Смекни!
smekni.com

ТДП (шпаргалка повна дрібна) (стр. 15 из 15)

Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об’єднаннями і рухами, вивчає громадську думку і враховує її в орга­нізації та здійсненні покладених на нього завдань.

85. Норматимвно-правовий акт – основне джерело П в У

Нормативно-правовий акт – це офіційний документ, що створений компетентними органами держави та містить загальнообов’язкові юр норми (правила поведінки).

Ознаки н-п а:

1. ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами Д-ви, їх посадовими особами, іншими суб’єктами правотворчості і є їх одностороннім волевиявленням; 2. Має зовнішню форму у вигляді певного системного документа; 3. Містить нові норми права чи змінює або скасовує чинні; 4. Приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 5.має юр силу, що відображує співвідношення з ін прав актами, місце і роль у с-мах законодавства і првового регулювання; 6. Надає волі народу офіційного хар-ру.

Від нормативних актів слід відрізняти офіційні юр документи, кі не містять норм П і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Практичне значення має розрізнення н-п а і актів застосування норм П, тому що останні містять не правила загального хар-ру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб’єктам і призначені для вирішення конкретних юр питань, засвідчення тих чи ін фактів.

Н-п а класифікуються за різними ознаками:1. За суб’єктами ухвалення: акти органів Д-ви, народу в процесі референдуму, громадських об’єднань, трудових колективів, спільні акти органів Д-ви і недерж формувань; 2. За юр силою: закони і підзаконні нормативні акти; 3. За сферою дії: загальнообов’язкові, спеціальні і локальні; 4. За ступенем загальності прав норм: загальні, конкретизаційні; 5. За хар-ром волевиявлення: акти встановлення, зміни і скасування норм П; 6. За галузями законодавства: цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін; 7. За часом дії: визначено-строкові, невизначено-строкові.

86. Правове виховання: поняття, система

Правове виховання – це цілеспрямована діяльність Д-ви, суспільних організацій, окремих громадян стосовно передачі юр досвіду; систематичний вплив на свідомість і поведінку особи з метою формування певних позитивних уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують додержання, виконання та використання юр норм.

В системі правового виховання такі струк­турні компоненти: 1)цілі правового виховання: можуть бути загальними і конкретними. Загальними цілями є формування правосвідо­мості і правової культури особистості громадянського су­спільства;

2)принци­пи правового виховання. Правове виховання може бути ефективним лише тоді, коли воно здійснюється на основі певних принципів: має певну систему, здійснюється безперервно, ціленаправлено, має послідовність, забезпечено певними засобами, а також підготовленими кадрами.;

3)форми правового виховання: а) правова освіта (навчання); б) правова пропаган­да ; в) правова просвіта (має обме­жені завдання — дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити діюче законодавство); г) правова агітація( це розповсюдження певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населенняв); д) форми право­мірної соціально-активної діяльності.( це така форма правового виховання, яка здійснюється практич­но в процесі реалізації норм права: використання, дотримання, виконання і застосування)

4)зміст правового виховання - для різних категорій і соціальних груп насе­лення цей зміст обумовлений правовим статусом особи в суспільстві.;

5)методи правового виховання - це су­купність прийомів або способів, при допомозі яких здійснюєть­ся формування правових знань, вмінь і навичок, а також фор­муються почуття поваги до права, до закону і тих соціальних цінностей, які охороняються і регулюються правом. До ме­тодів правового виховання відносяться: метод переконання, покарання, наглядності, позитивного прикладу, розв'язан­ня юридичних казусів, заохочення, критика і самокритика, метод навіювання , наслідування тощо..

Білет № 2. !

87. Орган держави: поняття та види.

Орган держави – це структурований і орган-ний держ-ю чи безпосередньо народом колектив держ-х службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений держ-ми владними повноваженнями та здійс-є функ-ї відповідно до свого признач-я. – це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділе­ний владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функ­цій держави.

