Під системою, як відомо, розуміється складно організоване ціле, яке включає окремі елементи, що об’єднуються різноманітними зв’язками та взаємовідносинами. Система як філософська категорія – це певне цілісне явище, що складається з частин (елементів), які взаємопов’язанні та взаємодіють. Як цілісне неможливе без його складових, так і окремі складові не можуть виконувати самостійні функції поза системою Будь-яка система передбачає два основних компоненти, по-перше, структуру – відособлення та набір порівняно самостійних елементів у межах певного єдиного загального цілого (процесу, явища), і, по-друге, взаємодію елементів структури. Виходячи із зазначеного, уявляється, що система фінансового права - це його внутрішня структура, яка є об’єктивними відображенням суспільних відносин як реально існуючих, так і тих, що розвиваються.
Система фінансового права є доктринальним відображенням у фінансово-правовій науці та юриспруденції у цілому системи державних та місцевих фінансів, а також науковою основою системи фінансового законодавства. Визнання цього факту відкриває логічні та моральні можливості для вітчизняної юриспруденції розвивати рівень фінансово-правової науки та її висновків до визнання фінансово-правової доктрини в якості одного з особливих джерел фінансового права, яке б санкціонувалося державою й суспільством.
Фінансове право складається з великої кількості фінансово-правових норм, сукупність яких виражається у складній цілісній системі. Усередині цієї системи фінансово-правові норми в певній послідовності й взаємозв'язку згруповуються у правові інститути. Групування цих норм залежить від особливостей і взаємозв'язків врегульованих ними правовідносин, тобто мають об'єктивну основу. Однак, право не тільки відображає суспільні відносини, його призначення - регулювати та активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування його норм, формування інститутів впливають і потреби практики.
Отже, пiд системою фiнансового права розумiють об'єктивно обумовлену внутрiшню його побудову, об'єднання i розмiщення фiнансово-правових норм у певному взаємозв'язку i послiдовностi, що склалася об’єктивно як відображення реальних і потенційних суспільних відносин у фінансовій сфері. Для створення такої системи необхідно знайти і вміло застосувати достатню кількість адекватних об'єктивних критеріїв. При цьому необхідно враховувати економічний зміст у цілому й особливо окремих груп фінансово-правових відносин при побудові системи фінансового права і користуватись при цьому прийнятою систематикою фінансової науки. З цим погоджуються більшість вчених-правників, які займаються дослідженнями в галузі фінансового права.
В юридичній літературі також надано визначення системи фінансового права як об'єктивно зумовленої системою суспільних фінансових відносин внутрішної побудови, об'єднання та розташування фінансово-правових норм в певній послідовності. Існує визначення фiнансового права як сукупностi, взаємозв'язку i взаємодiї усiх фiнансових iнститутiв.
Право не тільки відображає суспільні відносини, його призначення – регулювати й активно впливати на них. Тому на побудову системи фінансового права, групування норм, формування інститутів мають вплив і потреби суспільної практики. Тільки поєднання юридичних і економічних критеріїв, суспільного призначення права створює достатні передумови для встановлення науково обгрунтованої системи фінансового права. Групування фінансово-правових норм має дві сторони – зовнішню й внутрішню. Зовнішня сторона вказує на місце фінансового права в системі права України. Внутрішня сторона систематизації фінансово-правових норм має на увазі їх групування відповідно до внутрішнього змісту й ієрархії – загально галузеві норми, норми підгалузі, норми окремих фінансово-правових інститутів.
Фiнансове право складається з правових норм, якi послiдовно розташованi i взаємопов'язанi, об'єднанi єднiстю завдань i функцiй держави. Групування правових норм залежить вiд особливостей вiдносин, що ними регулюються, тобто має об'єктивнi пiдстави. Групування є зовнiшнiм, тобто фiнансове право входить у єдину систему права України, i внутрiшнiм. Внутрішнє групування або систематизацiя фiнансово-правових норм пов'язана з методологiчним пiдходом до визначення критерiїв, за якими цi норми класифiкуються.
Тому пiд системою фiнансового права слід розумiти подiл його норм за окремими фiнансово-правовими iнститутами вiдповiдно до особливостей фiнансових вiдносин, якi регулюються цими нормами.
Взагалі, правовий інститут – це законодавчо уособлений комплекс юридичних норм, що виступає основою галузі права. Правовому інституту властиві такі ознаки: однорідність фактичного змісту системи права; юридична єдність (комплексність норм, що є головною ознакою інституту, норми, що утворюють інститут виступають системою); законодавча відособленість. Фінансово-правовий інститут відрізняється від галузі фінансового права головним чином обсягом правового регулювання. Він регулює лише об’єктивно діючу відносно відособлену частину взаємопов’язаних фінансових відносин. Звідси і група норм, що створюють фінансово-правовий інститут всередині галузі права, наділена певною специфікою і стійкою єдністю.
