Права людини можна розглядати як основу конституціоналізму, оскільки головний сенс створення конституцій полягав саме у забезпеченні свободи людини перш за все від свавілля державної влади. Жодна держава, яка претендує на визнання її демократичною, не може відмовитися від включення певного переліку прав людини до своєї конституції.
Індустріальний лад характеризується дуалізмом громадянського і політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, але як член політичного, тобто державно організованого суспільства, вона рівноправна лише з тими, хто належить до даної держави, тобто є її громадянином. Отже, права і свободи людини належать кожному індивіду, а права і свободи громадянина — тільки тим особам, які перебувають у громадянстві даної держави. Права і свободи громадянина не слід плутати з громадянськими правами і свободами, котрі, як правило, належать кожній людині.
У багатьох конституціях розмежування прав людини і прав громадянина закріплено у формулюваннях відповідних статей. Так, для позначення суб'єкта прав людини зазвичай використовують формули: «кожний», «всі», «кожна людина», «ніхто», «жодна людина» або безособистісні формулювання на зразок «визнається право», «гарантується свобода» тощо. Щодо прав громадян, то в статтях конституції прямо вказується «громадяни мають право, громадянин може» тощо.
Іноді замість вживання слів «громадяни», «громадянин» зазначається приналежність до нації, наприклад, «усі німці», «кожен іспанець» тощо. Однак слід мати на увазі, що в західноєвропейських країнах термін «нація» означає не етнічну, а політико-державну спільність, людський субстрат держави, те, що у вітчизняній системі права позначається поняттям «народ».
Співвідношення між правами людини і правами громадянина навіть у демократичній державі відрізняється і залежить від суб'єктивного вибору укладачів відповідної конституції. Так, одне і те саме право в конституції однієї держави може бути сформульоване як право людини, а в іншій — як право громадянина. Наприклад, за Конституцією Іспанії свобода пересування формулюється як право громадян Іспанії, тоді як за Конституцією Греції таку свободу визначено як право людини. Хоча є такі права та свободи, до характеристики яких демократичні конституції підходять однаково1.
Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні ґрунтується на таких принципах.
1) Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека — найвища соціальна цінність (ст. З Конституції України).
2)Конституційний принцип рівноправ'я, який передбачає:
- рівність громадян перед законом (частини 1, 2 ст. 24 Конституції України);
- рівність прав жінки і чоловіка Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека — найвища соціальна цінність (ст. З (ч. З ст. 24 Конституції України). Задля розвитку регламентування цього аспекту принципу рівноправ'я було ухвалено Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 р. (набув чинності з 01.01.2006 р.);
- рівний доступ громадян до публічних посад (ч. 2 ст. 38 Конституції України);
- рівність у галузі політичних прав (статті 38, 71 Конституції України);
- рівність у виборі професії та роду трудової діяльності (ч. 2 ст. 43 Конституції України);
- рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї кожного з подружжя (ч. 1 ст. 51 Конституції України) та рівність дітей незалежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52 Конституції України);
- рівність перед судом (п. 2 ч. З ст. 129 Конституції України), що означає рівний судовий захист прав та інтересів (при; чому у країнах з англосаксонською системою права цей принцип обумовлений ще й тим, що суд виступає не тільки правозастосовчим, а і правотворчим органом).
Не слід плутати поняття «рівноправ'я» і «соціальна рівність», оскільки рівноправ'я — це виключно рівність прав, свобод та обов'язків. Виходячи ж з учення марксизму, соціальна рівність — це рівне ставлення до засобів виробництва. Однак така рівність є утопією, відтоді як людина почала виробляти більше, ніж споживає. Водночас досвід демократичних країн свідчить про те, що в умовах соціально-економічної нерівності рівноправ'я цілком можливе, хоча з певними застереженнями (наприклад, унесення грошової застави звільняє особу від утримання під вартою; якщо ж особа відповідної грошової суми не має, вона змушена перебувати під вартою). [31;ст. 129 – 130]
На думку Баглая М. В., принцип рівноправ'я являє собою правило, звернене до держави, яка повинна протидіяти будь-якій дискримінації громадян з боку своїх органів. [9;ст.116]
3) Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод (статті 21, 22, ч. 1 ст. 157 Конституції України). У той же час, у випадках, передбачених Конституцією України, деякі права та свободи людини і громадянина можуть бути обмежені. Обмеження прав та свобод людини і громадянина можуть бути постійно діючими (наприклад, вони передбачені ч. З ст. ЗО, ч. З ст. 34, ч. 2 ст. 35, ст. 37 Конституції України) та тимчасовими, обумовленими надзвичайним станом (ст. 64 Конституції України). Цією ж статтею встановлено перелік тих прав та свобод, які не можуть бути обмежені за жодних умов).
4)Принцип єдності конституційних прав і обов'язків (принцип природного обмеження реалізації прав і свобод людини і громадянина правами і свободами інших осіб (ст. 23 Конституції України). Цей принцип потрібно розуміти так, що виконання людиною і громадянином своїх обов'язків є передумовою нормального існування суспільства і держави та реалізації нею кореспондуючого обов'язку права. Так, наприклад, відповідно до ст. 13 Конституції України, з одного боку, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу згідно із законом. Однак з іншого боку, власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Цей принцип не можна зводити до формулювання про те, що якщо людина не виконує певних обов'язків, вона не має прав, оскільки не можна, наприклад, стверджувати, що якщо людина не виконала загальний військовий обов'язок, то її можна позбавити виборчого права.
5) Принцип безпосередньої дії прав та свобод людини і гро
мадянина (ч. З ст. 8 Конституції України) означає те, що права
та свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією
України, діють незалежно від того, чи конкретизовані вони у
відповідних нормативних актах. Однак відсутність такої конкретизації часто значно ускладнює або взагалі унеможливлює реалізацію відповідних прав та свобод. Крім того, даний принцип передбачає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
6) Принцип невичерпності прав та свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією України. Існування цього принципу свідчить про те, що в Україні застосовується так звана змішана система формулювання прав і свобод людини і громадянина, відповідно до якої поєднуються письмове закріплення прав та свобод людини і громадянина з визнанням природних прав (тобто таких, якими людина наділена від народження і які є первинними щодо позитивного права та повинні ним гарантуватися). Аналогічна система формулювання прав і свобод людини і громадянина існує і в багатьох інших країнах (наприклад, у США). [9;ст.107]
7) Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (детально цей принцип ми охарактеризуємо в наступній главі).
Отже, в цьому розділі були визначені основні підходи та основні принципи на яких ґрунтується конституційно – правовий статус особи.
РОЗДІЛ ІІ . Поняття громадянства та належність до громадянства України
Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою та суспільством.
Поняття "громадяни" виникло ще за середньовіччя, коли в результаті поділу праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття "городянин" ототожнювалося з поняттям "громадянин", як синонімом вільної людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав. [52; ст.46] Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII — на початку XIX ст., громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.
Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось як належність особи до держави, а інколи — при визначенні поняття громадянства ~ держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство — із членством у такій організації. В радянській літературі громадянство визначалось як особливий політико-правовий зв'язок особи з державою даної особи своїм громадянином і який реалізується в поширенні на таку особу суверенної влади держави незалежно віл місця проживання.
Обсяг прав і свобод, якими людина може користуватися в конкретній державі, а також ті обов'язки, які може покладати конкретна держава на людину, залежать від наявності в останньої громадянства даної держави.
У сучасній науці конституційного права розрізняють три значення терміна «громадянство»: