б) владна діяльність суб'єктів державної виконавчої влади спрямована на вирішення у відповідності до закону конкретних справ, підвідомчих цим органам;
в) владна діяльність органів виконавчої влади повно, детально, чітко регламентується адміністративним правом;
г) з точки зору процедури він є більш простим та економічним. Слід мати на увазі, що адміністративний процес можна розглядати як у "широкому", так і у "вузькому" розумінні. У першому
випадку адміністративний процес включає в себе як юрисдикційні, так і процедурні провадження, які розглядаються і судами, і спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, в другому — тільки як провадження в справах про адміністративні проступки. Іноді, адміністративний процес, у вузькому розумінні, розгядають як юрисдикційні провадження. Провадження, які складають структуру адміністративного процесу, можна класифікувати на два види: а) такі, що розглядаються у судовому порядку; б) такі, що розглядаються органами виконавчої влади. Останні, в свою чергу, поділяються на дві групи: юрисдикційні провадження та управлінські (процедурні) провадження. До юрисдикційних належать провадження про:
— адміністративні проступки;
— видворення іноземців за межі України;
— адміністративне оскарження;
— відшкодування шкоди, завданої громадянину певними видами державних органів;
— дисциплінарні проступки за нормами адміністративного права.
Провадженнями управлінського (процедурного) характеру є:
— видача спеціальних дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності;
— реєстрація певних суб'єктів або видів діяльності;
— видача сертифікатів;
- здійснення контрольно-наглядової діяльності органами виконавчої влади;
- виконання правил дозвільної системи;
— розгляд заяв і пропозицій громадян органами виконавчої влади;
— атестаційне провадження.
Крім зазначених видів адміністративних провадженнь, до змісту адміністративного процесу, а також до адміністративно-процесуального права входять певні загальні адміністративні процедури, що здійснюються всіма органами виконавчої влади в межах наданих їм повноважень і не мають прив'язки до вирішення конкретно визначених справ.
З'ясування сутності адміністративного процесу слід розпочати
з аналізу його принципів, тобто основоположних ідей, згідно з якими здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність: законності; рівності громадян перед законом і органом, що розглядає справу; об'єктивної істини; охорони інтересів особи і держави; офіційності адміністративного процесу; гласності; здійснення процесу державною мовою і забезпечення права користуватися рідною мовою; презумпції невинності та правомірності дій громадян; швидкості та економічності процесу; самостійності в прийнятті рішення.
Адміністративний процес здійснюється за стадіями, серед яких виділяють наступні: стадію порушення адміністративної справи, стадію розгляду справи та прийняття рішення у справі, стадію оскарження чи опротестування прийнятого рішення, стадію виконання прийнятого рішення.
При вивчені даної теми слід звернути увагу на те, що адмініст-ративно-процесуальні норми можна класифікувати за різними критеріями:
а) за видами проваджень — адміністративно-юрисдикційні та адміністративно-процедурні;
б) за змістом — на такі, що забезпечують: адміністративну пра-вотворчість; оперативно-розпорядчу, правонадільну діяльність; адміністративну юрисдикцію; не відносяться до жодного із адміністративних процесів;
в) за колом суб'єктів, на які розповсюджується дія норм — загальні для всіх суб'єктів; такі, що відносяться до суб'єктів влади; такі, що відносяться до суб'єктів, особисто зацікавлених у розгляді справи; такі, що відносяться до суб'єктів, які сприяють сторонам справи (перекладач, свідок та ін.).
Важливо мати на увазі, що на сьогоднішній день адміністратив-но-процесуальне право не систематизоване, хоча таке завдання ставиться в Концепції реформи адміністративного права, зокрема, прийняття Адміністративно-процесуального кодексу, Адміністративно-процедурного (процедурального) кодексу. Поки що адміністративно-процесуальні норми знаходяться у різноманітних джерелах. Серед них є такі, що передбачають тільки адміністративно-процесуальні норми: Положення про складання і введення Переліку підприємців, що займають монопольне становище на ринку (затв. розпор. АКУ від 10.03.1994 p.), Положення про порядок проведення конкурсу на за-
міщення вакантних посад державних службовців (затв. пост КМУ від 4.10.1995 p.), Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію (затв. пост. КМУ від 29.12.1995 р.) та ін. Найчастіше і адміністративно-матеріальні, і адміністративно-процесуальні норми знаходяться в одних і тих же джерелах: КпАП України, законах України "Про державну службу", "Державну виконавчу службу", "Про звернення громадян" та ін. Особливість адміністративно-процесуальних правовідносин, на відміну від більшості адміністративних правовідносин, полягає в тому, що вони є горизонтальними, тобто в їх межах забезпечується однаковий правовий рівень всіх учасників. Проте, така рівність має місце до певного часу — до винесення рішення у даній адміністративній справі. Слід зазначити й те, що саме в адміністративно-процесуальних правовідносинах практично реалізуються матеріальні адміністративні норми.
2. РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 13. Провадження в справах про адміністративні проступки
Поняття і правові засади провадження в справах про адміністративні проступки. Завдання і принципи провадження в справах про адміністративні проступки.
Поняття та класифікація доказів у провадженні в справах про адміністративні проступки. Поняття і предмет доказування в справах про адміністративні проступки.
Учасники провадження. Строки у провадженні. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні проступки.
Заходи адміністративно-процесуального забезпечення.
Вивчення даної теми слід розпочати з уяснення того, що провадження в справах про адміністративні проступки (далі — провадження) є складовою адміністративного процесу і відноситься до адмі-ністративно-юрисдикційних проваджень. Особливістю данного провадження є те, що воно найбільш повно врегульовано нормами матеріального і процесуального адміністративного права.
Правовою засадою провадження є КпАП України (який визначає загальні засади), інші кодекси та закони (які визначають особливості провадження щодо окремих категорій адміністративних проступків): МК України, Закон "Про боротьбу з корупцією" та ін. Особливу групу складають підзаконні нормативні акти, які конкретизують норми КпАП та законів щодо розгляду окремих видів адміністративних справ: Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства, Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи, організації за порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (затв. пост. КМУ 14.12.1994 p.), Положення про порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудування (затв. пост. КМУ від 14.04.1994 p.), Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці (затв. пост. КМУ 17.09.1993 р.) та ін.
При уясненні сутності провадження в справах про адміністративні проступки необхідно звернути увагу на завдання, які стоять перед ним, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне вияснення обставин кожної справи; вирішення кожної справи у відповідності до законодавства; забезпечення виконання постанови; виявлення причин і умов, які сприяють здійсненню адміністративних проступків, попередження проступків, виховання громадян у дусі дотримання законів.
Особливу увагу при вивченні даної теми варто звернути на питання доказів та доказування. Доказами у справі можуть бути любі фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного проступку, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що можуть мати значення для правильного вирішення справи. Від доказів слід відрізняти джерела доказів, що являють собою засоби збереження і передачі інформації, за допомогою яких дана інформація залучається у провадження. Слід пам'ятати, що особливістю доказів є те, що вони повинні бути одержані в установленому законом порядку, в противному разі вони втрачають силу доказів.
В юридичній літературі докази класифікуються за різними критеріями, а саме: прямі і непрямі, обвинувачувальні і оправдувальні, першорядні і похідні. В залежності від джерела і форми докази можна класифікувати на:
а) пояснення учасників (правопорушника, свідка, потерпілого та ін.), які приймаються в усній формі (наприклад, при порушенні правил дорожнього руху штраф накладається на місці без складання протоколу про адміністративний проступок);
б) документи та речові докази, які є матеріальними носіями інформації (протокол про адміністративний проступок, протокол особистого догляду, покази технічних засобів, технічний паспорт, самогон та ін.).
Студент повинен знати, що учасників провадження слід відрізняти від суб'єктів провадження. До перших відносяться: особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, законні представники, адвокат, свідок, експерт, перекладач. Суб'єктами провадження є всі вище вказані учасники, перелік яких слід доповнити органом чи особою, що розглядає справу про адміністративний проступок (в юридичній літературі даний суб'єкт досить вдало називають "лідируючий суб'єкт"), тобто коло суб'єктів провадження ширше ніж коло учасників.
Всіх суб'єктів провадження можна розділити на декілька груп, а саме:
а) компетентні державні органи або посадові особи, які розглядають справу про адміністративний проступок, приймають акти владного характеру, складають правові документи (див. ст. ст. 218-244/8 КпАП України);