Вважається, що фінансово-правовий інститут є базовим елементом системи фінансового права, який відображає закономірності та специфіку його макроструктури, це сукупність структурно відокремлених фінансово-правових норм, що утворюють цілісний комплекс, достатній для повного правового регулювання однорідної, відносно відокремленої групи фінансових відносин. В основу поділу фінансово-правових інститутів на окремі види можуть бути покладені різноманітні критерії: характер та зміст впливу фінансово-правових норм на суспільні відносини; сфера правового регулювання; функціональна роль в регулюванні відповідних правовідносин; структура фінансово-правового інституту тощо. Але основним критерієм класифікації інститутів фінансового права є предмет правового регулювання, за допомогою якого внутрішня структура фінансового права на рівні його інститутів набуває форм, зумовлених об’єктивними реаліями державних та місцевих фінансів.
Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечує всі сторони і елементи юридичного режиму руху державних коштів. Необхідно, природно, враховувати, що інститути фінансового права припускають цілісне регулювання тільки в межах галузі і мають спеціалізований характер стосовно однорідної групи правових норм. Галузь фінансового права містить комплекс норм, що складають його предмет і забезпечують правове регулювання руху державних коштів.. Кожен з інститутів реалізує вужчі цілі.
Для визначення більш об’ємного поняття ніж правовий інститут застосовується термін “розділ галузі фінансового права”, який є більш ширшим за обсягом ніж правовий інститут.
Аналогiчно з iншими галузями права, фiнансове право подiляється на Загальну i Особливу частини. Така побудова системи фінансового права дозволяє науці фінансового права здійснювати дослідження загальних і спеціальних питань теорії цієї галузі права, і розробку питань, пов'язаних із подальшим розвитком і вдосконаленням окремих фінансово-правових інститутів з урахуванням вимог практики, полегшує користування відповідним законодавством, сприяє вирішенню актуальних завдань систематизації фінансового законодавства. Обгрунтування необхідності їх виділення у фінансовому праві визначення змісту кожної з них відноситься до найважливіших досягнень вітчизняної правової науки. Однак робота в цьому напрямі потребує продовження і поглиблення, з урахуванням нових явищ у житті суспільства й держави.
На думку В.М. Вишновецького потреби практики фінансово-правового регулювання та досягнутий рівень науки фінансового права зумовили необхідність і можливість повного відособлення матеріальної і процесуальної частини фінансового права і, виходячи з цього, визріла необхідність і можливість предметно здійснити дослідження загальних питань фінансового процесу і відобразити їх спочатку в Загальній частині фінансового права, а пізніше дослідити особливі питання фінансового процесу в усіх інститутах Особливої частини фінансового права і створити на цій підставі Спеціальну (процесуальну) частину фінансового права, прийнявши Фінансово-процесуальний кодекс України.
Традиційно до Загальної частини фiнансового права, як галузi права, входять фiнансово-правовi норми, що закрiплюють:
- загальнi принципи, правовi форми i методи фiнансової дiяльностi держави і місцевих (адміністративно-територіальних) утворень;
- систему державних органiв; що здiйснюють фiнансову дiяльнiсть, їх iєрархiю, компетенцiю, правовий статус, завдання i функцiї, форми i методи роботи;
- основнi риси фiнансово-правового положення iнших суб'єктiв, із якими цi органи вступають у фiнансово-правовi вiдносини;
- змiст, форми i методи фiнансового контролю.
Норми Загальної частини фiнансового права конкретизуються у фiнансово-правових нормах Особливої частини. Загальна i Особлива частини фiнансового права перебувають у нерозривному зв'язку, оскiльки у своїй основi вони є вiдображенням цiлого i його елементiв. Положення Загальної частини застосовуються до усiх роздiлiв Особливої частини. Особлива частина складається з розділів, підгалузей, які складаються з відповідних фінансово-правових інститутів. Кожний з цих підрозділів (підгалузей) являє собою сукупність фінансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин. Фінансово-правовий інститут об'єднує правові норми, що регулюють більш вузьку й близьку за змістом групу фінансових відносин, ніж розділ чи підгалузь., до яких за ознакою однорідності регулюємих відносин входить декілька фінансово-правових інститутів.
До Особливої частини фiнансового права входять роздiли, що об'єднують фiнансово-правовi норми, якi регулюють суспiльнi вiдносини у сферi:
- бюджетної системи;
- позабюджетних державних i місцевих фондiв;
- фiнансiв державних та комунальних пiдприємств;
- державних i мiсцевих податкiв та iнших обов'язкових платежiв;
- державного кредиту;
- державного страхування;
- державних та місцевих видаткiв;
- банкiвського кредитування;
- грошового обiгу i розрахунків;
- валютного регулювання.
На думку інших авторів структурними елементами системи фінансового права є фінансово-правові норми, субінститути фінансового права, фінансово-правові інститути, підгалузі фінансового права, Загальна, Особлива та Спеціальна (процесуальна) частини фінансового права. Між усіма цими елементами системи фінансового права постійно існують взаємозумовлені предметно-функціональні зв'язки, які забезпечують єдність даної системи і дозволяють відмежовувати фінансове право від інших галузей.
В юридичній літературі висловлено думку про те, що в системі фінансового права знайшла своє відображення об’єктивно діюча фінансова система держави. Під фінансовою системою держави розуміють сукупність і взаємозв’язок фінансових інститутів, кожен з яких має особливості щодо акумуляції та використанні грошових фондів, відіграє певну роль у суспільному виробництві. Інститути фінансового права за своїм місцем і функціями є різнорідними. У межах фінансово-правового інституту виділяються субінститути – сукупність правових норм, що регулюють конкретний різновид фінансових відносин у межах одного фінансово-правового інституту. Отже, на думку автора, фінансове право, як галузь права включає в себе такі інститути:
- інститут бюджетного права;
- інститут правового регулювання державних доходів;
- інститут правового регулювання державних видатків і бюджетного фінансування;
- інститут правового регулювання фінансів підприємств, організацій і галузей народного господарства;
- інститут державного майна і особистого страхування;
- інститут державного соціального страхування;
- інститут правових основ грошового обігу, валютного регулювання та валютного контролю.
Розглянувши теоретичні питання системи фінансового права автор визначила цю систему як внутрішню будову фінансового права за інститутами фінансового права, що відповідають відповідним ланкам фінансової системи України, норми яких регулюють певні види фінансових відносин.
Заслуговує на увагу виділення в якості основних фінансово-правових інститутів В.М. Вишновецьким наступних: державного бюджету; позабюджетних фондів державних коштів; фінансів державних підприємств; державних доходів; обов’язкового державного майнового та особистого страхування; державних видатків; державного кредиту; державного боргу; банківського права; валютного регулювання; фінансового контролю; фінансів органів місцевого самоврядування. На думку автора, інститути між бюджетної позики, державної позики, відомчої позики об’єктивно за їх економічним змістом та правовою природою є цивільно-правовими, а тому до системи фінансового права не належать.
Вiд системи фiнансового права як галузi права необхiдно вiдрiзняти систему фiнансового законодавства - систему усiх упорядкованих вiдповiдним чином нормативно-правових актiв, що регулюють фiнансовi вiдносини в державi. Фiнансове законодавство - це зовнiшня форма фiнансового права, що вiдображає його внутрiшню структуру. Норми фiнансового права мiстяться у нормативно-правових актах, або джерелах, як загального характеру так i спецiальних нормативно-правових актах.
Під поняттям фінансового законодавства, на думку В.М. Вишновецького, слід розуміти структуру вираження зовнішньої форми позитивного фінансового права, тобто, нею є вся сукупність нормативних форм фінансового права – нормативних актів, якими встановлюються, змінюються чи відміняються гіпотези, диспозиції чи санкції правових норм або правові норми в цілому. В силу цього первинним елементом системи фінансового законодавства є та конкретна фінансово-правова форма – закон, декрет, указ, постанова, інструкція тощо – в якій виражена відповідна фінансова-правова норма в цілому чи окремі її елементи. Структура системи фінансового законодавства має вертикальний та горизонтальний зрізи.
Вертикальну структуру системи фінансового законодавства України за критеріями суб'єктів правотворчості та юридичної сили фінансово-правових норм складають: Конституція України; органічні фінансово-правові закони; інші закони України, що містять фінансово-правові норми; декрети Кабінету Міністрів України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів; акти органів виконавчої влади, що опосередковано здійснюють фінансову діяльність держави; акти фінансово-кредитних органів держави; фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування.
Горизонтальна структура системи фінансового законодавства в основному співпадає зі структурою системи фінансового права. В ній вичленуються статті нормативно-правових актів, субінститути, інститути, підгалузі. У свою чергу цим визначається предмет законів та підзаконних актів, наявність у них розділів, глав, частин та преамбули. До основних інститутів системи фінансового законодавства України належать:
- бюджетне законодавство;
- податкове законодавство;
- законодавство про позабюджетні фонди державних коштів;
- правові акти по регулюванню фінансів державних підприємств;
- нормативно-правові акти з питань обов'язкового державного майнового й особистого страхування;
- нормативно-правові акти про державні видатки;
- нормативно-правові акти з питань державного боргу;
- нормативно-правові акти з питань державного кредиту;
- банківське законодавство;
- нормативно-правові акти з питань валютного регулювання;
- нормативно-правові акти з питань фінансового контролю;
- фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування.
