Спеціальні види втрат мають місце у вигляді завдання збитків здоров'ю й життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, а також внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків. Найчастіше спеціальні види втрат украй важко визначити в кількісному, тим більше у вартісному вираженні. Для кожного з видів втрат вихідну оцінку можливості їхнього виникнення й величини роблять за певний час, що охоплює місяць, рік, строк функціонування бізнесу. При проведенні комплексного аналізу ймовірних втрат для оцінки ризику важливо не тільки встановити всі джерела ризику, але й виявити, які джерела переважають.
Необхідно далі розділити ймовірні втрати на визначальні й побічні. При оцінці підприємницького ризику побічні втрати можуть бути виключені в кількісній оцінці з ризику. Якщо в числі розглянутих втрат виділяється один вид, що або по величині, або по ймовірності виникнення свідомо більше інших, то при кількісній оцінці рівня ризику в розрахунок можна приймати тільки його.
У принципі треба враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються прямому розрахунку, безпосередньому прогнозуванню й тому не враховані в підприємницькому проекті. Якщо втрати можна заздалегідь передбачати, то вони повинні розглядатися не як втрати, а як неминучі витрати й входити в розрахункову калькуляцію. Так, що передбачає рух цін, податків, їхня зміна в ході здійснення господарської діяльності підприємець зобов'язаний урахувати в бізнес-плані.
Тільки в силу недосконалості використовуваних методів розрахунку підприємницької діяльності або недостатньо глибокого пророблення бізнес-плану систематичні помилки можуть розглядатися як втрати в тому розумінні, що вони здатні змінити очікуваний результат у гіршу сторону. Отже, перш ніж оцінювати ризик, обумовлений дією сугубо випадкових факторів, украй бажано відокремити систематичну складову втрати від випадкових.
Повністю уникнути ризику практично неможливо, але, знаючи джерело втрат, бізнесмен здатний знизити їхню погрозу, з дію несприятливих факторів.
З погляду фінансиста ризик означає ймовірність того, що прибуток на зроблену інвестицію буде відрізнятися від очікуваного. Таким чином, ризик містить у собі не тільки несприятливі (прибутки нижче очікуваних), але й сприятливі (прибутки вище очікуваних) результати. На практиці, перший вид ризику можна назвати "ризик зниження", а другий вид - "ризик підвищення", і при вимірі ризику ми будемо враховувати обоє цих виду [15, с.408].
Під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу й капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності.
Вимір ризику й очікуваного доходу виявляється складним завданням тому, що його зміст міняється залежно від обраної точки зору. Наприклад, при аналізі ризику фірми ми можемо вимірювати його з позицій менеджерів цієї фірми. З іншого боку, можна заявити, що власний капітал фірми належить акціонерам, і їхню точку зору на ризик також варто брати до уваги. Акціонери фірми, багато хто з яких тримають її акції у своїх портфелях серед цінних паперів інших компаній, імовірно, сприймали б ризик фірми зовсім по-іншому, чим менеджери фірми, які вклали в неї значні капітальні, фінансові й людські ресурси.
Інвестори, що купують активи, за час свого володіння ними очікують одержати певну віддачу. Фактичні доходи, отримані протягом даного проміжку часу, можуть сильно відрізнятися від очікуваних, і саме це розходження між очікуваними й фактичними доходами є джерелом ризику. Розкид фактичних доходів щодо очікуваних виміряється за допомогою дисперсії (або стандартного відхилення) розподілу. Чим вище відхилення фактичних доходів від очікуваних, тим вище дисперсія.
Очікувані доходи й дисперсія, використовувані на практиці, майже завжди оцінюються на основі минулих, а не майбутніх доходів. Припущення, що лежить в основі використання дисперсії минулих періодів, полягає в тім, що розподіл доходів, отриманих у минулому, є гарним показником майбутнього розподілу доходів. При порушенні даного припущення, наприклад у тому випадку, коли характеристики активів значно змінилися згодом, історичні оцінки не можуть служити гарною мірою ризику.
Компоненти ризику.
Коли інвестор купує акцію або частку у власному капіталі фірми, він піддає себе безлічі ризиків. Деякі види ризику можуть стосуватися тільки однієї або декількох фірм, і цей вид ризику класифікується як "ризик на рівні фірми", тобто так званий специфічний ризик фірм, що є ризиком інвестування в певну компанію. У межах цієї категорії можна побачити широкий спектр ризиків, починаючи з ризику того, що фірма неправильно оцінить попит на свою продукцію з боку споживачів. Ми називаємо цей вид ризику "проектним ризиком" [16, с.188].
Існує й інший вид ризику, з куди більше великим охопленням, що впливає на багато хто, якщо не на всі інвестиції. Наприклад, підвищення процентних ставок негативним образом позначиться на всіх інвестиціях, хоча й у різному ступені. Аналогічно, при ослабленні економіки всі фірми відчують вплив спаду, хоча циклічні фірми (такі, як автомобільні, сталеливарні й будівельні), можливо, будуть порушені більшою мірою. Ми називаємо даний вид ризику ринковим ризиком.
Нарешті, існують ризики, що займають проміжне положення, залежно від того, на яку кількість активів вони впливають. Наприклад, коли долар підсилюється щодо інших валют, це вплине на прибуток і цінність фірм, що працюють на міжнародному рівні. Якщо більшість фірм на ринку має значний обсяг міжнародних операцій, то ризик посилення долара можна віднести до ринкового ризику. Якщо ж міжнародними операціями зайняті лише деякі фірми, то цей ризик скоріше ближче до ризику на рівні фірми.
Метод запобігання фінансового ризику полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику.
До числа основних заходів щодо запобігання фінансових ризиків відносяться:
¾ відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яких надмірно високий. Незважаючи на високу ефективність цього заходу, його використання носить обмежений характер, тому що більшість фінансових операцій пов'язана зі здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування його прибутку;
¾ відмова від використання у високих обсягах позикового капіталу. Зниження частки позикових фінансових засобів у господарському обороті дозволяє уникнути одного з найбільш істотних фінансових ризиків - втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, таке запобігання ризику спричиняє зниження ефекту фінансового левериджу, тобто можливості одержання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;
¾ відмова від надмірного використання оборотних активів у низьколіквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Однак таке запобігання ризику позбавляє підприємство додаткових доходів від розширення обсягів продажу продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов'язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;
¾ відмова від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях. Ця міра дозволяє уникнути депозитного й процентного ризику, однак породжує інфляційний ризик, а також ризик упущеної вигоди [25, с.226].
Перерахованої й іншої міри запобігання фінансового ризику незважаючи на свій радикалізм у відкиданні окремих їхніх видів позбавляє підприємство додаткових джерел формування прибутку, а відповідно негативно впливає на темпи його економічного розвитку й ефективність використання власного капіталу.
Метод розподілу фінансового ризику заснований на частковій його передачі партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якими вони мають більше можливостей нейтралізації їхніх негативних наслідків і мають у своєму розпорядженні більш ефективні способи внутрішнього страхового захисту.
У сучасній практиці ризик менеджменту одержали широке поширення наступні основні напрямки розподілу фінансових ризиків:
¾ розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. У процесі такого розподілу підприємство може здійснити передачу своїм підрядникам фінансових ризиків, пов'язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, розкраданням переданих їм будівельних матеріалів деяких інших. Для підприємства, що здійснює передачу таких ризиків, їхня нейтралізація полягає в переробці робіт за рахунок підрядника, виплати їм сум неустойок і штрафів й в інших формах відшкодування понесених втрат.
¾ розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини й матеріалів. Предметом такого розподілу є насамперед фінансові ризики, зв'язні із втратою (псуванням) майна (активів) у процесі їхнього транспортування й здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами.
¾ розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцеві ризик морального старіння використовуваного (лізінгуємого) активу, ризик втрати їм технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, що передбачають відповідними спеціальними застереженнями, що міститься в контракті.