Смекни!
smekni.com

ТДП (шпаргалка повна дрібна) (стр. 11 из 15)

67.Процес правового регулювання — це досить складне і довготривале явище. Він має декілька стадій: 1. Правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій проходить розробка юридичних норм як загальнообов'язко­вих правил поведінки. 2. Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків — це стан переходу від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів. 3. Реалізація (фактичне викори­стання) суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Крім цього, в процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка виявляється у виданні державно-владного акта, що за­безпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

3. Місце і роль держави у функціонуванні механізму правового регулювання суспільних відносин

Характер зв'язків держави і механізму правового регу­лювання обумовлений нерозривним зв'язком між державою і правом. Саме держава як апарат політичної влади здій­снює через свої органи правотворчу, правозастосовчу і пра­воохоронну діяльність. Тому діяльність державних органів є необхідною умовою функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин.

У функціонуванні механізму правового регулювання особливу роль відіграє правозастосовча діяльність держав­них органів, яка уособлює її діяльність щодо реалізації відповідних владних повноважень. Правозастосування стає необхідним тоді, коли для виникнення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків наявності самої норми права не­достатньо, і виникає потреба у виданні відповідними дер­жавними органами додаткових індивідуальних актів, що надають чинності механізму правового регулювання. Зав­дання правозастосовчої діяльності — продовжити загальне нормативне регулювання, що запрограмоване правотвор-чістю, за допомогою норм права. Як допоміжний інстру­мент тут виступає індивідуальна регламентація, що здій­снюється за допомогою актів застосування права і знахо­дить свій вираз в уточненні правового положення суб'єктів у реальному правовому відношенні. Отже, правозастосовча

діяльність держави неначе доповнює процес правового ре­гулювання, створюючи можливості для реалізації прав і обов'язків суб'єктів у випадках, коли це неможливо без додаткових індивідуальних актів державних органів.

Так, конституційною нормою закріплено право громадян України на житло. Але для здійснення цього права не­обхідне видання державними органами індивідуальних актів, що засвідчують факт наявності підстав для отриман­ня житла (рішення про взяття на квартирний облік) і засвідчення права на отримання саме цього житла (видача ордера на квартиру).

69.Державний режим — це сукупність форм і методів здійснення державної влади. Це поняття дає відповідь на питання про те, які методи превалюють у процесі здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою. Поняття державного режиму не слід повністю ототожнювати з поняттям "політичний ре­жим", хоча за значенням вони і близькі одне до одного. Останнє поняття має більш широке значення і характери­зує не тільки методи діяльності державних органів, що визначається поняттям "державний режим", але й можли­вості та форми діяльності усіх елементів політичної систе­ми — політичних партій, рухів, інших об'єднань громадян. З цих позицій розрізняють демократичний і антидемокра­тичний державні режими. Демократичний державний режим — це стан політич­ного життя, за якого державна влада здійснюється на ос­нові принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, дотриманні основних прав лю­дини і т. ін. У реальності можуть .виявлятись різновиди демократичного державного режиму, наприклад, режим парламентської демократії, демократично-ліберальний, національно-демократичний.

В умовах антидемократичного державного режиму при здійсненні державної влади значно обмежуються, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи. Різновидами антидемократичних державних режимів є авторитарний, тоталітарний, вождізм, військово-диктаторський, фашистський, расистський.

У більшості сучасних країн твердо встановились ті чи інші різновиди демократичних державних режимів (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в небагатьох країнах, переважно Близького Сходу, Афри­ки, зберігаються різні модифікації антидемократичних дер­жавних режимів. В Україні відбуваються процеси переходу до демократичного державного режиму, основи якого знай­шли своє закріплення у новій Конституції України.

70.Прогалини в праві це відсутність норм права (або їх частин), що регулюють конкретне суспільне відношення у тому випадку, якщо воно підлягає сфері правового регулю­вання. Дійсна прогалина в праві існує тоді, коли певне питання повинно розв'язуватись юридичними засобами, але правом таке розв'язування не передбачено. Прогали­ною законодавства про освіту може бути визнана відсут­ність норм, що встановлюють відповідальність батьків, які утруднюють своїм дітям можливість відвідувати школу. Прогалиною кримінального права є відсутність норми про відповідальність жінок за зловживання алкоголем або нар­котиками в період вагітності чи годування дитини, яке призвело до смерті або каліцтва дитини.

Найбільш ефективним засобом усунення прогалин у праві є видання компетентним органом правових норм, яких бракує. Однак такий шлях правотворення не завжди прийнятний, адже вів досить складний і займає великий проміжок часу. Тому в деяких випадках прогалини в праві можуть бути усунені за допомогою таких прийомів, як застосування аналогії закону і права. Аналогія законуце застосування для урегулювання даних відносин закону, що регулює аналогічні (близькі за змістом) відносини. Так, Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена мож­ливість відводу громадського обвинувача. Але він містить статтю щодо регулювання порядку відводу державного об­винувача. На її основі і вирішується перше питання.

У випадках, коли суспільні відносини прямо не врегу­льовані ніякими нормами права і відсутні норми, що регу­люють схожі відносини, застосовують аналогію права, тоб­то вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправ'я і т. ін.). Слід брати до уваги, що аналогія закону, і особливо аналогія права, мають обмежену сферу використання, їх застосування повністю виключене при вирішенні питання про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, що можуть виникнути виключно при скоєнні суспільне небезпечних діянь, передбачених зако­ном. У той же час аналогія припустима в цивільному, трудовому і в деяких інших галузях права. Але в кожному конкретному випадку рішення, що було прийняте за допо­могою використання аналогії закону чи права, має значен­ня виключно для даного конкретного випадку.

71.Сам термін «законність» виник в період буржуазних рево­люцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, ад­міністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до забо­рони виходити за його межі. Принцип «що не заборонено законом, те дозволено» став реалізовуватись і в нас в останні роки так званої перебудови, але його реалізація також привела до негативних наслідків, тому що більшість громадян зрозуміли його як принцип — роби, що хочеш і що можеш. Правові закони — це демократичні закони, в яких вира­жаються потреби і інтереси всіх суб'єктів суспільних відно­син. В таких законах повинні бути оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина, так і держави

1) Першою і найголовнішою вимогою законності є добре продумана система правових демократичних законів і інших нормативно-правових актів. 2) Другою вимогою законності є відповідність підзакон-них нормативних актів законам і Конституції. 3) Третьою вимогою законності є чітке формулювання і закріплення компетенції, функціональних прав і обов'язків всіх державних органів і їх посадових осіб, підприємців і організацій, політичних партій і громадських об'єднань, їх правового статусу. 4) Законність — це є одночасно метод і режим діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Це процес реалізації пра­вових норм на підставі автономного, імперативного, дозво­ляючого і заохочуючого методів правового регулювання. Результатом цього процесу є стан правопорядку, стан пра­вовідносин суспільства.

Таким чином, законність — це особливий режим або процес діяльності держави і інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог: 1) наявність добре продуманої системи правових законів і підзаконних нормативно-правових актів; 2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обо­в'язків) всіх учасників правовідносин; 3) точне і неухильне виконання і дотримання законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і гро­мадянами.