Один службовець як орган держави — це, скажімо, Президент України, що є главою держави і виступає від її імені. Структурно оформлений колектив служ­бовців має керівників і виконавців. Керівник висту­пає від імені певного органу. Кожний орган наділяє­ться на підставі закону владними повноваженнями, які полягають у тому, що орган держави спроможний встановлювати формально обов’язкові правила пове­дінки та домага­тися їх здійснення.

Розрізняють такі види органів держави:

• за місцем у системі державного апарату: первинні (створюються через вибори); вторинні (створюються первинни­ми, походять від них і підзвітні їм);

• за змістом або напрямками державної діяльності:

органи державної влади, глава держави, органи дер­жавного управління чи виконавчо-розпорядчі орга­ни, судові органи, контрольно-наглядові органи;

• за способом утворення; виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися;

• за часом функціонування: постійні, тимчасові;

• за складом: одноособові, колегіальні;

• за територією, на яку поширюються їхні повноважен­ня: загальні, або центральні; місцеві, або локальні. Державна влада в Україні здійснюється за принци­пом ‘й поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Вдосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції України.

До системи державних органів України належать:

законодавчий орган — Верховна Рада України; глава держави — Президент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі, цент­ральні, місцеві; виконкоми й голови сільських, се­лищних, міських рад у частині виконання державних пов­новажень, що були їм делеговані органами державної влади.

Система судових органів охоплює усю сукупність судів.

У самостійну систему органів держави виокрем­люються контрольно-наглядові органи України. До них належать: Генеральний прокурор України і підпо­рядковані йому прокурори; податкові адміністрації, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші дер­жавні інспекції.

88. Дія нормативних актів у часі.

Нормативні акти діють у часі, просторі та щодо кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти: а) набрання чинності; б) при­пинення дії; в) зворотну силу дії.

У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності нормативно-правовим актом: а)після 10 днів од моменту його опублікування, якщо акти опубліковані не пізнеше 7-денного строку після їх прийняття;б) термін установлює­ться в самому нормативному акті чи спеціально при­йнятому акті; в) з часу прийняття чи підпису, зазначених у акті; г) часу опублікування акта; д) з часу, з якого вони надійшли адресату, що притаменне відомчим нормативним актам.

Нормативно-правові акти втрачають чинність уна­слідок: закінчення терміну давності, на який видавав­ся акт; прямого скасування конкретного акта іншим чи спец-о призначеним актом; внаслідок зміни обставин, для врегулювання яких вони були призначені.

Зворотна дія — це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний акт існував у момент виникнення правовідношення. Загальне пра­вило таке: "Норма права зворотної сили не має". Але винятки, скажімо, у кримінальному, адміністратив­ному законодавстві мають місце. Так, якщо норматив­ний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальнос­ті, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

89. Поняття та осн ел-ти правової культури

Правова культура – це с-ма правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності. Показник прав культури – це міра активності суб’єкта П у правовій сфері, добровільності виконання вимог прав норм, реальності П і свобод громадян.

Є 2 підходи до вивчення прав культури: структурно-функціональний і аксіологічний.

Структурно-функціональний підхід базується на розумінні прав культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності у єдності з їх реальним функціонуванням.

Елементи правової культури:1. С-ма прав норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у с-мі нормативно-прав актів та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання; 2. Сукупність правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою прав норм, які складаються з юр прав та обов’язків; 3. Сук-ть суб’єктів П: 4. Правосвідомість – с-ма духовного відображення прав дійсності; 5. Режим законності і правопорядку – стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою прав засобів, зміст яких складають правомірні дії суб’єктів П.

Стр-ра прав культури має складний хар-р. Залежно від носія прав культури її поділяють на прв культуру сусп-ва, соціальної групи і особи. Поділ прав культури особи: 1. За змістом: правосвідомість, правомірна поведінка, рез-ти правомірної поведінки; 2. За хар-кою прав діяльності: теоретична і практична, продуктивна і репродуктивна.

Аксіологічний підхід (якісна хар-ка) - прав культура – це с-ма прав цінностей, що утворюються у ході розвитку сусп-ва і відображують прогресивні досягнення минулого і сьогодення.