Найбільш розвинутими сегментами системи фінансового законодавства є бюджетне та податкове законодавство, які потребують першочергової кодифікації.
При встановленні сутності поняття фінансового законодавства слід керуватися тлумаченням терміну “законодавство”, яке надано Конституційним Судом України. Виходячи із зазначеного, під фінансовим законодавством слід розуміти сукупність фінансово-правових актів Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.
Системи фінансового права і фінансового законодавства є однопорядковими, але не тотожними системами. Вони відображають відповідно структуру змісту та структуру форми позитивного фінансового права. На них повною мірою поширюються закономірності та особливості взаємодії змісту та форми. Проте, насамперед, система фінансового права є доктринальним відображенням системи державних та місцевих фінансів і науковою основою системи фінансового законодавства. Визнання цього факту відкриває логічні та моральні можливості для вітчизняної юриспруденції розвивати рівень фінансово-правової науки та її висновків до визнання фінансово-правової доктрини в якості одного з особливих джерел фінансового права. Завдяки цьому стає можливим з'ясувати найбільш абстрактно, узагальнено, не вдаючись до часткових її рис, основні закономірності структури фінансового законодавства. Базовий, вихідний елемент системи фінансового права – фінансово-правова норма – містить у собі всі необхідні для її практичного застосування складові частини: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Ці елементи структури норми права роблять можливим з'ясувати зміст права: встановлені ним права, обов'язки, відповідальність, не відволікати уваги на часткові моменти – формулювання, порядок розташування статей у нормативно-правових актах та інші законодавчо технічні тонкощі. Коли ж іде мова про застосування фінансового законодавства у юридичній практиці, то без звернення до точного змісту формулювань норм фінансового права неможливо застосувати фінансове право по суті. Для цього зміст фінансово-правових норм необхідно з'ясувати не узагальнено, а точно у відповідності з текстом закону. Таким є, на думку ряду вчених-правознавців, співвідношення системи фінансового права як його внутрішньої форми чи структури, що виявляє його закономірності, сутнісні властивості, з одного боку, і системи фінансового законодавства як зовнішньої форми вираження фінансового права – з іншого боку.
Джерела фiнансового права - це правовi акти органiв законодавчої, виконавчої влади i мiсцевого самоврядування, в яких мiстяться норми фiнансового права. Джерелами фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права. Джерело фінансового права повинно встановлювати певні правила поведінки, які виключають його індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; воно повинно бути видано компетентним органом; мати чітку відповідність матеріальної та процесуальної сторони функціонування фінансового механізму.
Головним джерелом фінансового права є Конституція України, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб'єктивний склад в цілому і за окремими її напрямками, зокрема,. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи.
На відміну від інших галузей права, будь-якого моно джерела у вигляді кодексу або іншого акту фінансове право не має. І цей факт, на думку вчених, відображає недостатній рівень розвитку науки фінансового права. Однак існує кодифікований акт з бюджетного права – Бюджетний кодекс України. Відсутні поки ще в Україні і кодифіковані джерела з окремих розділів фінансового права, наприклад, Податковий кодекс, проект якого розглядається Верховною Радою України. В перспективі ймовірним є прийняття Основ фінансового законодавства. Але зараз існують законодавчі акти, в яких у систематизованому вигляді викладені правові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяльності держави (наприклад, Закон України "Про систему оподаткування").
Враховуючи чисельність джерел фінансового права, виникає потреба в їх класифікації, яка здійснюється за різними підставами. Так, за територіальною ознакою їх можна поділити на загальнодержавні (нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади тощо) та місцеві нормативні акти (наприклад, фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування).
За характером правових норм джерелами фінансового права є нормативні (акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку) та ненормативні акти (такі, що не містять норм загального характеру).
За властивостями правового регулювання та характеру встановлення джерела фінансового права виділяються:
а) нормативні правові акти, які є основними, а в більшості випадків і єдиними джерелами фінансового права. В окремих випадках усі інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акту;
б) звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку. У фінансовому праві найчастіше йдеться про звичай як джерело права, стосовно якого є відсилка у законі;
в) прецедент, специфіка якого полягає в тому, що правозастосовчий орган фактично виступає в якості нормотворчої структури. Широке розповсюдження як джерело фінансового права набув в державах англосаксонської правової системи і, особливо за наявності вад у законодавстві;
г) міжнародні договори, які набувають важливого значення при врегулюванні подвійного оподаткування. Застосування цього джерела фінансового права не завжди однозначне. Міжнародні договори наділені різною юридичною силою. Як правило, вони мають перевагу над національним законодавством, але є винятки, наприклад, у бюджетному праві.