Фонд заробітної плати згідно з чинною інструкцією органів статистики включає не лише фонд оплати праці, що належить до поточних витрат підприємства, а й виплати за рахунок коштів соціального захисту і чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.
Третю складову, яку розглянемо це відрядження [27, с.125]:
У процесі господарської діяльності у підприємства виникає необхідність видачі з каси готівки працівникам підприємства під звіт на господарські витрати та службові відрядження. У цьому випадку виникають розрахункові відносини з підзвітними особами.
Підзвітні особи - це працівники даного підприємства, які отримали грошові суми в підзвіт для майбутніх витрат згідно з наказом (розпорядженням) керівника підприємства.
На підприємствах складають і затверджують наказом керівника список осіб, які мають право одержувати гроші в підзвіт на господарські потреби
[27, с.125].
Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Суму авансу на відрядження, що видається в підзвіт, визначають на підставі попереднього розрахунку. При цьому аванс на закордонне відрядження повинен видаватися у валюті тієї країни, до якої працівник відряджається, або у вільноконвертованій валюті в розмірах, зумовлених реальними потребами в країні перебування з дотриманням вимог НБУ щодо вивезення іноземної валюти за кордон [19, с.5].
Направлення працівників підприємства у відрядження здійснюється керівником підприємства з оформленням наказу, в якому зазначається: пункт призначення, назва підприємства або організації, куди відряджається працівник, термін й мета відрядження.
Наказ про направлення працівника у відрядження є підставою для видачі йому посвідчення про відрядження (додаток А).
Посвідчення про відрядження - документ, який видається працівнику підприємства на підставі наказу (розпорядження) керівника для виконання службового доручення поза постійним місцем робот [27с.125].
Працівники, які одержали готівку в підзвіт, подають до бухгалтерії підприємства авансовий звіт про витрачені суми, до якого повинні бути додані всі виправдовуючи документи.
Авансовий звіт (додаток Б) - документ типової форми, що подається підзвітними особами, в якому зазначаються отримані в підзвіт суми, фактично здійснені витрати, залишок підзвітних сум, або їх перевитрачання [27, с.125].
Обов'язковим реквізитом авансового звіту є резолюція керівника підприємства або уповноваженої ним особи про затвердження вказаної суми витрат і його підпис (див. дод. Б).
Бухгалтер опрацьовує авансовий звіт, проставляючи на документах і на звіті кореспондуючі рахунки, які відповідають призначенню авансу. Авансовий звіт бухгалтерія перевіряє як з погляду правильності його оформлення й арифметичних підрахунків, так і за суттю, тобто правильність і законність витрати кожної суми, зазначеної у звіті. Про перевірку робиться запис на бланку авансового звіту, після чого останній затверджує керівник підприємства. Залишок невикористаних сум підзвітна особа повертає до каси підприємства [35, с.133].
Після складання авансового звіту визначається різниця між сумою отриманого авансу та фактичними витратами. Якщо працівник здійснив перевитрату авансової суми, то кошти повинні бути відшкодовані йому з каси підприємства без його заяви. Винятки складають випадки, коли перевитрати були здійснені на цілі, не передбачені наказом. У такому випадку можливі наступні варіанти [27, с.133].
суму перевитрат відшкодовують за рішенням керівника з наступним приєднанням цієї суми до сукупного оподатковуваного доходу працівника;
суму перевитрат за авансовим звітом не відшкодовують і на авансовому звіті пишуть тільки суму, затверджену керівником.
Видані під звіт суми повинні витрачатися тільки за призначенням. Передача їх однією особою іншій забороняється [19]. Видача готівки під звіт проводиться за умови повного від звітування конкретної підзвітної особи за раніше виданий їй аванс. Залишок коштів понад суму, використану згідно з авансовим звітом, підлягає поверненню працівником до каси підприємства. Видача грошей працівнику на відрядження або на господарські потреби проводиться в касі підприємства згідно з видатковим касовим ордером (додаток В).
Джерелами аудиту є; накази і розпорядження по підприємству, авансові звіти з прикладеними до них виправдувальними документами про використання підзвітних сум, звіти касира з прикладеними прибутковими і видатковими касовими документами. Головна книга, баланс підприємства, дані аналітичного і синтетичного обліку з рахунка 372 “Розрахунки з підзвітними особами ”. Сальдо цього рахунка може бути як дебетовим, так і кредитовим. Такі показники відображаються розгорнено: дебетове сальдо - у складі оборотних активів, кредитове сальдо - у складі зобов'язань балансу підприємства. Аудитором перевірено, чи підзвітна особа протягом трьох днів після повернення з відрядження або після виконання доручення подала авансовий звіт про використання підзвітних сум; чи до авансового звіту додані: посвідчення на відрядження, оформлене в установленому порядку (з відмітками про вибуття і прибуття), залізничний та інші квитки, копії товарних чеків, приймальні акти або розписки осіб, що прийняли від підзвітної особи придбані цінності тощо [35, с.126].
Розглянемо економічну сутність, визначення і види дивідендів.
Відносини підприємства з учасниками можна розглядати з двох напрямків. З одного боку, учасники повинні повністю розрахуватись з підприємством за внесками до статутного капіталу. З іншого - підприємство зобов’язане сплатити учасникам дивіденди.
Дивіденди - це прибуток, одержаний платниками податку від реалізації корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді відсотків на акції або на внески до статутного капіталу, за винятком доходів, одержаних від торгівлі корпоративними правами, та доходів від операцій з борговими зобов'язаннями та вимогами [27, с.325].
Розмір дивідендів встановлюється у відсотках або в сумі на одну акцію.
Дивіденди нараховуються підприємством з чистого прибутку після розрахунків з бюджетом, розподіляються відповідно до установчих документів і виплачуються учасникам вирахування податку. При не достатньому обсязі отриманого прибутку виплата дивідендів проводиться за рахунок резервного капіталу. Нарахування дивідендів ведеться у відомості обліку дивідендів.
Розглянемо наступну складову, це утримання аліментів [35, с.354].
Утримання аліментів із заробітної плати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.93 "Про види заробітку (доходу), які підтягають обліку при утриманні аліментів" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.95 № 769) здійснюються з усіх видів основної і додаткової заробітної плати (як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом), а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахованій за звітний місяць, після утримання з них прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду і збору до Фонду соціального страхування на випадок безробіття.
Проте треба мати на увазі, що аліменти не утримуються з таких виплат: вихідної допомоги при звільненні; одноразових премій; матеріальної допомоги при оздоровленні; грошової компенсації за путівку при самостійному санаторно-курортному лікуванні або відпочинку; компенсаційних виплат при службових відрядженнях і переведенні на іншу роботу; вартості безоплатно наданого обмундирування, комунальних послуг і деяких інших видів доходів, що не мають постійного характеру.
Розмір аліментів, що утримуються з батьків на утримання неповнолітніх дітей, становить: на одну дитину - 25% заробітку (доходу), на двох дітей - 33%, на трьох і більше - 50%.
Підставою для утримання аліментів служать виконавчі листки або письмові заяви громадян про добровільну сплату аліментів) які бухгалтерією підприємства реєструються в окремому журналі або картці.
Розглянемо утримання за ініціативою підприємства [35, с.358]:
До утримань за ініціативою підприємства відносяться: суми, утримані з працівників за заподіяну матеріальну шкоду, допущений брак, своєчасно не повернуті підзвітні суми, раніше видані безвідсоткові позики тощо. Підставою для їх утримання є письмовий наказ за підписом керівника підприємства.
Розглянемо нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності [35, с.358]:
Одним з нарахувань є нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності. Джерелом виплати цієї допомоги є кошти фонду соціального страхування. Оплата допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється на основі листків непрацездатності і табелю обліку використаного часу.
Розміри цієї допомоги визначаються виходячи із середнього заробітку за попередні шість місяців роботи, що передували хворобі, кількості днів хвороби і трудового стажу роботи. Одержаний середньоденний заробіток перемножують на кількість днів хвороби, зазначених у листку непрацездатності.
Розглянемо сплату здійсненого збитку [35, с.361]:
За здійснений збиток, робітник несе матеріальну відповідальність в межах своєї середньо місячної заробітної плати. Але якщо з працівником укладений договір на повну матеріальну відповідальність, він зобов’язаний сплатити за здійснений збиток у повному обсязі.
Отже, розрахунки з персоналом включають такі складові як заробітна плата, видача готівки на господарські потреби, нарахування, виплати відпускних, утримання аліментів, утримання за ініціативою підприємства та розрахунки за дивідендами. Заробітна плата складається з п’яти позицій, і вважається винагородою за відпрацьований час. Видача готівки на господарські потреби видається з каси тільки на призначенні потреби, після чого робітник повинен відзвітуватися за використані кошти. Розрахунки за дивідендами відбуваються якщо підприємство являється акціонерним товариством і встановлюються у відсотках або у сумі на одну акцію. Утримання аліментів здійснюється або за судовим рішенням або за ініціативою працівника. Нарахування та виплата відпускних здійснюється за нормативно-правовим документом, який встановлює державні гарантії права на відпустки. Утримання за ініціативою підприємства здійснюється за письмовим наказом керівника підприємства.