В іншому випадку в справі І. суд вказав на те, що ні органи слідства, ні суд першої інстанції не визначили, в чому конкретно виявилися порушення І. правил безпеки руху, які спричинили смерть потерпілого. І. було визнано винним у порушенні вимог правил, згідно з якими забороняється керувати транспортним засобом без посвідчення водія. У якому зв'язку перебував наслідок, що настав, з відсутністю у І. посвідчення водія, ні. слідство, ні суд не з'ясували. З урахуванням цих обставин Верховний Суд скасував вирок і всі інші рішення в справі І. і направив справу на нове розслідування [4].
При кваліфікації діяння за ст. 215 завжди необхідно встановити причинний зв'язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є в більшості цих злочинів), а між порушеннями правил дорожнього руху та наслідками, що настали. При відсутності такого зв'язку водій не може нести кримінальної відповідальності за ті наслідки, що настали. Характерною з цього погляду є кримінальна справа, порушена проти Ш. Він був обвинувачений у тому, що їхав на тракторі без заднього габаритного освітлення, чим порушив Правила дорожнього руху. Г., який їхав за ним на легковому автомобілі в тому ж напрямку з чотирма пасажирами, був засліплений світлом зустрічного автомобіля, але не зменшив швидкості руху, не вжив інших заходів обережності, і його автомобіль зіткнувся із трактором, яким керував Ш. Троє пасажирів автомобіля одержали тілесні ушкодження.
Якщо поставити питання, чи е причинний зв'язок між діями водія Ш. і наслідками, що настали, то напевно відповідь буде позитивною. Але причинного зв'язку між порушенням Правил дорожнього руху, яке допустив водій Ш. — відсутність заднього габаритного освітлення на тракторі — з наслідками, що настали, немає. З урахуванням цього кримінальну справу щодо Ш. було закрито за відсутністю в його діях складу злочину [5].
При кваліфікації діяння за ст. 215 у провину можуть ставитися тільки ті наслідки порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, які перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке потягло за собою заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 215 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого.
Наприклад, безпідставно було засуджено за порушення правил безпеки руху, яке потягло за собою смерть потерпілої, водій О., який на закріпленому за ним автомобілі під час руху заднім ходом з однієї вулиці на іншу не вжив усіх заходів обережності і вчинив наїзд на М., яка перетинала вулицю, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження. В результаті цих тілесних ушкоджень у М. виникло запалення, некроз тканин правого стегна та сепсис, від якого вона через місяць померла в лікарні.
Засудження О. за ч. 2 ст. 215 було визнано безпідставним, оскільки відповідно до висновку судово-медичного експерта "ушкодження підшкіряних тканин правої ноги, заподіяне М. при дорожньо-транспортній пригоді, не було небезпечним для життя, при відсутності несприятливого фону не повинно зуло потягти за собою розлад здоров'я більш ніж на 21 день і тому є легким тілесним ушкодженням". Експерти дійшли висновку, що між цими легкими тілесними ушкодженнями і виникненням у подальшому запалення та некрозу тканин правої ноги, яке призвело до смерті від сепсису, причинний зв'язок є, але він не прямий, оскільки основне значення для несприятливого кінця мав стан травмованої кінцівки до травми та загальне захворювання потерпілої гіпертонічною хворобою.
Оскільки, таким чином, заподіяні М. тілесні ушкодження не стали прямою причиною її смерті, О. повинен нести відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень і його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 215 КК [6].
Важливе значення для кваліфікації транспортного злочину мають первинні документи, які складає слідчий з працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, протоколи огляду транспортних засобів, та інші документи, без яких неможливо відтворити обстановку події та її обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. Між іншим, у багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них) часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їхнього гальмування, місце їх зіткнення наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.
Так, безпідставно було засуджено за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту С. Він визнаний винним в тому, що при керуванні автомобілем не вжив заходів до зниження швидкості руху, внаслідок чого на проїзній частині наїхав на Л. На попередньому слідстві і в суді С. не визнавав своєї вини і стверджував, що пішохід вийшов на проїзну частину дороги несподівано, а тому він не мав технічної можливості зупинити автомобіль, що схема дорожньо-транспортної пригоди не відповідає реальній обстановці. Із справи видно, що схему дійсно складено неякісне, До речі, з нею С. не був ознайомлений. З урахуванням такої неповноти попереднього слідства і судового слідства судова колегія Верховного Суду скасувала вирок: справу повернула на додаткове розслідування [7].
