Принципи фінансово-правової відповідальності відображають її зміст, сутність та форми реалізації. Основні засади фінансово-правової відповідальності є орієнтиром для усіх суб’єктів фінансового права, які беруть участь в охоронних фінансових право відношеннях. Принципи вказують на мету та правовий стан, в напрямку яких повинні рухатися законодавчий та правозастосовчі органи.При цьому необхідно враховувати, що принципи фінансово-правової відповідальності не обов’язково можуть бути нормативно закріпленими – їх реальне застосування залежить від волі законодавця. Це зумовлено тим, що основні засади фінансово-правової відповідальності виводяться із загального змісту фінансового законодавства і зазначені принципи є досягненням науки фінансового права, тобто частиною фінансово-правової доктрини, яка тією чи іншою мірою відтворюється у фінансовому законодавстві.
Принципи фінансово-правової відповідальності – це основоположні засади, вихідні ідеї, що відображають її сутність, природу і призначення, відповідно яких здійснюється діяльність законодавця і правозастосовуючих органів щодо реалізації охоронних фінансових правовідносин.
В юридичній літературі принципи фінансово-правової відповідальності) розглядають у широкому (як сукупність усіх правових принципів) і вузькому (як сукупність принципів, безпосередньо закріплених у фінансовому законодавстві) аспектах. Фінансово-правова відповідальність базується на цілісній системі, що включає загально соціальні принципи, які притаманні усім видам відповідальності, загально правові принципи, принципи фінансового права, а також принципи фінансово-правової відповідальності. Слід зазначити, що єдиної точки зору стосовно переліку принципів в юридичній літературі не сформовано. Так, наприклад, вважається, що до принципів фінансово-правової відповідальності потрібно віднести принципи законності, співрозмірності, однократності, індивідуалізації покарання, принцип повного відшкодування заподіяної шкоди.
Існує думка, що безпосередньо впливають на вихідні начала фінансово-правової відповідальності загально правові принципи, до яких відносяться справедливість, законність, невідворотність, індивідуалізація покарання, відповідальність за вину.
Норми-принципи фінансово-правової відповідальності або закріплені у фінансовому законодавстві або їх можна вивести аналізуючи законодавство про фінансово-правову відповідальність. До таких принципів можна віднести наступні:
1. Принцип законності означає неприпустимість притягнення за фінансове правопорушення інакше, як на підставах і в порядку, передбаченому фінансовим законодавством. Принцип законності в фінансовому праві являє приломлення і деталізацію його загально правового значення, яке базується на положеннях Конституції України. Основним елементом зазначеного принципу є положення, згідно якого діяння визнається фінансовим правопорушенням (податковим, бюджетним тощо) тільки у випадку визнання його таким фінансовим законодавством до моменту здійснення.
2. Принцип одноразовості притягнення до фінансово-правової відповідальності. Цей принцип означає, що одна й та ж особа не може бути притягнення повторно до фінансово-правової відповідальності за одне й те ж фінансове правопорушення. Міра відповідальності, встановлена законодавством, є вичерпною і в достатній мірі відображає функції фінансово-правової відповідальності. Притягнення до відповідальності одного й того ж суб’єкта за одне й те ж діяння означає перевищення міри фінансово-правової відповідальності встановленої фінансовим законодавством.
3. Принцип співвідношення фінансово-правової відповідальності з іншими видами відповідальності. Відповідальність за порушення фінансового законодавства не існує ізольовано тільки в межах фінансового права. Залежно від тяжкісті здійсненого діяння або суб’єктивного складу можливим є застосування норм інших галузей права. Так, наприклад, глава 18 БК України визначає співвідношення бюджетно-правової відповідальності (як різновиду фінансово-правової) з адміністративною, дисциплінарною, цивільною та кримінальною відповідальністю. Притягнення суб’єкта бюджетних правовідносин до бюджетно-правової відповідальності за бюджетне правопорушення не звільняє посадових осіб цього суб’єкта, за наявністю достатніх підстав, від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
4. Принцип відмежування фінансової санкції від фінансового обов’язку. Сплата фінансової санкції не звільняє особу від виконання фінансового обов’язку, оскільки вони є самостійними елементами правового статусу суб’єкта фінансових правовідносин. Наприклад, сплата фінансової санкції за порушення податкового законодавства не поглинає сплату податку й пені. Стягнення з платника податків фінансової санкції (як міри фінансової відповідальності) не припиняє обов’язків платника податку щодо перерахування до бюджету належних сум податку та пені за прострочення сплати.
