — № 4. — С. 16.
37. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1982. — № 3. — С. 12.
38. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1980. — № 12. — С. 10.
39. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1995. — № 1. — С.117-118.
40. Право України. — 1992. — № 8. — С. 86-87.
41. Практика судів України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1993. — № 4. — С. 181—183.
42. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — № 1. — С. 96.
43. Архів Кегичівського районного народного суду Харківської області. — 1987. — Справа № 1-8.
44. Радянське право. — 1989. — № 8. — С. 87.
45. Архів Тлумачського районного народного суду Тернопільської області. — 1988. — Справа .№ 1-88.
46. Архів Бугського районного народного суду Львівської області. — 1988. — Справа № 1-6.
47. Архів Новотроїцького районного народного суду Херсонської області. — 1988. — Справа № 1-68.
48. Право України. — 1992. — № 6. — С. 94—96.
49. Голос України. — 1994. — 24 лютого.
50. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1980. — № 2. — С. 8-9.
51. Радянське право. — 1991. — № 6. — С. 91.
52. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1974. — № 8. — С. 7.
53. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1991. -— № 1. — С. 7-8.
54. Практика судів України в кримінальних справах: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — К.: Юрінком, 1993. — № 4,— С. 184-185.