При кваліфікації діяння за ст. 215 необхідно ретельно перевірити, встановити та довести, у чому саме .полягає порушення водієм правил безпеки руху. Для цього слід максимально з'ясувати всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тут не може бути якихось дрібниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важливе значення для висновку про склад злочину та його кваліфікацію. Як свідчить практика, частіше за все недостатньо визначаються і фіксуються розташування транспортних засобів при зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортного засобу, місце знаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу, це, як правило, стає причиною кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.
Так, водій Н., керуючи автомобілем ГАЗ-52, при виїзді з двору житлового будинку на вулицю проявив злочинну неуважність до обстановки, що склалася, та забезпечення безпеки руху. Він бачив, що у дворі гралися діти, але не врахував цього, не подав звукового сигналу з метою попередження дітей, в процесі керування машиною розмовляв з Л., який знаходився ліворуч на підніжці автомобіля. Внаслідок порушення пп. 8.5 та 11.1 Правил дорожнього руху Н. наїхав на 6-річного хлопчика, який під час гри вибіг на проїзну частину під аркою. Від заподіяних ушкоджень дитина померла.
Районний народний суд виправдав Н. як невинного у порушенні Правил дорожнього руху. Судова колегія Верховного Суду визнала таке рішення невірним, вирок суду першої інстанції скасувала і справу направила на новий судовий розгляд.
У своїй ухвалі судова колегія вказала, що органи слідства та суд встановили, що Н. бачив у дворі малолітніх дітей, які гралися на близькій відстані від автомобіля, почав рух, не впевнившись у безпеці. Оцінюючи дії Н., суд не врахував того, що суб'єктивну сторону цього злочину складає необережна вина, оскільки психічне ставлення особи до можливості настання суспільне небезпечних наслідків при порушенні правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів характеризується їх непередбаченням за наявності можливості і обов'язку передбачити і відвернути їх. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що з моменту, коли Н. побачив малолітніх дітей на близькій відстані від джерела підвищеної небезпеки — керованого ним автомобіля, він повинен був проявити підвищену увагу до оточуючої обстановки і передбачити можливість того, що діти, захоплені грою, не будуть здатні усвідомити існуючу для них небезпеку. Вказані обставини, як відзначено в ухвалі, не одержали належної юридичної оцінки в жодному з судових рішень [8].
При появі малолітніх дітей поблизу автомобіля, що рухався, водій повинен був виявити особливу уважність і зобов'язаний передбачити можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Невиконання цих вимог є порушенням пп. 8.5 і 11.1 Правил дорожнього руху, яке в залежності від наслідків, що настали, кваліфікується за відповідною частиною ст. 215 КК.
До речі, у чинних Правилах дорожнього руху вперше нормативне закріплено положення про обов'язок водіїв бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності (п. 1.6).
Але значення небезпечної дорожньої обстановки, перешкод для руху значно ускладнюється в тих випадках, коли в ситуації діють два або більше водіїв, що керують транспортними засобами. Як правило, це стосується випадків, коли один з водіїв має перевагу руху (проїзд перехрестя, обгін тощо). Розглянемо з цього приводу такий приклад з судової практики. Безпідставно було визнано винним і засуджено за порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту, що потягло за собою загибель двох потерпілих, водія Ф. Керуючи вантажним автомобілем, він рухався по шосе. У цей час перед його автомобілем праворуч з другорядної дороги без зупинки виїхав на шосе і став перетинати його на легковому автомобілі водій К., який перебував у стані сп'яніння. Ф. вів автомобіль із швидкістю 74,5 км за годину замість встановленої для даної ділянки дороги максимальної швидкості 70 км за годину. Побачивши виїжджаючий на шосе автомобіль, Ф. не вжив заходів до своєчасного гальмування, відвернув ліворуч і за півтора метри від лівого узбіччя шосе зіткнувся з ним. Внаслідок зіткнення К. і М. загинули, а Б., Є. і С. отримали різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження.