Якщо внаслідок порушення правил дорожнього пуху потерпілим виникла аварійна обстановка, а водій не мав технічної можливості відвернути шкоду, то він не підлягає кримінальній відповідальності.
Так, Г. був визнаний винним і засуджений за порушення правил безпеки руху в ситуації, коли він в ожеледицю рухався на автомашині з підвищеною швидкістю — 35 км за годину, в зв'язку з чим застосоване ним гальмування з метою відверення наїзду на М. було безрезультатним.
Це рішення було скасовано судом другої інстанції, який визнав кваліфікацію дій Г. невірною і закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину, оскільки наїзд на потерпілого виник внаслідок грубого порушення правил дорожнього руху самим потерпілим. Перебуваючи у нетверезому стані і не впевнившись у безпеці, М. став перетинати дорогу в місці, де немає переходу, перед самим автомобілем Г. За таких обставин у водія не було можливості уникнути наїзду [26].
Суб'єктом аналізованого злочину може бути фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку і фактично керувала транспортним засобом, допустивши порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Особа є керуючою транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи любитель, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обставини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом, або факт позбавлення такого права в адміністративному чи іншому порядку.
Слід зазначити, що інколи на практиці зустрічаються невірні рішення щодо суб'єкта цього злочину. Мабуть, має певний інтерес такий випадок. Вироком Антрацитівського районного народного суду, залишеним без змін ухвалою судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду, Ш. засуджено за ст. 98 КК за вбивство П. з необережності.
Розглянувши справу за протестом заступника Прокурора України, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду вирок та ухвалу судової колегії обласного суду скасувала, а справу закрила за відсутністю в діях Ш. складу злочину. Народний суд визнав встановленим, що Ш., не маючи посвідчення на керування автомобілем, без дозволу взяв автомобіль, що належав його батькові. Рухаючись людною вулицею, Ш. розраховував об'їхати людей, але не маючи досвіду керування автомобілем, наїхав на П., яка при цьому загинула.
Правильно з'ясувавши фактичні обставини події, суд помилково кваліфікував дії Ш. за ст. 98 КК як вбивство з необережності, оскільки своїми діями він порушив правила дорожнього руху. Але відповідальність за їх порушення, внаслідок чого настала смерть потерпілої, передбачена ч. 2 ст. 215 КК. Суд, кваліфікуючи дії Ш. як необережне вбивство, узяв до уваги лише суспільне шкідливі наслідки без урахування об'єктивної сторони вчинених ним дій, яка полягає саме в порушенні Правил дорожнього руху, котрі забороняють особі, що не має навичок керування транспортними засобами і спеціального посвідчення, керувати такими засобами.
Отже, дії Ш. підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК. Але на час вчинення вказаних дій Ш. не досяг 16-річного віку і тому, відповідно до ст. 10 КК, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 215 КК [27].
Таким чином, у даному випадку особа, яка не досягла 16-річного віку і порушила Правила дорожнього руху, що потягло за собою смерть потерпілого, фактично не може бути притягнута до кримінальної відповідальності. І хоча це не суперечить чинному кримінальному законодавству, проблема скоріше в його недосконалості. Треба, щоб диспозиція ст. 98 КК передбачала як певний вид необережного вбивства таке, що вчинене з використанням предметів підвищеної небезпеки (транспортних засобів, зброї, наркотиків тощо).
За порушення правил безпеки руху під час практичної їзди на учбовій автомашині з подвійним керуванням відповідальність несе майстер навчання, а не особа, яка навчається, якщо він не вжив своєчасних заходів до відвернення суспільне небезпечних наслідків. Це положення узгоджується з п. 24.6 Правил дорожнього руху, де сказано, що майстер навчання несе відповідальність як водій згідно з чинним законодавством.
