Чим вище рівень розвитку суспільства, тим більше розмежовуються розуміння і сприйняття сакралізації. У кризових ситуаціях завжди знаходяться люди, які намагаються сакралізувати минуле, зокрема релігійні постулати, і подавати їх як єдино правильні для всього суспільства. Ці люди намагаються створити контркультуру, пов'язану із становленням нової чутливості, вивільненням підсвідомих сил, розвитком внутрішнього досвіду та релігійного оновлення. Засобом досягнення цих цілей є використання наркотиків, створення невеликих груп альтернативних комун. Ці комуни частіше формувалися на політичній та релігійній основі. Найбільшого поширення в них отримали східні культи. Однією з відмінних особливостей контркультури є міфологізація культури Сходу, яка, на думку деяких вчених, нібито має змінити західну культуру, яка вже своє віджила.
Інші культурфілософи стверджують, що традиційна західна культура вже замінена новою, модерністською (А. Белл). Професор Каліфорнійського університету Б.Бергер в книзі «Виживання контркультури» говорить, що в 60-і рр. на Заході виникла нова культура. Увібравши в себе старовинні традиції – анархізм, пасторалізм, азіатські релігійні та містичні культури, розум американських індіанців, нігілізм – вона змогла розкрити в собі потенціал альтернативної культури. Б.Бергер доводить, що молодіжні субкультури не зникли безслідно, вони вплели в тканину традиційної урбаністичної культури чужі для неї різнокольорові барви. У результаті цього і сама тканина виявилась зміненою. На його думку, процес створення нової культури буде продовжуватись.
Сьогоднішній плюралізм духовних і ціннісних орієнтацій – запорука майбутньої універсальної культури, яка у свою чергу закладе основу наступному діянню «батьківської» культури.
Таким чином, залежно від реалій сучасного світу для визначення ролі контркультури мають значення не тільки окремі феномени, а й уся сукупність субкультур.
ТЕМА 8.РОЛЬ КУЛЬТУРНИХ ОРІЄНТАЦІЙ У РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
8.1 Фундаменталізм та традиціоналізм
Значення культурних орієнтацій у розвитку суспільства дуже велике. На сьогодні не існує одностайної думки щодо фундаменталізму. Зазвичай, коли мова йде про фундаменталізм, у свідомості виникає уявлення про щось архаїчне, про агресивне втручання в соціальну динаміку безнадійно застарілих навичок мислення та поведінки. Існує навіть думка, що саме ця культурна орієнтація відроджує тоталітаризм, фашизм, екстремізм. У такому випадку поняття наділяється негативним змістом і часто асоціюється з ексцентричними образами патріархальності, дикості. Прогресивно орієнтована свідомість дуже легко відкидає подібні канонічні твердження.
Як з'явився фундаменталізм? Реакцією на що він є сьогодні? Чи існує інша культурна орієнтація, протилежна фундаменталізму? Яка його роль у сучасній культурі?
Слід розпочати з того, що фундаменталізм несе на собі відбиток неадекватного відтворення власної суті. Він ідеологічний, бо породжується у сучасних світоглядних розмежуваннях. Про фундаменталізм згадують тоді, коли, наприклад, супервиробництво і суперспоживання в індустріальній цивілізації народжують тупикову ситуацію, яка не забезпечена можливостями людського роду, і людина тоді змушена пристосовуватися до наявної цивілізації, але якщо це пристосування виявляється для неї болісним процесом, то у свідомості людини нерідко заявляє про себе фундаменталістська настанова, яка вимагає звернення до першоджерел життя. Інколи першоосновою фундаменталізму називають кризу традиційного суспільства. Криза – це перш за все розпад усіх форм природної спільноти, що не може не викликати контртенденцію – сум за первісною простотою та органічністю традиційних форм загального людського життя. На жаль, фундаменталістські тенденції з'явилися раніше, ніж традиційне суспільство зазнало кризового стану. Через це можна говорити про інші, більш основні причини фундаменталізму.
Очевидно можна визнати правомірним твердження про те, що у феномені фундаменталізму виражені деякі антропологічні закономірності. Філософська антропологія XX ст. довела, що людина – це відкрите, несформоване створіння. Людська природа хоча і зберігає в собі деякі стійкі структури, в той же час перебуває в пошуках. Ці імпульси – прагнення, що спираються на корінну основу людської натури та потребують власного перетворення – є базою фундаменталізму.
Говорячи про традиціоналізм, треба сказати, що його прагненням є збереження того, що набуло людство. Але саме бажання зберегти людські надбання постійно наштовхуються на своєрідну природу людини. Культура фіксує ці прагнення. У результаті цього виникає складна драматургія культурної творчості, яка далеко не завжди дозволяє бачити фундаменталізм як ідеальний тип.
У культурі постійно присутні дві тенденції – зберегти витоки і в той же час розширити сферу творення культурного. Отже, культурна природа фундаменталізму полягає в протистоянні постійному зростанню складності життя та його оновленню. Якби культура не гналася за інноваціями, то не виступав би й фундаменталізм у його нав’язливо-директивних формах. Модернізм же черпає свої сили у протистоянні будь-якій ортодоксії та охороні.
Бажання переосмислити історію часто виявляється способом прориву в новий культурний простір. Але готовність творити культурні нововведення перетворюється на відродження патріархальних духовних стандартів. Отже, фундаменталізм можна зрозуміти лише у співвіднесенні із соціодинамікою через призму модернізму. Останній, у свою чергу, розкриває власну ідентифікацію через фундаменталізм. Так, зразком фундаменталістської настанови може бути воскресіння язичництва на тілі європейської культури. Язичництво ближче до людської природи, ніж християнство, бо виражає деякі константи людської поведінки. Але в той же час язичництво кожен раз відроджується в новій соціокультурній ситуації. У результаті факт фундаменталістської зацікавленості виявляється фрагментом культурної творчості.
У цілому фундаменталізм амбівалентний (двоякий). З одного боку, він дозволяє апелювати до традицій, які є базою для усвідомлення, розуміння значення прогресивних ілюзій. З іншого – пропонує не стільки розмотування назад історичних витоків, скільки досягнення нового соціального ідеалу. Саме тут виявляється ідеологічність фундаменталізму. Якщо традиціоналізм наполягає на вірності традиції, то фундаменталізм аранжує цю традицію в дусі нових соціальних орієнтирів.
Таким чином, поняття «фундаменталізм» позначає таке спрямування думки, що виступає за повернення до глибинних, кореневих основ доктрини або взагалі принципів життєдіяльності. У більш широкому смислі фундаменталізм – це релігійно-культурна настанова, спрямована на переосмислення втраченої, але надзвичайно значущої традиції.
8.2 Види релігійного фундаменталізму та їх роль у розвитку суспільства
Слово «фундаменталізм» сформувалося в другій половині XIX ст., коли в американському протестантизмі з'явилася група теологів, які виступили проти алегоричного та символічного тлумачення Біблії, за її буквальне розуміння. Євангелісти, в теологічному значенні, належали до консервативної течії протестантизму. Вони наполягали на тому, щоб Біблію приймали такою, якою вона є, при цьому ставлячи віру вище за розум. Головне завдання фундаменталістів зводиться до того, щоб призупинити модернізм у релігії.
Слово «фундаменталізм» походить від багатотомної праці «Фундаменталій», виданої американськими та англійськими консервативними теологами. У 1910-1915 рр. вони випустили 15 книг цієї серії, які отримали широке визнання серед віруючих і створили визначний культурний напрямок. Насамперед, фундаменталісти виступали проти натуралізму, який вони ототожнювали з теорією еволюції. Їх вимоги були зумовлені тим, що у 20-і рр. законодавчими зборами штатів було прийнято 37 законів, які забороняли викладання в школах дарвінської теорії еволюції.
Треба сказати, що мода на фундаменталізм цілком визначається соціокультурною динамікою. Якщо, наприклад, у 20-і рр. фундаменталісти перейшли на позиції самоізоляції, стали відходити від світових справ, від участі у справах загальнонаціональної політики, то у 80-і рр. почався новий бум релігійного фундаменталізму.
Фундаменталісти повернулися до загальнонаціонального політичного життя, звернули свою увагу на процеси, які, на їх думку, підривали основи віри та моралі в суспільстві. Поштовхом стало скасування в школах США обов'язкової молитви, а також заборона писати на стінах класів у державних школах десять заповідей.
Звичайно, фундаменталісти виступили проти агресії держави, яка мала на меті зруйнувати релігійний напрямок освіти. У політичному відношенні фундаменталісти були солідарні з правими консервативними силами, які виступили за заборону абортів, порнографії та гомосексуалізму, наркоманії та інших проявів «модернізму» в американському суспільстві. Це свідчило про те, що значна частина американців не приймала стрімких мутацій культурного життя. Більше того, в американському суспільстві, як і в цілому на Заході, склалась неоконсервативна ідеологія, яка виступила проти «прогресивних» нововведень.