Отже, з перших кроків знайомства дітей з голосним відтворенням друкованого тексту учні усвідомлюють, що виразне читання - це не напружене, сильне читання чи проказування тексту на високих нотах. Тому перше, що потрібно від них вимагати при читанні і декламації, - не кричати. Читати треба таким голосом, яким ми користуємося при усному спілкуванні.
Ця вимога, однак, потребує пояснення. Сила голосу у дітей різна. Відомі випадки, коли через слабкий, тихий голос окремі учні читають так, що не всі їх чують. І не дивно, адже і в повсякденному житті вони говорять ледве чутним голосом. Зрозуміло, з цим миритися не можна. У всіх учнів слід виробляти навички говоріння і читання, добре чутних у приміщенні класу. Як цього досягти? Насамперед - розвивати дихання.
Розвиток дихання - одна з основних вимог виразного читання (і вчителя, і учнів). Уміння набирати своєчасно і вдосталь повітря забезпечить варіювання голосу. Учням слід сказати, що для поповнення легень повітрям, необхідним для читання, потрібно використовувати паузи – великі і малі. Це значить, що треба намагатися набирати повітря і не тільки по закінченні речення, а й до його завершення, використовуючи короткі зупинки.
Крім настанов щодо правильного дихання слід застосовувати вправи для його розвитку. Серед них - гра в загадки, скоромовки; заучування і проговорювання прислів'їв і приказок.
Загадки представлені в читанках і збірниках творів для самостійного читання - "Веснянці", "Джерельці" та ін. їх слід активно вводити в роботу з дітьми.
У розучуванні скоромовок треба йти від коротких і доступних для розуміння, запам'ятання і вимови дітьми відповідного віку до більш складних. Першокласникам під силу вивчати такі фрази-скоромовки, як "На дворі трава, на траві дрова". В міру освоєння учнями основ дикції, тобто чіткої вимови звуків, слів, фраз, можна пропонувати їм більш складні скоромовки типу: "Летів перепел перед перепелицею, перед перепеленятами", "Вибіг Гриша на доріжку, на доріжці сидить кішка, взяв з доріжки Гриша кішку, хай спіймає кішка мишку". Такого типу скоромовки, очевидно, немає потреби пояснювати. Усі слова і будова речень зрозумілі дитині семи-восьми років. Проте частіше доведеться працювати із скоромовками, зміст яких необхідно розкривати. І це обов'язково треба робити. Не можна залишати без розкриття семантику слів, наприклад, у таких скоромовках, як "Був собі цебер та переполуцебрився на маленькі переполуцебренята і була собі макітра та переполумакітрилася на маленькі переполумакітренята". Проказування скоромовок розвиває дихання.
Увага до розвитку дихання зумовлена тим, що володіння ним становить необхідну передумову виразного читання. Правильне дихання забезпечує можливість варіювати голосовими даними: промовляти слова повним голосом чи пошепки, високим чи низьким тоном.
Що змушує змінювати голос? Іноді неоднаковими голосами треба передати мовлення різних дійових осіб. Наприклад, при читанні казки "Рукавичка" діти самі скажуть, що слова вовка і ведмедя годиться проказувати грубим, тобто низьким, голосом. А коли діти опрацьовуватимуть казку "Колосок", то їм можна запропонувати подумати, як краще прочитати - низьким, грубим чи, навпаки, високим, пискливим голосом - слова мишенят. Учні, безумовно, знайдуть відповідну висоту звучання словам, що їх промовляють мишенята. Треба лише стежити за тим, щоб відповідний тон звучання витримувався протягом усього твору.
Уміння варіювати своїм голосом діти можуть продемонструвати і при читанні творів позакласного читання. Так, учні покажуть необхідність різними тонами забарвлювати слова персонажів казки "Вовк та козенята" з книги для самостійного читання "Веснянка".
У дітей слід розвивати чуття тексту, в якому самі слова вказують читачеві, як треба вимовляти фрази - голосно чи тихо, швидко чи повільно. Для ілюстрації можна звернутись до тексту української народної казки "Вовк та козенята" (2 клас), у якій учні звернуть увагу на те, як звертався вовк до козенят: "Підбіг до хатинки й завив грубим голосом".
Пильне прочитування тексту підкаже, яку силу голосу пропонує автор.
Коли уважно вчитуватися в зміст твору, то легко усвідомити обставини, в яких відбувається дія, і стан персонажа. Усе це не можна невраховувати при читанні. Ось учні читаюсь, наприклад, четверту частину оповідання М. Вовчка "Кармелюк": "Однієї такої ночі, як усі спали, з'явився Кармель, задиханий, зморений, потомлений, ледве зміг слова промовляти: - Гонять мене, як хижого звіра, Марусе, - промовив Кармель. Вже три дні і чотири ночі тікаю, не зупиняючись... товаришів розпустив...". Поза всякого сумніву, слова Кармеля діти прочитають пошепки, якщо вчитель націлить їхню увагу на те, що події твору підказують необхідність голосом відтворити стан героя.
Такими є загальні вимоги до виразного читання, розуміння яких допоможе учням усвідомити поняття "виразне читання". Дотримуючись їх, вони зможуть прочитати чи продекламувати текст відповідно до авторського задуму, жанру твору і описуваних подій.
Одну з важливих вимог виразного інтонаційного читання становить уміння інтонувати прочитуване чи декламоване, Інтонування твору залежить від пауз і логічного наголосу. Поняття ці доступні розумінню дітей 6-10 років. На них слід спиратися, розвиваючи навички уміло інтонувати текст.
Перше, з чим стикаються школярі, оволодіваючи читанням, - це необхідність, образно кажучи, "читати" розділові знаки. Першокласники потребують роз'яснення того, що розділовий знак у кінці речення є вказівкою зупинитися, зробити паузу. Треба привчити учнів обов'язково дотримуватися цієї вимоги. Відомо, як окремі учні намагаються прочитати весь текст без передиху, без зупинок. Цей недолік найчастіше дає себе відчути при читанні віршів.
Крім того, що розділові знаки в кінці речень вказують на паузи, вони ще й допомагають зорієнтуватися, з якою метою вжите речення. Воно може становити повідомлення або запитання, передавати спонукання чи вираз емоцій, настрою.
Найпоширеніший спосіб навчити школярів розрізняти розповідну й питальну інтонації - читання твору за особами. У читанках такі завданнянепоодинокі. При потребі вчитель може й сам запропонувати учням прочитати в особах. Так, у вірші Ф. Петрова "Гайдарчата" один учень читає строфу-запитання, інші по черзі або навіть хором відповідають.
Однак вироблення умінь інтонувати питання-відповідь - лише частина процесу здобуття навичок "читати" розділові знаки. Паралельно з цим, а також у всій наступній роботі над виразністю прочитуваного треба добиватися від "учнів уміння передавати емоції і настрої героя твору чи емоційний лад усього твору. У кожному творі відбита радість чи печаль, захоплення чи здивування. Це мають усвідомлювати учні. Читання художніх творів повинне викликати в учнів певні настрої, почуття. Відчувши їх, діти змушені будуть знайти відповідну інтонацію для відтворення голосом радості або горя, схвалення чи засудження.
Робота над відтворенням почуттів у зв'язку з "читанням" розділових знаків можлива і при читанні прозових творів. Діти, наприклад, читають казку Л. Захар'їна "Андрійкова пригода". У ній є ряд речень із знаком оклику І знаком питання. Але чи в усіх випадках вони вказують на чисті запитання або викликають потребу оклику? Для розгляду можна взяти речення: "Мучився Андрійко над літерами, мучився та й кинув з досадою ручку: - Навіщо тільки вигадали ці літери?" Як прочитати питальне речення Напевне, з досадою. А реченню: "Як це, навіщо нас вигадали?" слід надати відтінку обурення; фразі "Як цього не знати!" - докору; двом реченням: "Подумати тільки! А ще школяр!" - здивування і засудження.
Однак було б неправильно думати, що учні самі в змозі дійти розуміння того, як, з яким відтінком краще прочитати той чи інший текст. Без допомоги вчителя їм не впоратись. Але вона має полягати не в підказуванні того, як - весело чи печально, захоплено чи задумливо – підходить вимовляти текст. Її справжня ефективність у цілеспрямованому аналізі твору: його змісту, поведінки дійових осіб, розбору описаних подій і ситуацій. У ході роздумів над прочитаним учні самі приходять до висновку, в яку тональність забарвити читання. Не виключена можливість, коливчитель підкаже характер вимови слів, фраз. Але і в цьому випадку він повинен не диктувати, а рекомендувати дітям свою пропозицію.
Паралельно з навчанням дітей "читати" розділові знаки здійснюється робота над умінням свідомо використовувати паузи як засіб виразності читання.
Уже говорилося про необхідність дотримуватися пауз у кінці речень. Зупинка після прочитаної фрази дає змогу набрати повітря: забезпечується нормальне дихання. Зупинившись на мить, читач користується нагодою підготуватися до інтонування наступного речення. Пауза, нарешті, потрібна для того, щоб слухачі осмислили сприйняте речення.
І все ж функції пауз не лише в цьому, і місце їх - не тільки в кінці речень. Вони можливі в середині речень, і роль їх дещо інша. їх застосовують для підкреслення найбільш значимого у даному реченні слова (чи кількох слів). Як це здійснити практично, для прикладу можна взяти першу строфу вірша П. Грабовського "До школи":
Ну, прокидайтесь, діти:
ранок - до книжки пора!
Сонечко вспіло залити
все посереду двора!
У першому рядку є дві коми, але вони не супроводжуються паузами, оскільки ні спонукання, ні звертання не відокремлюються у вимові паузами. При прочитуванні цього рядка йдеться про різну тональність і характер вимови слів. Спонукання "Ну" годилось би прочитати з підвищенням тону, а заклик "прокидайтесь" - вимовити протяжно-заклично. Слово ж "діти" передати з відтінком ласкавості. Отже, виходить, що при читанні цього рядка не слід зважати на коми. Паузами не виділяються також вставні слова і речення. Значить, розділові знаки в середині речень не завжди диктують використання пауз.