Дії винного, які потягли за собою одночасно наслідки, передбачені різними частинами ст. 215, потребують кваліфікації по тій з них, яка передбачає найбільш тяжкі з наслідків, що сталися. Дії особи, яка, керуючи транспортним засобом, двічі порушила в різний час правила безпеки руху і експлуатації транспорту і в кожному з цих випадків загинула одна людина, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 215 КК, а в тому разі, коли смерть двох і більше осіб є наслідком однієї й тієї ж транспортної події, тобто одного чи пов'язаних між собою кількох порушень правил безпеки руху і експлуатації транспорту, — за ч. З ст. 215 КК (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1982 р. № 7 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини") [28].
Винний у порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспорту водій, який заподіяв потерпілому тілесні ушкодження та завідомо залишив його без допомоги, якщо потерпілий перебував у небезпечному для життя стані, повинен нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 215 і 111 КК). При цьому відповідальність водія за ч. 2 ст. 111 КК настає незалежно від того, чи могла бути допомога потерпілому надана іншими особами.
Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 215, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яку вчинив водій, то завідоме залишення потерпілого без допомоги за інших необхідних ознак тягне за собою відповідальність за ст. 111 КК.
Кримінальна відповідальність водіїв за ч. 2 ст. 111 КК виключається у випадку, якщо в наданні допомоги не було необхідності, тобто коли потерпілий не потребував допомоги і сам пішов з місця пригоди, або в разі миттєвої загибелі потерпілого.
Суб'єктом цього злочину може бути тільки та особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Неурахування цього положення призводить до помилок у слідчій та судовій практиці. Так, Ш. і С. разом угнали автобус. Керував ним Ш. Він порушив вимоги правил дорожнього руху і вчинив наїзд на пішоходів Г., К., і А., чим поставив їх у небезпечний для життя стан, але допомогу не надав і з місця пригоди втік. В результаті К. померла на місці аварії, А. — в лікарні, а Г. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. За вироком народного суду С. і Ш. були засуджені, зокрема, і за ч. 2 ст. 111 КК, але таке рішення щодо С. , є безпідставним, оскільки під час події він перебував у салоні автобуса і ніякими діями не сприяв вчиненню злочину [29].
При кваліфікації дій водія, який порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, слід враховувати певні обставини, що впливають на його поведінку. Слідча і судова практика свідчать про те, що нерідко водій перебуває під впливом переляку від скоєного або побоюється насильства з боку осіб, які знаходяться на місці дорожньо-транспортної пригоди. Тому при розслідуванні цих злочинів необхідно встановити всі фактичні обставини, які мали місце в конкретному випадку, а також їх можливий вплив на дії водія. Сам факт залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди або відсутність його короткий проміжок часу після аварії і надання після цього допомоги потерпілому не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 111 КК України.
Вироком Новоград-Волинського районного народного суду Житомирської області Г. засуджено за ч. 2 ст. 215 і ч. 2 ст. 111 КК України до п'яти років позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, що вчинили умисні злочини з позбавленням на три роки права керувати транспортними засобами за те, що рухаючись по шосе легковим автомобілем, він не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку руху, внаслідок чого під час обгону попутніх транспортних засобів виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив наїзд на пішохода С., заподіявши йому тілесні ушкодження, від яких настала смерть.
Касаційна інстанція цей вирок змінила, перекваліфікувавши дії засудженого зч.2нач.1ст.111 КК України та призначивши йому за сукупністю злочинів чотири роки шість місяців позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, що вчинили злочини з необережності, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Постановою президії Житомирського обласного суду судові рішення змінено: до засудженого застосована ст. 251 і призначене йому позбавлення волі визначене умовним з обов'язковим залученням до праці.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення частково скасовано з таких підстав.
Вина Г. у порушенні правил безпеки руху, які потягли за собою смерть потерпілого, повністю доведена наявними в справі доказами, і його дії за ч. 2 ст. 215 КК України кваліфіковано правильно.
Що ж до засудження Г. за ч. 1 ст. 111 КК України, то висновок судових інстанцій про доведеність його вини не відповідає фактичним обставинам, встановленим у судовому засіданні.