Слід також звернути увагу на те, що суд першої інстанції зазначив у вироку, "що аварійну обстановку на дорозі створив саме М." Це дуже суттєве положення, за умови, що в поняття аварійної обстановки судом вкладався адекватний зміст. А це поняття означає таку дорожньо-транспортну ситуацію, в якій уникнути пригоди вже не може ніхто з її учасників. Тому якщо суд першої інстанції дійсно був упевнений, що мала місце саме така ситуація, то, без сумніву, він допустив судову помилку. Але, мабуть, все-таки ситуація була іншою, тобто такою, коли в момент створення небезпеки для руху водієм М. водій Л. мав технічну можливість відвернути зіткнення, але обрав невиправданий маневр.
На закінчення підкреслимо, що, на наш погляд, декілька водіїв можуть бути визнаними винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 215.
Заподіяння передбаченої ст. 215 шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та інших), то
діяння кваліфікується за статтями про злочини проти особи.
Наприклад, Д., керуючи трактором у стані алкогольного сп'яніння, виконував роботу по закладанню та трамбовці силосу. При черговому розвантаженні автомашини з силосом за допомогою волокуші з тросом, закріпленим до передньої частини трактора, Д. повів його вперед і наїхав на Ж., яка в цей час відчіпляла трос від трактора. Від заподіяних ушкоджень Ж. померла.
Кримінальна відповідальність за ст. 215 настає за порушення правил безпеки руху транспорту. Що ж до даного випадку, то порушення було допущено хоча і під час руху транспортного засобу, але при виконанні сільськогосподарських робіт. Д. порушив правила охорони праці та техніки безпеки, але оскільки він не є посадовою особою і не може нести відповідальність за ст. 135 КК, його дії слід кваліфікувати за ст. 98 як заподіяння смерті з необережності [13].
Треба зазначити, що для притягнення до кримінальної відповідальності і кваліфікації діяння за ,ст. 215 не має значення місце порушення правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, територія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних, засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію Дій винного.
Вироком Корецького районного народного суду Б. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України до чотирьох років позбавлення волі умовно з обов'язковим залу-ченням до праці за те, що він, керуючи вантажним автомобілем, під час заїзду в сінажну яму порушив правила безпеки руху й наїхав на відпочиваючого біля неї тракториста Т., смертельно травмувавши його.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду вирок змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 215 на ст. 98 КК України і призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України президія обласного суду скасувала ухвалу з направленням справи на новий касаційний розгляд з таких підстав.
Сумніви касаційної інстанції щодо обгрунтованості засудження Б. за порушення правил дорожнього руху були викликані місцем, де стався наїзд — сінажною ямою. Проте судова колегія не взяла до уваги, що потерпілий хоч і був травмований у цьому місці, але, як вбачається із справи, сталося це під час руху автомобіля в процесі використання його як транспортного засобу, а не як механізму для роботи в сінажній ямі. Виходячи з цього, президія зазначила, що вирок у частині кваліфікації дій засудженого потребує ретельної перевірки щодо його законності та обгрунтованості.
При новому касаційному розгляді вирок суду в частині кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 215 КК України залишено без змін [14].
Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на кримінальну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних — нетранспортних —робіт.
Але органи попереднього слідства та суди не завжди враховують це положення. Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту Ж. Він на стоянці техніки запустив двигун трелювального трактора і, не впевнившись у безпеці, під'їхав до іншого трактора та став заднім ходом штовхати його, щоб запустити двигун. У цей час І. стояв на його гусениці і закріплював електропровід до стартера. Від поштовху трактор рушив, і гусеницею І. затягло у проміжок між нею і кабіною. І. одержав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Судова колегія Верховного Суду визнала таку кваліфікацію невірною. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини" особа, яка керує трактором чи іншою самохідною машиною, може нести відповідальність за ст. 215 КК у тому разі, коли транспортна подія пов'язана з порушенням правил безпеки і експлуатації транспорту. Якщо ця особа порушила правила проведення певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, хоч би ці порушення і були допущені під час руху транспортного засобу, то дії винного слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних випадках — за злочини проти життя і здоров'я громадян, знищення або пошкодження майна [15].
Ж. виконував на трелювальному тракторі нетранспортні роботи, безпека яких не регулюється правилами дорожнього руху, а тому він не може нести відповідальності за ст. 215. Він виявив злочинну неуважність, необережність, і його дії слід кваліфікувати за ст. 98 КК.
Тому, підкреслимо ще раз, при кваліфікації діяння за ст. 215 дуже важливо з'ясувати, які саме правила були порушені водієм транспортного засобу: правила виконання певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, правила дорожнього руху тощо.
Якщо трактор або інша самохідна машина використовувались як транспортний засіб, то вчинений водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням правил безпеки руху, а не правил охорони праці. Наприклад, народним судом за ч. 2 ст. 215 КК засуджений Г., якого визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху, що потягло за собою заподіяння смерті Ф. Злочин мав місце за таких обставин. Г. возив пісок на тракторі з причепом. Увечері він зустрівся із своєю знайомою Ф., з якою розпили вино, після чого вирішили поїхати на тракторі ночувати на турбазу. По дорозі Ф. попрохала зупинити трактор і вийшла з кабіни. Скориставшись зупинкою, Г. вирішив тут же, на дорозі, розвантажити пісок, що залишився в кузові причепа. Не впевнившись у безпеці руху, Г. рушив трактор вперед і наїхав на Ф.
Суд другої інстанції відмінив вирок і справу направив на нове розслідування для уточнення обставин наїзду та з'ясування чи не були дії Г. пов'язані з порушенням правил охорони праці і чи не потрібно кваліфікувати їх як злочин проти життя і здоров'я громадян.
Судова колегія Верховного Суду визнала цю ухвалу невірною і відмінила її, зазначивши, що Г. вчинив наїзд на потерпілу не під час роботи трактора як механізму, а при його використанні як транспортного засобу. Він почав рух, не впевнившись, що поряд нікого немає, чим порушив Правила дорожнього руху, згідно з якими водій перед початком руху повинен впевнитись, що це безпечно. Наїзд на потерпілу вчинено не на об'єкті під час роботи, а на дорозі під час руху трактора як транспортного засобу, тому дії Г. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 215 КК [16].
Дуже часто судові помилки з приводу відмежування автотранспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються в сільському господарстві. Так, вироком Яворівського районного народного суду В. засуджено за ч. 2 ст. 215 за те, що під час оранки трактором колгоспного поля він всупереч вимогам п. 9.6 Правил дорожнього руху допустив неуважність і вчинив наїзд на Б., яка збирала картоплю. Від одержаних травм Б. померла. Розглянувши справу за протестом заступника Голови Верховного Суду України, судова колегія вирок та ухвалу судової колегії обласного суду змінила з таких підстав.
Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав їм, проте, невірну юридичну оцінку. З'ясовано, що через неуважність В. не забезпечив безпечної оранки поля трактором, який в даному разі використовувався не як транспортний засіб. Тому вимоги п. 9.6 Правил дорожнього руху, в порушенні яких суд визнав В. винним, не мають ніякого відношення до події, що сталася.
Із справи видно, що В. не передбачав можливості наїзду на потерпілу, хоч повинен був і міг це передбачити. Відповідно до роз'яснень, що вже наводилися вище, дії В. слід кваліфікувати як заподіяння смерті з необережності за ст. 98 КК України [17].
Діяння кваліфікується за відповідною частиною ст. 215 і в тих випадках, коли правила безпеки експлуатації транспортних засобів були порушені на місці будівництва. Наприклад, правильною є кваліфікація як порушення правил безпеки експлуатації транспорту (ч. 2 ст. 215) дії водія, який автомобілем перевозив бетон на греблю водосховища. Зупинивши автомобіль, але не вживши заходів, що виключали б рух транспортного засобу в його відсутності, він пішов відмітити накладну. Автомобіль рушив і, розвинувши швидкість, смертельно травмував робітника, який приймав бетон [18].