— сприяти більш ефективному використанню адміністративного законодавства як основи правового супроводження самої адміністративної реформи. При вивченні даної теми необхідно звернути увагу на проект
Концепції реформи адміністративного права України (див. с. 240).
2. РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 2. Механізм адміністративно-правового регулювання
Поняття і елементи механізму адміністративно-правового регулювання.
Поняття, структура і види адміністративних норм. Дія адміністративних норм в часі, в просторі, за колом осіб.
Поняття джерел адміністративного права, їх види та система. Співвідношення адміністративного права та адміністративного законодавства.
Поняття, ознаки і види адміністративно-правових відносин. Підстави виникнення адміністративно-правових відносин та їх класифікація.
Вивчення даної теми необхідно розпочати з того, що обов'язковим елементом механізму адміністративно-правового регулювання виступають адміністративно-правові норми, тобто правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і є обов'язковими для виконання. Адміністративно-правові норми займають особливе місце в системі права не тільки України, але й інших держав, оскільки вони регулюють особливі суспільні відносини — відносини у сфері державного управління, тобто забезпечують організацію і діяльність державного апарату, взаємовідносини людини і держави та ін. Слід особливу увагу звернути на те, що в умовах адміністративної реформи адмініст-ративно-правові норми повинні відіграти важливу роль в утвердженні конституційного постулату: у взаємовідносинах людини з державою, в особі державних органів центральною постаттю виступає людина.
Слід мати на увазі, що адміністративно-правові норми досить різноманітні, їх можна класифікувати на різні види в залежності від підстави класифікації, зокрема:
за змістом — матеріальні і процесуальні;
за часом дії — постійні і тимчасові;
за юридичною силою — норми законів і норми підзаконних нормативних актів;
за адресатами — такі, що регулюють діяльність державних органів і їх службовців, недержавних утворень, громадян;
за методом дії — на заборонні, зобов'язуючі, рекомендаційні, стимулюючі, уповноважуючі;
за дією в просторі — загальні і місцеві;
за дією за колом осіб — загальні і спеціальні та ін.
Вивчення сутності адміністративно-їіравових норм неможливе без уяснення їх структури, тобто внутрішньої побудови, яку складають: гіпотеза, диспозиція, санкція. Слід мати на увазі, що гіпотеза — це такий елемент адміністративно-правової норми, в якому зазначаються умови, обставини у сфері державного управління, з настанням яких норма реалізується. Особливістю адміністративних норм, в частині структури, є те, що гіпотеза в них часто відсутня. Гіпотеза може бути абсолютно визначеною або відносно визначеною, простою або складною.
Диспозиція — це основна частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки учасників адміністративно-правових відносин. Характерною особливістю диспозиції є те, що вона має імперативний характер, тобто встановлене правило поведінки не може бути змінене за згодою учасників управлінських відносин. Диспозиція може мати посилковий (коли необхідно звернутися до іншого нормативного акту) і дозвільний (коли законодавець дозволяє учасникам відносин встановлювати правила поведінки у сфері державного управління) характер і може мати абстрактну або казуїстичну форму.
Санкція являє собою таку частину норми, в якій зазначаються заходи адміністративно-правового примусу у разі невиконання учасниками управлінських відносин своїх обов'язків (див. статтю 24 КпАП України).
Студентам слід уяснити, що джерела адміністративного права являють собою зовнішню форму виразу адміністративних норм. З чотирьох відомих джерел права (правовий звичай, правовий пре-цендент, нормативний договір, нормативно-правовий акт) основним джерелом адміністративного права, проте не єдиним, є нормативно-правовий акт, який може бути у формі:
закону (Конституція України, кодекси (КпАП, Митний, Повітряний та ін.), Основи законодавства Україні про культуру, Основи законодавства України про охорону здоров'я, закони);
підзаконного нормативного акту (укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні накази, інструкції центральних органів виконавчої влади, нормативні акти місцевих органів державної виконавчої влади, нормативні акти органів місцевого самоврядування з питань делегованих повноважень, нормативні накази керівників державних підприємств, установ та організацій).
Крім того, відповідно до статті 9 Конституції України міжнародні договори, що містять норми адміністративного права, також є джерелом адміністративного права.
