Смекни!
smekni.com

Конституційно - правовий статус людини та громадянина в Україні (стр. 6 из 10)

2) якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особа­ми громадянства цих держав одночасно з набуттям громадян­ства України.

Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне гро­мадянство, повинні подати документ про це, виданий уповнова­женим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до гро­мадянства України.

Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства;

3) безперервне проживання на законних підставах на тери­торії України протягом останніх п'яти років. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України» безперервне про­живання на території України — це проживання в Україні осо­би, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не пе­ревищував 90 днів, а в сумі за рік — 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна осо­бою місця проживання на території України.

Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без грома­дянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України по­над два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які пере­бували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебу­вання у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до п. 1 ч. З ст. 4 Закону України «Про ім­міграцію», тобто як одному з подружжя, якщо другий з подруж­жя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадяни­ном України.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних під­ставах на території України встановлюється на три роки з мо­менту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Украї­ні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, — на три роки з моменту в'їзду в Україну.

У країнах Європи строк безперервного проживання як умо­ва для натуралізації становить від 5 до 15 років. Європейська конвенція про громадянство передбачає, що тривалість прожи­вання для отримання громадянства не повинна перевищувати 10 років. У більшості східноєвропейських країн встановлено 5-річний термін безпосереднього проживання (зокрема, в Англії, Нідерландах, Франції), у Данії, Норвегії - 7 років, в Угорщи­ні - 8, у Молдові, Греції Литві, Іспанії, Італії, Німеччині - 10;

4) отримання дозволу на імміграцію.

Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус бі­женця в Україні або притулок в Україні, та на іноземців і осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне прожи­вання до набрання чинності Законом України «Про іммігра­цію» (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колиш­нього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі,
достатньому для спілкування.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі). Довідка про володіння українською мо­вою видається керівником навчального закладу, місцевим орга­ном виконавчої влади України або виконавчим органом місце­вого самоврядування.

При цьому українське законодавство досить демократично підходить до встановлення цієї вимоги, оскільки вимагає тіль­ки знання або розуміння української мови в обсязі, достатньо­му для спілкування. Тоді як у деяких країнах (наприклад, в Ес­тонії) особа, яка має намір набути громадянство цієї держави, повинна скласти іспит на володіння естонською мовою, що за рівнем відповідає екзамену для студента-фахівця з вивчення да­ної мови; [54;ст.102]

6) наявність законних джерел існування, під якими, відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України», розуміють заробітну плату, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсію, стипендію, аліменти, соціальні виплати
та допомогу, власні фінансові заощадження або фінансову допомогу від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що
мають законні доходи.

Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біжен­ця в Україні або притулок в Україні.

Встановлення зазначеної вимоги є цілком справедливим, оскільки за відсутності в особи джерел до існування держава повинна буде надавати їй матеріальну допомогу.

Закон окреслює коло осіб, щодо яких в Україні застосову­ється спрощена натуралізація:

1) положення, передбачені пунктами 3—б умов прийняття до громадянства України, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України;

2) прийняття до громадянства України дитини, яка прожи­ває в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка відповідно до Закону України «Про громадянство України» є її законним представником і має дозвіл на імміграцію в Україну, здійсню­ється без урахування умов прийняття до громадянства України, передбачених пунктами 1, 3—6. Дозвіл на імміграцію в Україну не вимагається, якщо законним представником дитини є особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, або іноземець чи особа без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом Украї­ни «Про імміграцію» (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті гро­мадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про пропис­ку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;

3) іноземці чи особи без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і іноземці чи осо­би без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті.

Сьогодні в європейських державах спрощено порядок прий­няття до громадянства у зв'язку з одруженням, що поширю­ється і на чоловіків, і на жінок. Так, в Італії строк проживання в країні для подружжя у зв'язку з прийняттям до громадянства скорочується з 10 років до 6 місяців, в Іспанії — з 10 років до 1 року, в Болгарії, Чехії для натуралізації подружжя взагалі не встановлюється ценз осілості. У деяких високо розвинутих краї­нах у зв'язку із зловживанням правом на спрощену натуралі­зацію встановлюється перевірка шлюбу на предмет фіктивності (Франція);

4) для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних
підставах на території України встановлюється на три роки з
моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в
Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, — на три роки з моменту в'їзду в Україну.

До громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за скоєння тяж­кого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визна­но законодавством України тяжким або особливо тяжким зло­чином.

Особа, яка набула громадянство України і подала деклара­цію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується по­вернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Ця вимога не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.

Датою набуття громадянства України у разі прийняття до громадянства України є дата видання відповідного Указу Пре­зидента України.

У деяких державах умовою для натуралізації громадян є да­вання клятви на вірність державі (Молдова)1. Пропонується запровадити таку умову прийняття до громадянства і в Україні, оскільки «це дало б можливість підвищити значущість і автори­тет українського громадянства, а також підняти рівень так зва­ного морального аспекту громадянства». .[8;ст.5]

Щодо прийняття до громадянства України внаслідок понов­лення у громадянстві, то воно застосовується до осіб, які пере­бували у громадянстві України, але потім з певних причин його припинили. Від натуралізації поновлення у громадянстві від­різняється більш спрощеним порядком. В Україні процедура по­новлення є більш складною щодо тих колишніх громадян, які вже набули іноземне громадянство

У громадянстві України не поновлюються:

1) особи, які втратили громадянство України у зв'язку з на­буттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів або стосовно яких рішен­ня про оформлення набуття громадянства України за територі­альним походженням або через поновлення скасовані через те, що особа набула громадянство шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих докумен­тів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності яко­го особа не може набути громадянство України;

2) особи, які вчинили злочин проти людства чи здійснюва­ли геноцид;

3) засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяж­кого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

4) вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Датою набуття громадянства України у випадку поновлен­ня є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Інші підстави набуття громадянства України передбачені Законом України «Про громадянство України» та міжнародни­ми договорами.

Набуття громадянства за міжнародними договорами досить часто має місце в результаті територіальних змін.