одностороннє владне волевиявлення і тягне за собою певні юридичні наслідки.
Важливе значення для уяснення сутності актів державного управління має їх класифікація на види, а саме:
а) за юридичним змістом: нормативні і індивідуальні;
б) за суб'єктами: акти органів виконавчої влади; акти громадських організацій, яким делеговані державою владні повноваження;
в) за формою: письмові, усні, конклюдентні;
г) від порядку прийняття: колегіальні ( постанови КМУ та ін.) і єдиноначальні (укази Президента України та ін.);
д) від об'єкту управління: рішення щодо охорони здоров'я, освіти, оборони, агропромислового комплексу, національної безпеки та ін.
При вивченні даного питання слід звернути увагу на умови ефективності актів державного управління: їх якості, організації виконання, стабільності обстановки, кваліфікації кадрів та ін. Основними вимогами ефективності є доцільність (тобто, їх корисність для публічних інтересів) та законність. Остання обумовлюється: а) наявністю компетенції у суб'єкта управління; б) його відповідністю закону по суті; в) відповідністю меті закону; г) його прийняттям у передбачений законом строк; д) дотриманням процесуальних правил видання акту.
Акти державного управління, які не відповідають вимогам, що висуваються до них, признаються дефектними: нікчемними або заперечними. Нікчемні акти — це незаконні акти, які не породжують ніяких правових наслідків. Заперечні акти мають певні недоліки, які не позбавляють їх законної сили, але вони можуть бути оскаржені зацікавленими особами у встановленому порядку.
Студенту необхідно звернути увагу на те, що адміністративний договір — це один із видів публічно-правових договорів. Він являє собою засновану на підставі норм адміністративного права і добровільної згоди волі двох або більше суб'єктів адміністративного права, один із яких завжди виступає суб'єктом державної волі, угоду, яка започатковує, змінює і припиняє взаємні права і обов'язки його учасників.
Важливо звернути увагу на класифікацію адміністративних договорів, а саме: дво- і багатосторонніх; типових і консенсуальних, попередніх і основних. Крім наведених виділяють й такі:
а) за предметним критерієм:
— договори про компетенцію, зокрема про розмежування або делегування повноважень і предметів відання (див. закони "Про органи місцевого самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та ін.);
— договори у сфері управління державною власністю;
— договори, що забезпечують державні потреби (державні контракти);
— договори з військовослужбовцями, студентами;
— фінансові та податкові угоди;
— договори про взаємодію, співпрацю;
— концесії, інвестиційні угоди;
— договори про надання деяких платних послуг приватним особам (див. постанови КМУ "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними архівними установами", "Про перелік платних послуг, які можуть надаватися інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ", "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони МВС" ) та ін.;
б) за змістом: чисто організаційні і змішані (організаційні питання пов'язані з трудовими, майновими); чисто адміністративні і комбіновані (разом з адміністративними правовідносинами регулювати трудові, цивільні та ін.).
Важливо уяснити функції адміністративного договору, зокрема:
— структурно-організаційну; - соціального компромісу;
— забезпечувальну;
— орієнтаційно-стимулюючу;
— демократизації виконавчої влади;
— виховну;
— охоронну.
2. РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 7. Адміністративно-правові методи державного управління
Поняття і види адміністративно-правових методів. Методи прямої і непрямої дії.
Заохочення як метод державного управління.
Стимулювання як метод державного управління.
Поняття дозвільної системи. Поняття і стадії дозвільного провадження.
При вивченні даної теми слід уяснити, що адміністративно-правові методи — це способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу органів державного управління (посадових осіб) на підпорядковані їм об'єкти управління. Методи досить різноманітні, однак вони мають загальні риси, а саме:
способи впливу органів державного управління на підпорядковані їм об'єкти управління; вираження державного публічного інтересу; засоби досягнення мети;
способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі спільної діяльності; способи реалізації компетенції.
В юридичній науці виділяють такі види адміністративно-правових методів, як: переконання, заохочення, примусу; прямого і непрямого впливу; нагляду, регулювання, керівництва та ін.
При цьому студентам необхідно знати, що переконання — це один із основних адміністративно-правових методів, який проявляється в різних роз'яснювальних, виховних, організаційних заходах для формування волі підвладного. Способами такого методу є навчання, пропаганда, роз'яснення, обмін досвідом та ін.