Досить важливо акцентувати свою увагу на тому, що одним із засобів удосконалення механізму адмінстративно-правового регулювання є систематизація адміністративного законодавства, спрямована на впорядкування чинних інститутів даної галузі права, усунення протиріч у змісті правових норм, вилучення застарілих та створення нових норм права, які відповідатимуть потребам суспільного розвитку. Основними формами систематизації виступають: кодифікація, інкорпорація, консолідація. Нині адміністративне законодавство кодифіковане лише частково. У процесі реформування адміністративного права ставиться завдання розробити та прийняти, зокрема: Адміністративно-процесуальний кодекс, Адміністративно-процедурний (процедуральний) кодекс, Кодекс про адміністративні проступки (див. Концепцію реформування адміністративного права).
При вивченні даної теми студентам слід звернути увагу на форми реалізації адміністративно-правових норм, а саме: використання, виконання, дотримання, застосування. Застосування, на відміну від інших форм, є державно-владною діяльністю, яка здійснюється за наявності певних умов і не залежить від бажання уповноваженого суб'єкта, як це має місце при використанні, дотриманні, виконанні.
Важливо знати, що адміністративно-правові відносини є важливою складовою механізму адміністративно-правового регулювання. Будучи різновидом правових відносин, вони мають такі ж ознаки, як останні. Поряд із цим, слід звернути увагу на те, що їм властиві певні особливості, зокрема:
— обов'язковою стороною виступає державний орган або його посадова особа;
- права і обов'язки сторін цих відносин пов'язані з діяльністю органів державного управління;
— як правило, відносини будуються за принципом "влада-підпорядкування";
— у випадку порушення адміністративно-правової норми відповідальність наступає перед державою;
— вони можуть виникати за ініціативою будь-якого суб'єкту адміністративного права і при цьому згоди іншої сторони не треба;
— спори, які виникають між сторонами, в більшості випадків, розглядаються в адміністративному порядку та ін.
Важливо звернути увагу на класифікацію адміністративно-правових відносин, а саме: вертикальні і горизонтальні; матеріальні і процесуальні; регулятивні і охоронні; односторонні і двосторонні та ін.
Структуру адміністративно-правових відносин складають: об'єкт (дія, поведінка людей, матеріальні предмети, речі), суб'єкт (громадяни, особи, державні органи, підприємства, установи, організації та ін.), зміст (сукупність прав і обов'язків сторін).
2. РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 3. Суб'єкти адміністративного права
Поняття та види суб'єктів адміністративного права. Факти, що впливають на коло суб'єктів адміністративного права. Адміністративна право- та дієздатність.
Адміністративно-правовий статус громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.
Зміст адміністративно-правового статусу виконавчих органів державної влади.
Особливості адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування.
Адміністративно-правовий статус підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, релігійних організацій.
При вивченні даної теми слід з'ясувати, що бути суб'єктом адміністративного права означає мати права та обов'язки у сфері державного управління. На коло суб'єктів впливають такі фактори,
як: політичні, економічні, ідеологічні. Коло суб'єктів адміністративного права досить багаточисельне і різноманітне. Суб'єктів адміністративного права можна поділити на два види: індивідуальні та колективні. В адміністративній науці їх часто називають фізичні та юридичні особи. Варто мати на увазі, що сам підхід до класифікації є досить вдалим, однак сутності адміністративного права більше відповідає саме перша класифікація.
Студенту слід знати, що до індивідуальних суб'єктів належать: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; до колективних — органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; громадські організації, релігійні організації та ін.
Вивчаючи адміністративно-правовий статус індивідуального суб'єкту важливо уяснити, що це правове положення особи у її відносинах із державними органами, врегульоване нормами адміністративного права. Складовими цього статусу є адміністративні право- і дієздатність. Адміністративна правоздатність — це здатність мати права і обов'язки, закріплені нормами адміністративного права. Вона наступає з моменту народження і закінчується смертю особи. Адміністративна дієздатність — це здатність особи своїми діями здійснювати права, виконувати обов'язки і нести відповідальність згідно з нормами адміністративного права. Слід мати на увазі, що адміністративна дієздатність буває повна, часткова, обмежена. Особа також може бути визнана у судовому порядку недієздатною.