До формально-видового групування належить об'єднання бібліографічних записів за жанрами літературних творів і за типами та видами видань. Групування за жанрами літератури зустрічається рідко –головним чином у персональних посібниках, присвячених діячам літератури й мистецтва, та в списках художньої літератури, якщо треба показати жанрове розкриття певної теми (наприклад, розділи «Проза», «Поезія», «Драматургія» в покажчику «Велика Вітчизняна війна в художній літературі»). Групування за видами та типами видань вживається здебільшого у покажчиках видавничо-книготорговельної бібліографії.
Бібліографічне редагування – вид роботи, який передбачає приведення бібліографічних записів або бібліографічних посібників в цілому у відповідність з вимогами нормативно-технічної та методичної документації про бібліографічні видання, а також уніфікацію бібліографічних записів відповідно до специфіки того чи іншого бібліографічного видання. Це не механічний, а творчий процес, один із способів підвищення інформативності та дієвості бібліографічної інформації. Редагування вимагає ерудиції, широкого кругозору й високої бібліографічної культури. Воно провадиться найдосвідченішими фахівцями. Цим процесом, як правило, завершується підготовка бібліографічної інформації, призначеної для розповсюдження.
Бібліографічні процеси по-різному застосовуються на різних ділянках інформаційної та бібліотечної роботи. Так, реферування вживається головним чином інформаційними центрами, органами НТІ та центральними науковими бібліотеками при підготовці спеціальних реферативних видань; у практиці масових бібліотек реферування зустрічається рідко. Бібліографічна систематизація і предметизація застосовуються переважно в роботі з каталогами і при бібліотечній обробці друкованої продукції.
Бібліографічне обслуговування
Другий основний процес бібліографічної діяльності – бібліографічне обслуговування, або доведення бібліографічної інформації до споживачів, за формою і змістом – процес ширшого порядку. Практично він сполучається як з бібліографуванням, так і з пропагандою книги і безпосередньо виходить на читача.
Розрізняють три форми обслуговування:
1)рекомендаційно-бібліографічне (РБО),
2)довідково-бібліографічне (ДБО),
3) інформаційно-бібліографічне (ІБО).
Суть рекомендаційно-бібліографічного обслуговування полягає у використані обслуговування ні засобів і методів рекомендаційної бібліографії в керівництві читанням. Керівництво ж читанням – «це активна форма орієнтації читачів у книжкових багатствах, спосіб розкриття змісту бібліотечних фондів, пропаганда книги в органічному зв'язку з потребами особи і запитами політичного, господарського й культурного життя суспільства».
З усіх видів бібліографічного обслуговування РБО найбільшою мірою залежить від стану пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань. Тому на практиці РБО безпосередньо об'єднується з формуванням у читачів бібліографічної культури.
З другого боку, ефективне керівництво читанням вимагає постійного вивчення літератури і бібліографічних посібників самими бібліотекарями.
Під довідково-бібліографічним обслуговуванням розуміють два види роботи:
1) виконання довідок, що містять фактографічний матеріал і бібліографічну інформацію (або щось одне: лише фактографічний матеріал або лише БІ), у відповідь на разові запити читачів (або установ та організацій);
2) проведення консультацій, пов'язаних з пошуком бібліографічної інформації.
Інформаційно-бібліографічне обслуговування – сфера діяльності передусім спеціальних інформаційних центрів, створених у нашій країні в 50-70-х роках. В умовах масових бібліотек ІБО – це доведення бібліографічної інформації до її споживачів відповідно з їх постійно діючими запитами – як тими, що вже сформувалися й надійшли до бібліотеки, так і тими, що можуть ще сформуватися. Масові бібліотеки розглядаються як ідеологічні та інформаційні заклади, які працюють на науково-технічний прогрес у загальнодержавній системі НТІ. Разом з іншими бібліотеками країни вони ведуть активну інформаційно-бібліографічну роботу, яка сполучає бібліотечно-бібліографічну пропаганду книги з методами наукової інформації.
Бібліографічна продукція
Термін «бібліографічна продукція» увійшов у науковий обіг недавно. Під ним розуміється сукупність бібліографічних посібників. Раніше, до запровадження стандарту на бібліографічну термінологію, сукупність посібників називали просто бібліографією.
Бібліографічна продукція є кінцевим результатом діяльності, пов'язаної з підготовкою бібліографічної інформації для її практичного використання в науці, виробництві та культурі.