Примус як адміністративно-правовий метод (див. тему 9). Заохочення — це такий спосіб впливу, який через інтереси, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з точки зору суб'єкту управління, справ. Правовою основою застосування даного методу є Указ Президента "Питання Комісії по державних нагородах України при Президентові України", "Про заснування відзнаки Президента України "Іменна вогнепальна зброя" та ін. Даний метод характеризується такими ознаками, як:
— фактичною підставою для нього є заслуга, діяння, яке позитивно оцінюється суб'єктами влади;
— воно пов'язане з оцінкою уже здійснених дій;
- воно персоніфіковано, застосовується у відношенні окремих індивідуальних або колективних суб'єктів;
— воно проявляється у моральному схвалені, наділенні правами, пільгами, матеріальними цінностями та іншими благами. Метод прямого впливу характеризується наступними ознаками:
- прямий вплив на волю;
— директивність, наказовий характер;
- однозначність команди, яка, як правило, не дає виконавцям можливості вибору варіанту поведінки;
— наявність великого адміністративного апарату, контролюючого виконання команди і наділеного повноваженнями застосовувати примусові заходи за невиконання.
Для методу непрямого впливу характерно:
— вплив на волю здійснюється через створення ситуації, яка зацікавлює в необхідній поведінці через інтереси, запити виконавця;
— у виконавця є право вибору відповідного варіанту поведінки;
— нормами права передбачається діючий механізм стимулювання (одержання прибутку, пільги та ін.).
Досить важливим для студентів є уяснення того, що дозвільна система — це урегульована нормами права сукупність суспільних відносин суб'єктів державного управління з громадянами і організаціями з приводу видачі дозволу на зайняття певними видами діяльності з наступним наглядом за дотриманням правил і умов здійснення дозвільної діяльності. Вона включає в себе чотири основних елементи:
1) наявність відносної заборони (займатися певною діяльністю можна тільки при наявності дозволу на це);
2) діяльність щодо видачі дозволу, здійснювана суб'єктами державного управління у відношенні громадян, організацій організаційно їм не підвладних (ліцензій, прав на управління транспортним засобом, допуск до державної таємниці та ін.);
3) нагляд за дотриманням правил і умов особами, що одержали дозвіл на певну діяльність;
4) застосування примусових заходів щодо припинення порушення правил, умов здійснення діяльності і притягнення винного до відповідальності.
Правову основу здійснення дозвільної системи визначають закони та підзаконні нормативні акти (див. закони: "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні"; укази Президента: "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій", "Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності", "Про запровадження єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва", "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності"; постанову КМУ "Про затвердження Положення про дозвільну систему України" та ін. (див. рекомендовану літературу).
Важливою складовою дозвільної системи є дозвільне провадження, яке включає в себе наступні стадії:
1) порушення дозвільної справи;
2) прийняття рішення;
3) виконання рішення;
4) нагляд за дотриманням особами, які одержали дозвіл, встановлених правил та умов;
5) атестація, акредитація дозвільної діяльності;
6) переоформлення, продовження дозволу;
7) застосування заходів примусу за допущення порушень правил і умов.
Слід мати на увазі, що останні три стадії є факультативними.
2. РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 8. Адміністративно-правові режими
Поняття і види спеціальних адміністративно-правових режимів.
Правовий режим надзвичайного стану.
Правовий режим воєнного стану.
Режим надзвичайної екологічної ситуації.
Режим державної таємниці.
Режим охорони державного кордону України.
При вивченні даної теми слід мати на увазі, що поняття "режим" (франц. regime, від лат. regimen — правління) може застосовуватися в таких значеннях, як: а) державний лад, спосіб правлін-
ня; б) точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку та ін.; в) система правил, законів, запроваджуваних для досягнення мети; г) умови діяльності, існування. Правовий режим являє собою сукупність правил, закріплених юридичними нормами, які регулюють певну діяльність людей. Адміністративно-правовий режим — це поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб'єктів правовідносин. Адміністративно-правові режими досить різноманітні. В юридичній літературі їх класифікують на такі види, як: