Навчальний процес Острозької школи був побудований на зразок європейських колегій. В ній крім обов’язкових для колегій дисциплін приділялася увага вивченню старослов’янської, грецької і латинської мов, а також патріотичному і православному вихованню. Знаменитими випускниками школи були Мелетій Смотрицький, відомий як автор слов’янської граматики, а також славний гетьман реєстрового козацтва Петро Конашевич-Сагайдачний.
Смерть князя Костянтина Василя Острозького в 1608 р. позначилася на долі Острозької школи. Його нащадки не опікувалися нею, а внучка Анна-Алоїза Острозька заповіла маєтності школи та власні кошти ордену єзуїтів.
Більше повезло Львівській братській школі, яка була майже ровесницею Острозької школи, оскільки відкрита у 1585 р. Її навчальна система була типовою для європейських колегій, де вивчалося “сім вільних наук” (нагадаємо, тривіум: три шляхи знань – граматика, риторика, діалектика та квадривіум: чотири шляхи знань – арифметика, геометрія, астрономія, музика). Крім того студіювалися ще й мови – старослов’янська, грецька, латинська, польська, німецька.
У цій школі викладали такі визначні діячі, як Стефан та Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Ісайя Козловський, Сильвестр Косов, Іван Красовський та ін. Разом із Острозькою колегією Львівська братська школа мала етапне значення у становленні вищої освіти в Україні.
Вихід на політичну й культурну арену козацтва, яке стало провідною суспільно-політичною силою, змінив статус Києва. На початку ХУП ст. завдяки протекторатові козацтва він повертає собі колишнє значення духовної та політичної столиці України. Особливо зміцнилися позиції Києва в часи Петра Конашевича-Сагайдачного – гетьмана реєстрового козацького війська.
Активний наступ католицтва підштовхнув переміщення українського культурно-освітнього центру із західноукраїнських земель в центральну Україну. Рятуючись від переслідування єзуїтів, галицька та волинська інтелігенція перебирається до Києва. Це відомі вже нам найактивніші діячі острозького та львівського кола – Іов Борецький, Єлисей Плетенецький, Захарій Копистенський, Сильвестр Косов, Касіян Сакович, Тарасій Земка, брати Зизанії й Беринди.
Названі та інші діячі сприяли налагодженню в Києві церковного життя, освітянської справи, книговидавництва. Зокрема, в 1615 р. засноване Київське братство при Богоявленській церкві на Подолі, в яке записався разом з усім Військом Запорізьким гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (до речі теж галичанин). На кошти гетьмана й багатої міщанки Гальшки Гулевічівни створюється Київська братська школа.
У Києві, окрім братства, другим визначним культурним вогнищем стала Києво-Печерська лавра. В ній функціонувала освітянська школа і друкарня.
Друкарні готували матеріальну основу (забезпечуючи школи підручниками) не лише для освіти, а й для всього культурного життя, зокрема, літератури. Винахід друкарського станка німецьким майстром Йоганном Гутенбергом, перехід у ХУ ст. від папірусу й пергаменту до паперу заклали фундамент для запровадження книжної справи в Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.
Архівні джерела дали вченим зробити висновок, що в Україні книгодрукування почалося із Львова. Як свідчать документи, там функціонувала друкарня ще перед 1460 року, бо саме в цьому році багатий львівський міщанин Степан Дропан подарував свою власну друкарню церкві Святого Онуфрія, яку польський король Казимир 1У підтвердив привілеєм 1469 р.
Як вже зазначалося, друкувалися книги головно латиною. Одні з перших книг церковнослов’янською мовою надрукували наприкінці ХУ - початку ХУ1 ст. уже згаданий Швайпольд Фіоль у Кракові, а також Франциск Скорина у Празі.
В Україні відновив занедбане книгодрукарство Іван Федоров. Він разом із другом, українцем за походженням Петром Мстиславцем мали свою друкарню у Москву, де її було спалено. Рятуючись від переслідування, вони переїхали в Україну. В 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив друкарню у Львові. Там роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих) та “Буквар”.
Згодом Федоров на запрошення князя Костянтина Василя Острозького переїхав у його маєток в місті Острозі. Саме в цей період за ініціативи Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов’янському світі повне видання Біблії церковнослов’янською мовою.
Про масштаби цих робіт свідчить наступний факт. З метою пошуків достовірного тексту Костянтин Василь Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом. Князь створив при академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72-ох перекладачів, грецьких вчених.
У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього християнського світу. Про цінність і високий рівень видання свідчить придбання примірників “Острозької Біблії” королівськими бібліотеками Швеції і Франції. У Москві вона багаторазово переписувалася й довго залишалася єдиним подібним виданням.
Після смерті Івана Федорова в 1583 р. його друкарню придбало Львівське Успенське братство. Ця друкарня діяла до скасування братства в 1787 р. З неї вийшла величезна кількість релігійної, навчально-дидактичної та світської літератури. Перші друкарні створювалися, як вже відмічалося, при церковних братствах. Пізніше дістали поширення приватні друкарні. Вже в першій половині ХУП ст. в Україні нараховувалося близько 20 друкарень.
Зокрема, у 1638-1667 рр. значна видавнича діяльність проводилася львівською друкарнею, заснованою Михайлом Сльозкою. Поза Львовом активно діяли друкарні у Стрятині та Крилосі. Їхніми власниками були Федір та Гедеон Балабани.
У свій час Стрятинську друкарню придбав Єлисей Плетенецький, син дяка Львівської Успенської церкви. Згодом він перевіз її до Києва і цим заклав основи одного з найбільших друкарських осередків в Україні – друкарні Києво-Печерської лаври. Сам Єлисей Плетенецький став архімандритом Києво-Печерської лаври. В лаврській друкарні побачили світ десятки примірників релігійної, навчально-дидактичної, історичної та художньої літератури.
Подальший розвиток не лише книгодрукування, а й всієї української культури пов’язаний з іменем визначного політичного, церковного й освітнього діяча України Петра Могили (1596-1648). Від 1627 р. він обіймає посаду архімандрита Києво-Печерської лаври, дбає про удосконалення книжної справи у Києво-Печерській друкарні. В 1632 р. Петро Могила стає митрополитом Київським і Галицьким.
Син молдавського господаря Симона (молдавської княжої династії, спорідненої з українськими та польськими родами) Петро Могила здобув освіту у Львівській братській школі та слухав лекції у ряді західноєвропейських університетів. Період його духовного керівництва (1632-1648) іменують могилянським, настільки яскравою була індивідуальність митрополита. Його твори “Літургіон або Служебник”, “Анфологіон”, “Євхологіон”, “Православне ісповідання віри”, “Требник” розкривають засади православної догматики. Ці богословські праці дали підставу Петру Могилі отримати ступінь доктора богословських наук.
До видатних заслуг Петра Могили належить підняття до західноєвропейського рівня вищої освіти не лише в Україні, а й на батьківщині сподвижника. В 1631 р. він відкриває Лаврську школу. У наступному році з його ініціативи вона об’єднується з Київською братською школою й на їхній базі створюється Київська колегія, названа на його честь Києво-Могилянською колегією (з 1701 – Києво-Могилянська академія). У 1634 р. засновано філіал цієї колегії у Вінниці, а в 1636 р. створено латинську колегію в Кременці. За ініціативою Петра Могили постала також Слов’яно-греко-латинська академія в місті Яссах (1640).
Ці учбові заклади, зберігаючи національні освітянські традиції, прийняли програму і засвоїли методи західноєвропейських університетів. Проте за духом та змістом вони залишалися православними. Основною мовою навчання, як і у всіх західноєвропейських університетах, була латинь, хоча вивчалися й інші мови. Зокрема, у Києво-Могилянській колегії поряд з латиною вивчалися старослов’янська, грецька, польська, німецька, велися окремі курси французької та єврейської мов.
Києво-Могилянська колегія мала досконалі навчальні програми, досвідчений, високоінтелектуальний професорсько-викладацький склад, добру матеріальну базу, багату бібліотеку. Все це дало їй підставу до середини ХУП ст. зайняти провідне місце не лише серед навчальних закладів України, але й усієї Європи. В 1736 р. тут крім українців, росіян, білорусів здобувало освіту ще й 127 студентів з інших європейських країн. В свою чергу Петро Могила увів практику відправлення найкращих випускників академії до провідних західноєвропейських університетів для продовження освіти.
Освіта й книгодрукування сприяли розвитку національної літератури. Після певної перерви літературного процесу в Х1У-ХУ ст., зумовленої історичними реаліями, починається відродження національної літератури: відбувається формування національної мови, нових жанрів і стилів, запровадження нової тематики. У цьому процесі певне значення мали західноєвропейські впливи, зокрема культура Ренесансу. Її вплив найбільш виразно проявився в ХУ1 - першій половині ХУП ст.
У цей період в Україні найбільше поширення дістала перекладна література, зокрема різні наукові трактати та довідники. Проте на перше місце виходять переклади Святого письма, що представляли жанр агіографії (з грецької – “святе письмо”).
Визначною пам’яткою староукраїнської мови є “Пересопницьке Євангеліє”, перекладене так званою простою мовою, близькою до народної. Цей переклад здійснили у 1556-1561 рр. Михайло Василевич та архімандрит Пересопницького монастиря Григорій. До речі, саме на цьому Євангелію складав присягу на вірність українському народові перший президент незалежної, соборної української держави Леонід Кравчук.