За формою розрізняють такі групи бібліографічної продукції:
1) посібники у вигляді окремих бібліографічних видань;
2) посібники у вигляді публікацій на сторінках книг, журналів та газет;
3) посібники у вигляді каталогів та картотек (карткові форми);
4) посібники у вигляді механізованих та автоматизованих ІПС.
Окремо видані бібліографічні посібники – це покажчики, списки та огляди літератури (в тому числі у вигляді листівок, плакатів, книжкових закладок), бібліографічна періодика типу реферативних журналів, видання, що продовжуються (наприклад, «Календар знаменних і пам'ятних дат»).
Другу групу – бібліографічні матеріали на сторінках періодичних і неперіодичних видань – становлять списки літератури, що публікуються у книгах, журналах та газетах під рубриками: «Нові книги», «Книжкова полиця» тощо, при книжкові та при статейні списки джерелознавчого характеру, посилання (підрядкові, поза текстові, внутрітекстові) на літературно-документальні джерела в книгах і журналах. Ці посібники, пов'язані з тематикою тих видань, на сторінках яких вони вміщуються, є найоперативнішими джерелами масової бібліографічної інформації.
Систематизація бібліографічних посібників
Посібники прийнято ділити на типи і види: на типи – за їх загальним функціональним призначенням, на види – за змістом і формою (див. дод. 2).
Типи і види утворюють класи і групи. Підставою для виділення того чи іншого класу є одна яка-небудь загальна (суттєва або формальна) ознака, притаманна всім наявним посібникам. Поділ же класів на групи здійснюється на основі конкретизації загальних класифікаційних ознак згідно з цільовим і читацьким призначенням конкретних посібників та з характером і методами бібліографування творів друку, включених до посібника.
Типи посібників. В основі поділу на типи лежать суттєві ознаки, які характеризують посібник з різних точок зору, проте характеризують як щось неподільне, як тип видання, який має своє специфічне цільове та читацьке призначення і який принципово відрізняється від інших видань характером інформації та особливою структурно-композиційною будовою.
Так, за цільовим призначенням посібники бувають чотирьох типів (кожен тип є одночасно групою, яка разом з іншими групами створює клас — класифікаційний ряд): державні, видавничо-книготорговельні, науково-допоміжні і рекомендаційні, що відповідає основному поділу бібліографії за суспільним призначенням (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ»); за читацькою адресою – двох типів: загальні і спеціальні, що відповідає первісному, найширшому розмежуванню бібліографічної інформації за суспільними функціями; за характером бібліографічної інформації – трьох типів:
1) поточні,
2) ретроспективні,
3) перспективні, що відповідає видовій класифікації бібліографії за додатковими ознаками; за внутрішньою будовою (структурою) – також трьох типів:
1) покажчик,
2) бібліографічний список,
3) бібліографічний огляд.
Більшість цих термінів розкрито в державному стандарті на бібліографічну термінологію. Державними називаються посібники, які відображають на основі всеосяжної державної реєстрації твори друку, що вийшли на території країни; видавничо-книготорговельними – посібники, які інформують населення країни про вихід і зміст нової, актуальної літератури; науково-допоміжними – посібники, які включають твори друку на допомогу науковій та професійно-виробничій діяльності; рекомендаційними – посібники, які включають твори друку на допомогу освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань.
Для бібліографії істотне значення має визначення типів за будовою посібника. Звичайно в посібниках розрізняють дві основні частини – бібліографічний текст і допоміжний довідковий апарат. Бібліографічний текст – це сукупність усіх бібліографічних записів у посібнику. У великих покажчиках бібліографічні записи, як правило, об'єднуються в однотипні групи – рубрики й підрубрики, а ті, в свою чергу, – у розділи й підрозділи. Отже, в багатьох випадках бібліографічний текст має свою автономну, яскраво виявлену і чітко оформлену внутрішню структуру.
Допоміжний довідковий апарат утворюють книговидавничі анотації, передмови, поради читачеві або бібліотекареві, супровідні літературно-текстові матеріали (історичні й біографічні довідки, хроніка життя та діяльності особи, якій присвячено покажчик, попередні уваги до окремих розділів, підрядкові примітки тощо), допоміжні покажчики, або «ключі» (іменні, предметні, географічні, хронологічні та ін.). Залежно від того, в якому співвідношенні знаходяться в посібнику бібліографічний текст та допоміжний довідковий апарат, як вони сполучаються між собою, наскільки складна чи, навпаки, проста будова посібника, відрізняють покажчик, список і огляд літератури.