5. Принцип презумпції невинуватості. Зазначений конституційний принцип означає, що особа вважається невинною у здійсненні фінансового правопорушення до тих пір, доки її вина не буде доказана в передбаченому законом порядкуі встановлена рішенням суду, що набуло законної сили. Для фінансового права (а особливо для податкового це є новим принципом, незважаючи на давнину його застосування іншими галузями права. Факт здійсненного особою фінансового правопорушення може бути констатованим лише судом. Винесене комтетентим фінансовим органом рішення (наприклад, органом Державної податкової служби про притягнення до відповідальності за податкове правопорушення) не є неспростованим доказом, однак не обмежує особу, що притягається до відповідальності у праві добровільно сплатити штрафні (фінансові) санкції. Але разом з тим, добровільне виконання особою рішення фінансового органу щодо застосування санкцій не означає, що особа визнана винною, оскільки вина цієї особи не була предметом судового розгляду. Принцип презумпції не винуватості вважається первинним і визначаючим для процесуальних відносин з притягнення до фінансово-правової відповідальності. Поза межами фінансового процесу зазначена презумпція існувати не може, оскільки вони є взаємопов’язаними і механізм їх взаємодії являє собою співвідношення матеріальних і процесуальних норм.
Встановлений внаслідок процесуальної діяльності факт визнання суб’єкта винним є однією з обов’язкових умов для державного примусу правопорушника. Суб’єкт визнається правопорушником тільки судом внаслідок здійснення ним фінансового правопорушення і стає винним з моменту здійснення фінансового правопорушення, а не з моменту винесення судового рішення. В фінансових охоронних правовідносинах питання щодо вини вирішується вже на стадії розгляду справи компетентним фінансовим органом, оскільки саме на цій стадії встановлюються елементи і ознаки конкретного фінансового правопорушення , в тому числі й вина. Разом з тим, як вже зазначалося, добровільна сплата фінансової санкції за рішенням компетентного фінансового органу, не породжує правових наслідків, що настають тільки при державному осудженні у формі рішення суду.
Гарантією застосування мір державного примусу є положення Конституції України та фінансового законодавства, згідно яких особа, яка притягається до відповідальності не зобов’язана доказувати свою невинність. Обов’язок доказування обставин, що свідчать про факт фінансового правопорушення і вину особи у його здійсненні, покладається на фінансові органи. Відсутність у особи, що притягається до фінансової відповідальностіобов’язку доказування не винуватості, не означає позбавлення її права на захист. Зазначена презумпція виступає однією з гарантій захисту порушених прав і в цьому аспекті означає неможливість з боку будь-яких владних органів примушувати особу давати пояснення. Наявність в фінансовому праві презумпції не винуватості зобов’язує фінансові органи в процесі судового розгляду доказувати не тільки достовірність власних висновків, а й необґрунтованість заперечень особи, яка притягається до відповідальності. Також необхідно враховувати, що презумпція не винуватості розповсюджується тільки на притягнення особи до відповідальності за фінансове правопорушення. Стосовно донарахування, наприклад, податку чи збору, зазначений принцип не застосовується.
Отже, встановлення принципів фінансово-правової відповідальності забезпечує правильне застосування фінансового законодавства, сприяє стабільності фінансової політики держави, дотриманню прав та законних інтересів усіх суб’єктів фінансових правовідносин. Норми принципи суттєво впливають і на нормотворчий процес, оскільки при реформуванні фінансових відносин законодавець повинен керуватися не тільки майновими інтересами держави, а й інтересами інших учасників фінансових правовідносин, а також іншими соціально-правовими ідеями, відтвореними в принципах фінансово-правової відповідальності.
Усі принципи фінансово-правової відповідальності взаємопов’язані і взаємозалежні один від другого. Недотримання одного принципи невідворотно тягне за собою порушення іншого і, як наслідок, викривляє сутність фінансово-правової відповідальності.